Для багатьох українців Михайло Саакашвілі з його відчайдушністю, командою відчайдушних соратників і готовністю йти на будь-які конфлікти - справжнісінький політичний феномен.
Про це заявив журналіст Віталій Портников.
Але феноменальність фігури колишнього президента Грузії простежується скоріше на даному історичному відрізку – він не перший і не останній персонаж, здатний зачаровувати маси і говорити те, що хоче почути розлючений середньостатистичний обиватель. Причому той обиватель, який думає не стільки про довге будівництво, скільки про швидке руйнування минулого, яке повинно привести до такого ж моментального успіху прихильників розрухи.
В одному з останніх інтерв’ю Саакашвілі я звернув увагу на слова про “революційний успіх”, який для політика “краще, ніж секс”. Це було сказано з такою впевненістю, з такою майже дитячою – або підлітковою – закоханістю в цей самий “революційний успіх”, що я негайно згадав про іншого персонажа, діяльність якого вивчаю довгі роки – голову Реввійськради і могильника незалежної України Льва Троцького.
Популярність більшовицької партії легко з’ясовна з політичної точки зору, тому що її вожді обіцяли народу якраз те, що змучений війною народ хотів почути – мир, земля, чесні вибори до Установчих зборів, позбавлення від гноблення. Власне, в цьому сенсі гасла більшовиків нічим не відрізнялися від гасел інших революційних партій: декрет про землю взагалі був вкрадений Леніним у соціалістів-революціонерів. Але тоді виникає питання: а на чому базувалася особиста популярність Троцького? Чому взагалі маси з таким ентузіазмом сприймали цю людину з типово єврейською зовнішністю – в країні, де ще за кілька місяців до жовтня 1917 року євреї не могли спокійно вийти на вулицю, не те що потрапити в уряд і очолити Збройні Сили.
Троцький пропонував своїм шанувальникам не мир і землю. Він пропонував їм не мир з землею, а “перманентну революцію” – простіше кажучи, той самий “революційний успіх”, від якого без розуму Саакашвілі. Причому цей революційний успіх не закінчувався ніколи, мова йшла про всесвітню революцію.
Але чому світова революція так приваблювала рядових прихильників Троцького? На це питання є проста відповідь – вождь жовтня з’явився в потрібний час в потрібному місці. Росія була буквально зруйнована Першою світовою війною, велика частина її населення люмпенізована, армія розклалася. Троцький пропонував цьому люмпенізованому населенню єдино зрозумілу йому програму – програму насильства, полегшеного в революційний френч. Він перетворював люмпена з невдахи в героя, в повелителя чужих доль. Коли держава нормалізується, його новий господар Сталін з особливою жорстокістю буде розправлятися саме з троцькістами, так як нескінченні революціонери – небезпека для будь-якого режиму, від демократії до тиранії.
Саакашвілі вже один раз скористався рецептом Троцького – в рідній для себе країні. Ми звикли сприймати події в Грузії як початок низки “кольорових революцій” і втечі колишніх радянських республік з-під впливу Росії. Але це занадто спрощений і брехливий підхід, пов’язаний з недооцінкою противника. Варто подивитися на результат: Грузія перетворилася – за словами самого Саакашвілі – в олігархічну вотчину, Киргизстан після двох революцій зайняв своє місце в сфері впливу Москви, після Майдану 2004 року відбулося повернення до влади Януковича ще при Ющенко, а потім і ренесанс, перерваний тільки трагічними подіями 2013-2014 років – ось що не вписалося в російський сценарій!
Люмпен не думає, він відчуває. Він відчуває, що не тільки Порошенко або Яценюк, а й Тимошенко або Ляшко, що намагаються говорити на зрозумілій йому мові – чужі люди, які прийдуть до влади на його горбу і далі будуть “жирувати”. А Саакашвілі – він свій, справжній. І це навіть не ілюзія, це правда. Саакашвілі хоче того, чого хоче його середньостатистичний прихильник – помсти і розправи над своїми опонентами. Він довів це всім своїм життям. Влада для нього – не самоціль, а лише засіб для задоволення цих амбіцій. Він хоче постійно перемагати – і це краще, ніж секс. В цьому його сила, але в цьому його слабкість – тому що успіх може бути забезпечений тільки достатньою кількістю люмпенізованого населення.
І тут вже варто задуматися українській політичній еліті. Чим більше вона буде зволікати зі справжніми змінами, тим більше буде небезпека приходу до влади кумира очманілого від безвиході люмпена. За таких умов приходили до влади не тільки Троцький і Саакашвілі. Успіх Муссоліні, Гітлера, Фіделя Кастро, Чавеса, інші латиноамериканські або африканські деспотії – вічне торжество люмпена.
Не хотілося б, щоб Україна поповнила собою цей сумний список. Але шанси великі.
