«Одна з найбільших і найдорожчих поразок для Москви». Так на минулому тижні у Білому домі прокоментували припинення транзиту російського газу українською територією з 1 січня цього року після того, як офіційний Київ відмовився продовжувати відповідний контракт з Москвою.
Довгий час кремлівська пропаганда переконувала весь світ у тому, що російське блакитне паливо нібито більше потрібне Європі, ніж їй самій. Але події останнього року показали, що це далеко не так. Саме кремлю були необхідні ці поставки як з метою економічної вигоди, так і з метою шантажу України та Європи. Москва не зупинила прокачування газу навіть після того, як у 2022 році НАК «Нафтогаз» припинив прийом газу через розподільний пункт, що опинився під окупацією. А також після того, як інший такий пункт опинився під окупацією вже українських військ, що біля Суджі. Все тому, що російська влада заробляла на експорті газу через Україну по 6-7 млрд. дол. на рік та маніпулювала залежністю таких країн від «Газпрому».
Київ також заробляв від транзиту. Сума становила близько 1 млрд дол. на рік. Проте, значна частина цих коштів йшла на обслуговування газотранспортної інфраструктури країни. Таким чином, сторона, що програла це, насамперед, російська. Тепер її газоекспортна частка на найближчому та найприбутковішому в минулому європейському ринку скоротилася до 5%. Хоча ще у 2021 році, коли кремль розв’язав газову війну проти ЄС, частка присутності росії на газовому ринку Європи була в дев’ять разів більшою, тобто 45%. Реальною ж помилкою у свій час стало рішення Німеччини розпочати спільне з росією будівництво газогону «Північний потік -2» в обхід України, коли експерти в один голос попереджали, що відразу після його завершення кремлівський диктатор розпочне повномасштабне вторгнення в Україну, оскільки вже не буде хвилюватися за поставки газу в Європу. Але все вийшло інакше. В останній момент Берлін відмовився сертифікувати новий газопровід, а після початку війни українські спецслужби підірвали в Балтійському морі три з чотирьох труби, що відносилися до «Північного потоку – 1» та «Північного потоку -2», остаточно поставивши крапку на грандіозних планах кремля. Протягом року, тобто дуже швидко, Європа знайшла альтернативу нібито незамінному російському паливу, переорієнтувавшись на постачання з Норвегії, Катару, США та інших країн. Зокрема, з 2022 року було суттєво розширено потужності імпорту зрідженого природного газу (ЗПГ). Крім того, заходи з енергоефективності та розвиток відновлюваних джерел енергії значно зміцнили систему газопостачання ЄС. І ось нарешті закінчилися і транзитні відносини з Україною.
Ми зупинили транзит російського газу, це історична поразка Москви. Росія втрачає ринки, вона буде зазнавати фінансових втрат, – заявив міністр енергетики Герман Галущенко.
Він також наголосив, що Європа вже ухвалила рішення про те, щоб відмовитися від російського газу. І ініціатива Repower EU передбачає саме те, що зробила Україна. «Українська газова система готова функціонувати без транзиту російського газу. Громадяни не відчують наслідків цієї події, оскільки газ і тепло ми будемо забезпечувати у будинки кожного українця», – додає чиновник. Зазначимо, у 2024 році Україна продемонструвала значний прогрес у галузі видобутку природного газу, досягнувши показника 19,12 млрд кубометрів. Це найвище зростання з 2018 року, що становить збільшення на 2,2% порівняно з попереднім роком, коли було видобуто 18,7 млрд кубометрів.
Майже всі європейські країни сьогодні обходяться без російського газу. Виключення до недавнього часу складали лише дві країни: Словаччина та Угорщина. На останню зупинка транзиту ніяк не вплинула. Ця країна отримує паливо через «Турецький потік», залишаючись єдиним споживачем російського газу в Європі. Щодо Словаччини, то рішення українського керівництва виявилося справжньою трагедією. По цій причині її прем’єр Роберт Фіцо вибухнув істеричними випадами на адресу Києва і навіть вчинив принизливий для європейського політика візит до кривавого російського диктатора в москву. Але ні його огидні розшаркування перед кремлівським масовим убивцею, ні критика українського президента не змінили поточний стан речей. Найцікавіше, що істерику, яку розпочав Фіцо про масштаби економічних втрат для власної країни не мають ніякого підґрунтя. Словаки, як і австрійці, забезпечили себе поставками з інших країн, хоча й не такими дешевими. Тут виникає питання: чи не пов’язана така дешевизна з якимись особливими послугами, які забезпечував кремлю політик. Та чи не пов’язане таке відчайдушне стремління будь-якою ціною зберегти поставки російського газу з тим, що цей контракт з країною-терористом збагачував особисто його кишені. Якщо це так, то не викликають здивування всі ці чисельні реверанси на користь москви, які протягом багатьох місяців роздає Фіцо. Включно з його небажанням приймати Україну в НАТО, відповідно до давнього ультиматуму путіна. Більше того, політик пригрозив, що може припинити будь-яку гуманітарну допомогу нашій країні, прийняти рішення про значне скорочення або повне скасування пільг для українських біженців у Словаччині або припинити постачання електроенергії в надзвичайних ситуаціях. Крім того, застосувати право вето на низку рішень ЄС, в тому числі натякаючи на майбутнє членство України в цій організації.
