Півтора року тому влада Китаю дала згоду на здійснення міжнародного контролю наявності надлишкових металургійних потужностей у країні та процесу їхнього виведення з експлуатації. Однак, як і передбачали експерти, їхнє усунення виявилося формальним і ніяк не вплинуло на обсяги виробництва.
За даними Міністерства промисловості та інформатизації КНР, у 2017 р., попри зусилля влади щодо скорочення сталеливарних потужностей, рентабельність металургійної галузі країни з рекордною швидкістю зростала.
У підсумку за 11 місяців року сукупний чистий прибуток метпідприємств Китаю, порівняно з тим самим періодом 2016 р., збільшився на 180%, до $48 млрд. А отже, як зазначило керівництво Мінпромінформатизації, у 2018 р. потужності країни з виплавки чавуну та сталі за жодних обставин, принаймні напевно, не будуть розширені.
Вимушена згода
Нагадаємо, 2012 року світ увійшов у чергову фазу глобального перевиробництва металопродукції. Однією з головних його причин стало те, що можливості внутрішнього ринку Китаю для поглинання зростаючих обсягів продукції місцевих металургійних компаній було вичерпано, а отже – обсяги її постачання на ринки інших країн істотно зросли. Це спричинило значне зниження цін на сталь майже на всіх регіональних ринках, що вкрай обмежило конкурентні можливості місцевих виробників.
Як наслідок, влада відповідних країн відновила критику протекціоністської політики уряду КНР щодо сталеливарної галузі власної країни, що поступово призвела до питання про її обмеження чи навіть припинення.
Ще в травні 2016 р. на саміті G7 у японському Ісе-Сіма проблему глобального перевиробництва металопродукції поставлено в гранично загальній формі. Йшлося, певна річ, про давно назрілу потребу скорочення надлишкових металургійних потужностей у всьому світі. Справді, на той час їхній загальний обсяг досяг 700-800 млн т. Проте тоді лідери G7 у підсумковому комюніке лише заявили про наміри діяти в напрямку усунення причин глобального перевиробництва сталі.
А вже у вересні 2016 р. на саміті G20 у китайському Ханчжоу проблему максимально конкретизували. Ішлося як про скорочення надлишкових сталеплавильних потужностей у всьому світі загалом, так і про їхню ліквідацію в Китаї зокрема.
«Протягом останніх декількох років металургійний комплекс Європи був змушений скоротити десятки тисяч робочих місць, насамперед – через недобросовісну конкуренцію з боку китайських метвиробників. Тому першочерговим способом відновлення балансу попиту та пропозиції на світовому ринку металопродукції могло б стати встановлення механізму контролю наявності надлишкових потужностей у сталеливарній галузі КНР, а також – усунення причин їхньої появи. А отже, потрібно домогтися згоди влади Китаю на проведення постійного моніторингу в цій галузі», – заявляв напередодні саміту голова Європейської комісії Жан-Клод Юнкер.
У підсумку після проведених під час саміту переговорів тодішнього президента США Барака Обами та голови КНР Сі Цзяньпіна оприлюднено спільну заяву глав двох країн, у якій китайська сторона висловила схвалення стосовно створення Глобального форуму щодо надмірних потужностей у металургії, покликаного забезпечити контроль процесу їхнього скорочення за активної участі країн – членів G20 і зацікавлених країн – членів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Отже, влада КНР мовби дала згоду на здійснення міжнародного контролю наявності надлишкових потужностей у сталеливарній галузі країни та процесу їхнього виведення з експлуатації.
Видиме скорочення
Основною проблемою в реалізації глобальної стратегії щодо скорочення надлишкових сталеплавильних потужностей у світі є те, що в її кінцевих результатах зацікавлені всі країни-метвиробники, проте вживати відповідних заходів особливо не прагне жодна з них. Тому, як зазначали експерти, план G20 у принципі якщо й може бути виконаний, то лише частково.
