Дональд Трамп зробив помилку, яку до нього багато разів робили президенти з куди більшим політичним досвідом.
Про це розповів журналіст Віталій Портінков.
Відставку державного секретаря Сполучених Штатів Рекса Тіллерсона навряд чи можна вважати справжньою політичною сенсацією. Про цю відставку говорили кілька місяців поспіль – після того, як стала очевидною особистісна несумісність президента і державного секретаря, а Тіллерсон дозволив собі вельми непривабливо і відверто відгукнутися про розумові здібності колишнього колеги по бізнесу. Питання було тільки в тому, коли Дональд Трамп зважиться змінити главу державного департаменту і хто буде наступником Тіллерсона – другу кадрову помилку на настільки серйозну посаду за такий короткий термін не може дозволити собі навіть Трамп.
Звичайно, велика спокуса віднести історію з Тіллерсоном на рахунок очевидної політичної недосвідченості Трампа. Уже доводилося писати, що Трамп, який ніколи не займався ні політикою, ні політичним менеджеруванням поки що – учень початкових класів в школі, директором якої він так прагне стати. Саме тому його президентство може бути тільки набором прорахунків, помилок і помилкових очікувань. Трамп як президент може відбутися тільки в разі переобрання на другий термін – але за цей успіх самовпевненому забудовнику ще належить поборотися.
Однак в історії з Тіллерсоном дилетантизм Трампа не має ніякого значення. Трамп зробив помилку, яку до нього багато разів робили президенти з куди більшим політичним досвідом. Пов’язана ця помилка з двома речами – прагненням розширити базу своєї підтримки за рахунок глави зовнішньополітичного відомства, начебто нічим не ризикуючи і початковим нерозумінням президентами суті завдань держсекретаря і ваги його відомства.
Тому що американський державний секретар – це не класичний міністр закордонних справ, а одна з ключових фігур управління країною. І в силу функцій свого відомства і в силу впливу Сполучених Штатів на світ. І коли розуміння ваги цієї посади приходить, президенту – особливо людині з сильними волюнтаристичними нахилами – звичайно ж, хочеться мати куди більш керовану фігуру на чолі держдепартаменту.
Рональд Рейган, один з кумирів Трампа, великий політик і досвідчений управлінець, всього півтора року терпів на посаді державного секретаря ветерана американської політики генерала Олександра Хейга – термін, цілком можна порівняти з терміном Тіллерсона. Рейгану потрібно було розширити свою власну базу підтримки в республіканському істеблішменті. Але коли стало ясно, що Хейг стає альтернативною президенту фігурою, Рейган замінив його на куди більш обережного і поступливого Джорджа Шульца, який і пропрацював в держдепартаменті до закінчення другого терміну президента. І таких прикладів в американській політичній історії предостатньо.
Вибравши Тіллерсона, Трамп хотів перш за все показати свої можливості бізнес-спільноті, своєму власному середовищу, яка так для нього важлива. Але це виявилося поганим рішенням – жоден поважаючий себе великий бізнесмен – а Тіллерсон, поза всяким сумнівом, великий бізнесмен – не буде миритися з навіженством і непередбачуваністю першої особи. Трампу потрібен той, хто буде просто підводити базу під його устремління – і в цьому сенсі Майк Помпео куди більш правильна кандидатура. І ті, хто стверджує, що зараз зовнішня політика США стане більш президентською, абсолютно праві. Вона стане куди більш президентською – як стала більш президентськоїю після того, як Рейган позбувся Хейга або після того, як Обама пережив перший термін політичних домовленостей з амбітною Хілларі Клінтон і замінив її невиразним Джоном Керрі.
З одною тільки суттєвою різницею – якою буде ця президентська зовнішня політика, в першу чергу не знає сам Дональд Трамп. Звільнення Тіллерсона не так розв’яже Трампу руки і дозволить президенту проводити якусь пряму жорстку лінію, на яку сподіваються багато його прихильників і шанувальників, скільки вивільнить ноги Трампа для запаморочливих непередбачуваних кульбітів, свідками яких нам усім доведеться стати.