«Усім зрозуміло, що будь-яка симпатія європейського політика на користь російського диктатора це завжди гроші, і нічого, окрім грошей. Немає ніякої любові, і немає ніякої єдності цінностей. Виключно «бабло». Ми лише переконалися в цьому на прикладі Фіцо. Він просто перестав ховатися. Тоді як інші, та сама французька Марін Ле Пен чи представники партії «Альтернатива для Німеччини», не мали остаточного приводу розкрити себе. Та якби там не було, істерика Фіцо – це підтвердження того, що українська влада зробила все правильно. В першу чергу, для власної країни», – заявив відомий журналіст, автор Youtube-каналу Newsader Олександр Кушнар (Литва).
«Ні для кого не секрет, що декілька десятиліть підряд Україна слугувала газовою прокладкою між росією та Європою не просто так. Це було вигідно конкретним українським популістським силам. Тим самим, які протягом багатьох років переконували народ голосувати за низькі тарифи замість власного суверенітету і європейського шляху. Як виявилося, мишоловка із безкоштовним сиром захлопнулася. Тоді це стало шокуючим для багатьох українців. Але урок було засвоєно. Багатолітнє співробітництво з російською газовою монополією було завершено. Нехай пізно, але це краще ніж ніколи», – зазначив журналіст.
«Ми розуміємо, що путін ніколи не погодиться навіть обговорювати можливість припинення своєї агресії проти України, якщо не буде бачити, що його економічні ресурси тануть і їх недостатньо для досягнення головної мети – знищення Української держави. А зі зникненням ще одного доходу російського бюджету, яким слугував транзит газу через Україну, ми можемо про це говорити. Про те, що деградуюча російська економіка все більше переконує російського автократа у необхідності зупинити гонитву за нездійсненою кривавою мрією: стирання України з карти світу», – резюмував він.
«Що означає експорт газу для російського бюджету? Інформації небагато, але у 2015-2019 роках, коли обсяги транзиту були значними, доходи від експорту газу до Європи (включно з Україною) становили до 5-10% бюджету Росії. Не так як нафтові доходи, що приносили 30% надходжень, але все ж таки. Зі втратою більшої частини газового експорту до Європи росія не тільки втрачає доходи та наповнення бюджету. Основна втрата росії це: неможливість впливати на політику Європи через газ, неможливість укладати довгострокові контракти з європейськими країнами за пільговими цінами в обмін на лояльність, неможливість роздавати хабарі європейським політикам через СП, які займаються імпортом російського газу», – говорить директор економічних програм Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін.
Він нагадав, що компанія «РосУкрЕнерго» була створена саме для таких цілей. «РосУкрЕнерго» не випадкова прокладка була, через неї мільярди доларів осідали в кишенях українських політиків, які 2025 року рватимуться до влади. Отже, закриття експорту до Європи це крутий game changer та посилення переговорної позиції України та наших партнерів», – резюмував експерт.
За словами фінансового аналітика Олексія Куща сьогодні українська ГТС нагадує «Гулівера, який потрапив до Ліліпутії». Адже у 1992 року споживання газу в Україні становило 110 млрд м куб на рік, транзит – 120 млрд, промислове споживання – 40 млрд м куб. Наразі споживання газу впало до менше 20 млрд м куб на рік, транзит – до 18 млрд, а промислове споживання до приблизно 4 млрд м куб. «Навіщо нам із такими параметрами економіки та комунальної сфери «Труба»? Нам потрібна «трубочка»», – задається питанням експерт.
За його словами, свій газовий східноєвропейський хаб за всі роки незалежності Україна так і не збудувала, хоча для цього були всі можливості. Натомість його створили наші сусіди, у Польщі та Туреччині.