«Навіть більше, саме країни, що розвиваються, – наголошував голова Комітету ОЕСР по сталі Рісабуро Незу, – не лише не стануть неухильно дотримуватися плану G20, а, навпаки, всіляко опиратимуться його втіленню».
Хай там як, але тоді, у 2016 р., Китай почав рухатися швидше в напрямку плану G20, ніж навпаки. Основною причиною цього стало те, що, згідно з даними Китайської асоціації чавуну та сталі, у 2015 р. через скорочення попиту на металопродукцію на світовому ринку понад 50% металургійних підприємств Китаю виявилися нерентабельними та закінчили рік із сукупним збитком у розмірі $9,78 млрд.
Як наслідок, ще в лютому 2016 р. влада КНР затвердила план скорочення виробничих потужностей у сталеливарній і вугледобувній галузях у 2016-2020 рр., що привести до зменшення щорічного обсягу видобутку вугілля на 500 млн т, а обсягу виплавки сталі – на 150 млн т. А вже в червні Національна комісія з розвитку та реформ КНР пояснила, що, згідно з цим планом, у 2016 р. обсяг виробництва сталі в країні має зменшитися на 45 млн т.
Ще за підсумками січня-липня його виконано лише незначною мірою. Так, протягом року в провінції Хебей, частка якої в загальному обсязі виробництва сталі в Китаї становить приблизно 25%, обсяг скорочення надлишкових сталеплавильних потужностей мав досягти 31 млн т. Проте на початку другого півріччя в цьому регіоні закрили лише 6 застарілих металургійних заводів із сукупним обсягом виробництва 3,18 млн т. Утім, до кінця третього кварталу план зі скорочення виробничих потужностей у вугледобувній та сталеливарній галузях країни у 2016 р. виконали на 80%.
Водночас офіційний представник Мінпромінформатизації Хуан Лібін попередив, оскільки внаслідок зростання цін на залізорудну сировину та металопродукцію на світовому ринку більшість китайських металургійних компаній і далі нарощують обсяги виробництва, за підсумками року на 100% цей план, найімовірніше, не буде виконаний.
Хай там що, та наприкінці 2016 р. уряд КНР заявив про наміри зберегти затверджений курс і протягом 2017 р. скоротити в металургійній і вугледобувній галузях країни потужності з обсягами виробництва 50 млн т сталі та 150 млн т вугілля на рік. Відповідно, влада провінції Хебей ухвалила план щодо виведення з експлуатації потужностей з виплавки чавуну та сталі з щорічними обсягами виробництва 17,14 та 19,86 млн т.
Зокрема, керівництво розташованого на її території м. Таншань, де виплавляють приблизно 90 млн т сталі на рік, що перевищує щорічний обсяг виробництва цього виду продукції в США, взяло на себе зобов’язання усунути надлишкові сталеливарні потужності обсягом 8,6 млн т на рік.
Ба більше, 16 грудня 2016 р. національний банк Китаю China Banking Regulatory Commission ухвалив останній із загального пакета нормативних актів, спрямованих на створення умов для скорочення потужностей у базових галузях промисловості країни, – постанову про заборону кредитування тих сталеливарних і вугледобувних компаній, що не виконують відповідні урядові плани.
Проте вже в березні 2017 р. представники вищих ешелонів влади КНР під час спеціальної наради констатували, що протягом року стан справ з надлишковими виробничими потужностями в металургійній галузі країни радикально не змінився, а відновлення на початку 2017 р. зростання цін на металопродукцію, певна річ, стає додатковою перешкодою до вирішення цього завдання. Поряд з цим вони знову підтвердили незмінність своїх намірів рухатися в колишньому руслі. А на початку 2018 р. Державне управління статистики КНР повідомило, плани щодо виведення з експлуатації потужностей у сталеливарній та вугледобувній галузях у 2017 р. зрештою виконано.
