Численні джерела вважають, що за справою міністра національної єдності Олексія Чернишова та спробами змінити на посаді прем’єра Дениса Шмигаля, стоїть голова Офісу президента Андрій Єрмак, пише видання The Economist.
У статті зазначається, що 23 червня Олексій Чернишов, якого колись називали майбутнім прем’єром, став найвисокопоставленішим українським політиком, обвинуваченим у корупції. Також журналісти нагадали, що приблизно в той самий час Кабінет Міністрів України попередили про неминучу перестановку та ймовірне призначення нової прем’єр-міністерки, 39-річної Юлії Свириденко. Крім того, за даними видання, було зроблено нову спробу усунути від влади голову ГУР Міноборони Кирила Буданова, але, принаймні поки що, вона закінчилась невдачею.
«Немає жодних доказів того, що Єрмак наказав розпочати розслідування щодо Чернишова… Але троє чиновників, які говорили анонімно, стверджують, що Єрмак скористався своїм впливом, навмисно дозволяючи справі просуватися, заморожуючи водночас інші», — сказано у статті.
Ці чиновники стверджують, що справжня провина Чернишова полягала в тому, що він заважав Ємаку, намагаючись запропонувати себе як альтернативного посередника у відносинах із США. Крім того, джерела The Economist вважають, що «падіння» Чернишова розчистило поле для Юлії Свириденко, яка тісно пов’язана з Єрмаком.
«Ідея про те, що протеже Єрмака замінить чинного прем’єр-міністра Дениса Шмигаля — невибагливого та поступливого адміністратора — не нова. Рік тому Зеленський наклав вето на цю заміну. Але відтоді Єрмак став сильнішим, а його суперники — слабшими», — зауважує видання.
За його даними, голосування в Раді щодо заміни прем’єра очікується протягом кількох тижнів, очікуються також зміни керівників в міністерствах освіти, охорони здоров’я, культури, соціальної політики та, можливо, фінансів.
«Андрій [Єрмак] завершує те, що він вважає незавершеною справою. [Переважна більшість] людей — його», — заявив The Economist один з високопосадовців.
У статті також сказано, що протягом червня існувала можливість звільнення голови ГУР Кирила Буданова через його трирічну ворожнечу з Єрмаком.
Джерела, близькі до Єрмака, називають Буданова непередбачуваним революціонером, який будує власну політичну машину.
«Дев’яносто відсотків [президентської] адміністрації вважають його божевільним, а десять відсотків — генієм», — заявило одне із цих джерел The Economist.
Водночас союзники Буданова називають його переконаним державником і одним із небагатьох, хто здатний сказати президенту гірку правду, пише видання. За його даними, до середини червня багато хто з них побоювався, що «дев’ята спроба» Єрмака усунути Буданова від влади буде успішною, однак Буданов, «завдяки звичному поєднанню примусу та хитрості», домігся чергового відтермінування. The Economist вважає, що принаймні тимчасово цьому сприяли застереження щодо неприйнятності звільнення Буданова з боку Білого дому.
У статті констатується: те, що Буданову вдалося залишитись на посаді, свідчить, що Зеленський залишає за собою останнє слово, якою б не була в його системі роль Єрмака.
«Здається, Єрмак не володіє владою самостійно, а отримує її від дивної співзалежності з президентом, якої жодне джерело не може точно визначити. Іноді впертий помічник є просто посередником впертого Зеленського. Але чиновники наполягають на тому, що ступінь, до якої Єрмак контролює потоки інформації до президента, є досить реальною — 85% за однією оцінкою», — сказано у статті.
Одне із джерел видання також заявило, що Єрмак «монополізував увагу президента».
The Economist підсумовує, що «жорстка палацова політика» та централізація прийняття рішень керівництвом України не є дивними після трьох років війни. Водночас погіршення стратегічної ситуації в Україні з кожним днем робить небезпечними «концентровані та дисфункціональні структури влади».
«Небезпека для України полягає в тому, що за нинішніх умов країна ризикує глибокою політичною кризою та стратегічним дрейфом. Зростає занепокоєння щодо того, що багато хто вважає дрейфом до авторитаризму, одним із прикладів є використання виконавчої влади для заборони ворогам і суперникам брати участь у суспільному житті», — пояснюєThe Economist.
