Замість того, щоб нести відповідальність за зірвані оборонні контракти та поставлений брак, низка компаній вдалася до зухвалої тактики – судових позовів проти держави. Їхня мета вражає цинізмом: змусити прийняти неякісний товар та ще й отримати за це мільйонні виплати.
Найяскравішим прикладом цієї практики є компанія, яка виграла тендер на постачання утеплених курток. Однак незалежна експертиза виявила суттєві недоліки: від невідповідної тканини, що натирає шкіру, до непридатності значної частини комплектів для військового використання.
Державний оператор тилу (ДОТ) відреагував миттєво, ініціювавши розірвання угоди та подавши позов з вимогою повернення авансу. Проте компанія не лише відмовилася визнати недоліки, а й пішла у контрнаступ, подавши зустрічний позов з вимогою змусити ДОТ прийняти амуніцію. Долю цієї скандальної справи вирішує Господарський суд Києва.
На жаль, ця історія не є поодиноким випадком. За даними статті Бориса Кушнірука на Еспресо, яку цитує 24 Канал, подібними судовими позовами відзначилися й інші недобросовісні постачальники.
Так, одна з українських компаній, яка провалила постачання захисних окулярів для Державної прикордонної служби, намагалася через суд стягнути понад 12 мільйонів гривень. Втім, суд виявився на боці держави, відхиливши її вимоги та зобов’язавши сплатити 2,6 мільйона гривень штрафу.
Ще більш вражаючим є приклад компанії, яка поставила лише чверть замовлених маскувальних костюмів, та й ті виявилися неналежної якості. Не соромлячись, компанія подала до суду, вимагаючи понад 98 мільйонів гривень компенсації. Розгляд цієї справи ще триває.
Експерти ринку оборонних закупівель в один голос називають таку поведінку постачальників не інакше як юридичним шантажем. Вони б’ють на сполох, закликаючи до негайних змін у правилах допуску до державних тендерів, щоб унеможливити участь фірм-одноденок без належної репутації, виробничих потужностей та досвіду.
“За останні три роки було десятки подібних історій, коли тендери вигравали фірми без виробничої бази, а потім або тягнули з постачанням, або постачали непотріб. І що гірше — коли їх ловлять, вони подають до суду. Такий тренд особливо цинічний на тлі масових перевірок і тиску на реальних виробників. Бо замість покарання ми бачимо, як юридично озброєні “прокладки” пробивають дірки у державному бюджеті. І роблять це відкрито — через публічні судові системи”, – пише Борис Кушнірук.
Держава опиняється в пастці. Ресурси йдуть не на забезпечення армії, а на боротьбу з недоброчесними постачальниками у судах. Бюджет — у зоні ризику. А боєць на передовій — без форми.
Автор статті наголошує на критичній небезпеці ситуації, адже поки триває ця безкінечна судова тяганина, українська армія ризикує залишитися без вкрай необхідного спорядження в умовах активної фази війни
