Україна запізнилася на 150 років, щоб бути аграрною країною, та на 50, щоб бути індустріальною
Уявіть собі, що ви вийшли зранку на вулицю і побачили три червоних машини, які їхали одна за одною поспіль. Цей день у вас вийшов успішним. Чи варто цього очікувати від кожного дня, в якому ви побачите поруч три червоні автівки? Напевно, що ні. Це є типовою помилкою post hoc, після цього – не означає внаслідок цього.
На жаль, в інтерпретаціях економічної політики часто домінує саме такий підхід – ось в такій-то країні робили ось так, а потім стали успішними, тож давайте зробимо так само. Досвід інших країн, звісно, є дуже цікавим і дає багатий грунт для роздумів, але годі шукати там готового рецепту.
Історії успіху 20 століття є дуже індивідуальними – те, що спрацьовувало в одній країні, не дало результату в іншій, а це означає, що ми з безлічі факторів вириваємо ті, які нам сподобалися, і використовуємо в якості пояснення.
Хіба ті рецепти, які працювали в 19 столітті, давали результат в 20-му? Це чомусь не заважає деяким експертам брати за їх основу в міркуваннях про “економічний порятунок країни”.
Чи змінилися сьогодні, вже в третьому тисячолітті, ці фактори відносно того, що відбувалося в 20 столітті? На це вказує світова статистика, а саме:
Економічний світ став набагато глобальнішим. Якщо в 20 столітті продукт виготовлявся переважно в межах національних кордонів, то зараз його технологічну сторону створюють в одній країні, дизайн – в іншій, компоненти виробляють – в третій, а безпосередній процес виробництва відбувається в четвертій.
Чому це важливо? Бо більшу частину 20 століття виробник продукту і власник торгівельної марки були переважно однією і тією ж особою, а тепер ви купуєте телефон, який зібрано в Китаї, але це продукт, який як ідея і бренд належить іншій особі іншої країни.
Промислове виробництво 50 років назад створювало понад половину всього світового ВВП, сьогодні його частка в світовій економіці менше 30%. Не тому, що ми споживаємо менше промислових товарів, а тому, що сфера послуг створює понад 65% світового ВВП.
За останні десятиліття інтернет-послуги, соціальні мережі, туризм, електронні сервіси, побутові послуги, навчальні програми, інформаційні послуги та багато іншого з сфери сервісу доповнювали наше життя, роблячи економіку постіндустріальною
Нові технології розвиваються настільки швидко, що у всіх “старих” галузях потенційно можливим є перевиробництво. Це раніше автомобілів чи телефонів могло не вистачити всім. А зараз люди бачать купу пропозицій. І як людина тоді обирає автомобіль? А як він виглядає? А якого кольору? А там кондиціонер чи клімат-контроль? А що там кажуть про виробника? А скільки подушок безпеки? А чи зручні підголівники?
Тобто початкова ціль автомобіля – їздити, вже знаходиться ледь не на третьому плані. Вони всі за одну ціну будуть в реальності їздити плюс-мінус однаково, для вибору ключовим стає питання комфорту та додаткових опцій і сервісів, тож більше часу йде не на роботу над двигуном, а на придумування тисячі “дрібниць”. Так технологічні продукти перетворюються на сервісні в 21 столітті.
І ось, наприклад, в цьому новому світі ми хочемо дістати старий підручник з історії і провести індустріалізацію. Захистити національного промислового виробника, побудувати нові великі заводи і таке інше.
Так, напевно, в 17 столітті було важливо будувати кораблі і завойовувати нові території, в 18 столітті – важливо було досягнути продуктивності в аграрній сфері, в 19 столітті створювати просту обробну промисловість, а в 20-му – складні технологічні індустрії. І кожного разу людям здавалося, що ось він, “вінець економічного укладу”. Але життя собі йшло далі, роблячи старі рецепти застарілими.
Нам, людям народженим в 20 столітті, складно прийняти факти так званої міграції цінності. Американський економіст українського походження, топовий бізнес-мислитель Адріан Слівоцький в своїй книжці “Міграція цінності” каже про те, що бізнес-модель є важливішою за технологію в сучасному світі, адже бізнес-модель орієнтована на потреби клієнтів і створення цінності для них, а технологія суто на продукт.
Ви заходите в супермаркет і бачите макарони різних марок. Технологія відповідає за макарони як такі. Бізнес-модель дозволила лежати на тій полиці, де ви їх побачите, бути упакованими й підписаними так, щоб викликати у вас відчуття якісного продукту, гарно виглядати і бути приємними на дотик.
Мало кого бентежить, що iPhone збирають в Китаї. Так само, як там збирають і PetCube, придуманий українцями продукт для тих, хто хоче додатково дбати про домашніх улюбленців.
Так, 21 століття стає все більш дематеріалізованим: думки і почуття стають важливішими за тіло, паперові газети і листи витіснено електронними, диски і касети стали непотрібними завдяки хмарним технологіям для збереження інформації, а 3D-принтер є предтечею того, що процес виробництва будь-чого стає простішим.
Ми дивимося на це здивованими очима, запитуючи, що це і для чого, чи не витіснять всі ці машини-роботи людину як таку, лишивши її без роботи, чи не стає людство гіршим, втрачаючи живе спілкування й простіше життя. Тут немає нічого нового, те саме думали й ті, хто звик до свого коня як транспортного засобу й не бажав приймати світ, у якому кінь ставав не потрібним.
В цій новій креативній економіці ідеї та бізнес-моделі поважають більше за будівлі і верстати. В ній найдорожчою компанією світу є Apple, який міг би взагалі не мати своїх виробництв і залишитись таким же дорогим, найбільшою службою таксі є Uber без власних машин, найбільший обсяг послуг з пошуку житла надають інтернет-ресурси, які практично не мають власних активів, найбільш засобом масової інформації став Facebook без власних журналістів.
Україна запізнилася на 150 років, щоб бути аграрною країною, бо потреби сучасної людини є такими, що їжа в них займає все меншу частку. Україна запізнилася бути індустріальною країною на 50 років, бо промисловість змінює за допомогою технології фізичні якості об’єкту, а сучасній людині вже замало задовольнити лише фізичні потреби.
В новітньому постіндустріальному світі ключовим фактором розвитку став людський капітал, що включає в себе як певні вміння і навички, так і загальну організованість суспільства й ті стосунки й цінності, які в ньому панують.
Відповідно довгостроковим рецептом успіху стає орієнтація на формування креативного класу, готовність людей швидко сприймати найновітніші технології, інновації в освіті, відкритість і готовність мислити в якнайширших масштабах, шукати партнерства по всьому світу. Цей рецепт здається дещо абстрактним. Але такою, напевно, буде і вся економіка 21 століття.
Олексій Геращенко, економіст, автор книги Економіка XXI
