Вчені заявили про те, що сучасні собаки зберегли у своєму геномі ДНК вовків. Як повідомляє Science Alert, під час дослідження вчені з подивом виявили, що кількість ДНК вовків, яку можна виявити, міститься в геномі двох третин сучасних порід.
І це не генетичні залишки, що збереглися після того, як люди одомашнили вовків близько 20 тисяч років тому. Це свідчення того, що домашні собаки схрещувалися з вовками протягом останніх тисячоліть.
За словами вчених, це вплинуло на розмір, гостроту нюху і навіть особистісні якості сучасних порід собак. Відомо, що домашні собаки і вовки можуть давати потомство, але подібні змішання вважалися досить рідкісними.
“До цього дослідження провідні вчені, мабуть, припускали, що для того, щоб собака був собакою, в ньому не повинно бути великої кількості ДНК вовка, якщо така взагалі була”, — заявила провідна авторка дослідження Одрі Лін з Американського музею природної історії.
Під час нового дослідження вчені проаналізували тисячі геномів вовків і собак, зібрані в публічно доступних базах даних.
Вони виявили, що понад 64% сучасних порід мають вовче походження, і навіть у крихітних чихуахуа ця частка становить близько 0,2%.
Найбільша кількість вовчої ДНК – до 40% – була в чехословацьких і сарлоських вовчих собак. Серед порід, яких часто заводять як домашніх тварин, найбільш “вовчою” виявився великий англо-французький триколірний гончак, у якого було близько 5% вовчої ДНК. Високий вміст вовчої ДНК був і в інших хортів, таких як салюки та афганські хорти.
Учені також з’ясували, що у 100% бродячих собак, які живуть у людських поселеннях, але не є домашніми тваринами, була ДНК вовка.
Породи з невеликим або нульовим вмістом ДНК вовка частіше описувалися як доброзичливі, такі, що легко навчаються і ласкаві.
Собаки ж із меншим вмістом вовчого були більш підозрілими до незнайомців, незалежними, гордими або територіальними.
Водночас учені наголошують, що описи порід недосконалі й не можуть передбачити поведінку того чи іншого собаки.