Вирішений підйом
Отже, протягом 2016 р. влада Китаю, принаймні формально, була досить послідовною в реалізації політики скорочення потужностей у металургійній та вугледобувній галузях. Водночас приблизно в той самий період темпи зростання економіки країни відчутно сповільнилися. Так, згідно з планом економічного розвитку КНР, у 2016 р. обсяг ВВП Китаю мав зрости на 6,5-7%. І, відповідно до нього, за підсумками року приріст справді становив 6,7%. Водночас він виявився мінімальним з 1990 р.
Тому деякі аналітики поквапилися зробити висновок, що усунення надлишкових сталеливарних потужностей у країні вже дало результат. «Уповільнення темпів зростання ВВП свідчить про достатню ефективність заходів уряду КНР щодо обмеження обсягів виробництва в металургії», – заявив директор з управління активами ІК Ample Capital Алекс Вонг.
Однак показники роботи металургійної галузі країни у 2017 р. цілком спростували цей висновок. Так, наприкінці 2016 р. влада Китаю знову посилила свою діяльність у межах політики стимулювання реалізації великих інфраструктурних проектів. Унаслідок чого, за даними директора China Steel Development & Research Institute Ши Хунвея, споживання металопродукції в країні досягло чергового піка та становило приблизно 600 млн т на рік.
Це, поряд із дійсним скороченням виробничих потужностей у металургійній галузі, призвело до того, що вже на початку 2017 р. в КНР ціни на сталь знову піднялися на рекордну висоту. Так, 17 лютого ціни на металопродукцію, особливо на конструкційну сталь, зросли до найвищого рівня з жовтня 2013 р., а 20 лютого – до найвищого рівня із січня 2014 р. Загалом від початку січня до останньої декади лютого 2017 р. металопродукція в Китаї подорожчала на 24%.
У результаті, як повідомив заступник голови Китайської асоціації металургійної та сталеливарної промисловості (КАМСП) Гу Цзяньго, за підсумками першого кварталу 2017 р. сукупний прибуток метпідприємств, що є членами КАМСП, становив $3,4 млрд. Водночас він зазначив, що сприятливий тренд викликав хвилю необґрунтованого оптимізму серед китайських сталеварів і, нагадавши про довгострокові проблеми в галузі, закликав їх відмовитися від сліпого нарощування обсягів виробництва. Проте, як відомо, протягом 2017 р. задані тенденції до зростання попиту та цін на металопродукцію, а також – до збільшення обсягів її випуску та рентабельності металовиробництва в КНР лише набирали обертів.
Хай там що, однак, як запевнив Ши Хунвей, період широкомасштабного інфраструктурного будівництва в Китаї добігає кінця, і вже у 2021-2025 рр. у будівельному сегменті обсяги металоспоживання та, відповідно, попит на металопродукцію зменшуватимуться.
Водночас, оскільки в КНР і далі діятиме програма «Made in China 2025», що припускає посилений розвиток високотехнологічних галузей китайської індустрії, у сегменті промислового виробництва, частка якого в загальному обсязі споживання сталі в країні перевищує 60%, попит на металопродукцію залишиться на нинішньому рівні.
Отже, поряд із виконанням плану G20 щодо скорочення металургійних потужностей Китай і далі вироблятиме сталь, як мінімум у колишньому обсязі. «Загалом сукупна виробнича потужність китайської металургії досягає 1,2 млрд т, останнім часом щорічний обсяг виплавки сталі в Китаї становить понад 800 млн т.
Це означає, що в дійсності процес так званого скорочення надлишкових сталеплавильних потужностей у КНР зводиться до виведення з експлуатації неефективних підприємств або тих, що не непрацюють, і створення замість них сучасних нових. Тобто формально влада виконує вимогу ліквідації потужностей, проте реально на обсяги виробництва металопродукції це не впливає», – констатує аналітик ДП «Укрпромзовнішекспертиза» Олег Гнітецький.
Автор: Олена Герасимова
