Пустельний Донецьк на День шахтаря - це нонсенс, пише донецький блогер Євген Козаков.
Донеччани пам’ятають, як у столиці Донбасу урочисто проводили одне з найбільш значущих свят міста – День шахтаря. Завжди свято починалося з раннього ранку, вулицею Артема проходив парад: прикрашені яскравими стрічками й кульками машини, представники спорту, культури, освіти, медицини та всього, що є. Загалом нагадувало все це карнавал. 2013 року тоді ще мер міста Олександр Лук’янченко влаштував останню подобу свята.
Іде третій рік окупації. Настає черговий День шахтаря, коли шахтарі з боргами із зарплати, а місто обвішане триколірними прапорами невизнаного чогось там. На сепаратистських каналах повідомляють: “Донецьк святкує!” Насправді ж місто під час свята нагадує апокаліптичну картину, де всіх змило водою, а триколірні ганчірки залишилися. Кав’ярні порожні, на головних вулицях Донецька раз на 5 хвилин зустрінеш 1-2 машини. Коли таке було?
І це те майже мільйонне місто. Про це невпинно пишуть у газетах “ДНР”. Люди повертаються, кажуть. Так, повертаються, але не від того, що в окупації гарне життя, а від того, що не облаштувалися у вільних містах. Та це інша тема для міркувань.
Люди повертаються, проте на влаштоване шоу “ДНР” мало хто йде. Винятком за весь святковий день став вечір у парку Щербакова, де безкоштовний концерт сприймали як розраду, як спосіб відволіктися від війни, від суворих буднів за угруповання “ДНР”, від податкових поборів, перереєстрацій перереєстрованого, від списків на товар, що залишився, від “націоналізації”.
Пустельний Донецьк на День шахтаря – це нонсенс. Таке навіть за часів найгіршого мера не згадати. Донеччани підтвердять.