«Україна так і не перейшла до моделі створення регіонального східноєвропейського газового хаба, який міг бути «прив’язаний» до нашої ГТС та підземних сховищ газу. Так і не відбулося перенесення вузлів обліку транзиту газу територією України із західного кордону на східний, адже тільки це могло дозволити інтегрувати український хаб до європейської системи газового ринку. Газовий хаб міг уперше в історії України сформувати справедливу ціну на газ для населення та підприємств ТКЕ. Могла бути мінімізована та сама корупція, яка сформувалася у нас у системі розподілу нібито «пільгового газу». Натомість тепер лише частина «Труби» у вигляді підземних сховищ газу на заході країни зможе успішно інтегруватись у європейський ринок газу, забезпечуючи зберігання ресурсу для європейських трейдерів», – написав Кущ у Фейсбук.
Експерт переконаний, сьогодні потрібно оцінювати не лише ідеологічні бонуси у припиненні транзиту та економічні втрати Росії, а й ризики. «Наприклад, технологічний ризик реверсу із заходу на схід в умовах відсутності транзиту, особливо взимку. Як компенсувати втрату доходів від транзиту та підтримувати функціонування ГТС? Як убезпечити компресорні станції ГТС від ракетних ударів росіян? Чи можуть з’явитись тимчасові припинення подачі газу споживачам у разі російських ракетних ударів по компресорних станціях? Чи перетвориться частина ГТС на металобрухт? Так, частина системи буде точно утилізована у рамках загальної оптимізації. Лома у нас, до речі, буде багато. Не просто так наші олігархи відкривають меткомбінати в Італії та зобов’язуються постачати туди брухт та залізну руду… Питання в зрілості суспільства та в його готовності платити за все свою ціну, особливо в умовах війни. Будь-яке рішення має власну ціну, а важливе рішення – ціну подвійну», – резюмував Кущ.
Зазначимо, нещодавно видання The Guardian повідомило, що в минулому році Європа купила рекордну кількість ЗПГ з Росії, незважаючи на зусилля ЄС відмовитися від викопного палива, що фінансує військовий бюджет країни-агресорки. Так, за даними аналітиків Rystad Energy, 2024 року в європейських портах пришвартувалися судна, які перевозили 17,8 млн тонн надхолодного російського газу, що на 2 млн тонн більше, ніж роком раніше. Ян-Ерік Фенріх, газовий аналітик Rystad Energy, стверджує, що потоки ЗПГ не просто зростають, а «на рекордних рівнях». Як йдеться в матеріалі, Європа скоротила свій величезний імпорт російського газу трубопроводом від початку війни в Україні, але дедалі частіше закуповує партії ЗПГ із низки країн, зокрема з Росії. У 2024 році вона обігнала Катар і стала другим за величиною постачальником ЗПГ до Європи після США. До слова, ЗПГ на відміну трубного газу – це вже біржовий, а не політичний товар. І оскільки на товар не накладено санкції, компанії діють у своїх власних інтересах і купують дедалі більше газу в найдешевшого постачальника. «Українські активісти стверджують, що режим санкцій підривається «кричущими лазівками», які, як і раніше, дають змогу Росії фінансувати свою військову машину за рахунок доходів від продажу викопного палива», — йдеться в матеріалі.
Між тим, у 2027 році має розпочатися постачання газу до Європи з глибоководного родовища Neptun Deep на румунському шельфі в Чорному морі. Австрійська OMV підписала перший договір на експорт газу. Покупцем буде німецька Uniper, яка за п’ять років придбає 15 ТВт-год (1,7 млрд кубометрів); цей обсяг відповідає 1,5% німецького газового імпорту в 2024 р. Видобувні запаси оцінюють у 100 млрд кубометрів (під час відкриття у 2012 р. повідомляли про 42−84 млрд), що робить родовище одним із найбільших у ЄС. Румунія після початку його експлуатації стане найбільшою газовидобувною країною в ЄС і вперше — нетто-експортером газу. Газовидобувні компанії також бачать значний потенціал нових відкриттів у румунському секторі Чорного моря, де запаси оцінюються в 200 млрд кубометрів.
Також під кінець своєї політичної кар’єри чинний президент США Джо Байден вирішив оголосити про нові санкції щодо росії, які дуже сильно вдарили по нафтопереробній промисловості держави-агресорки. В тому числі, до чорного списку було внесено 183 судна, що беруть участь в експорті російських енергоносіїв, і які є частиною так званого «тіньового флоту» РФ. У той же час вторинні санкції проти російської нафти загалом, (про що ведуться розмови вже не перший рік) так і не були введені. Очевидно сміливість Байдена навіть в останні дні перебування на посаді голови Білого дому має свої межі.
Автор: Ксенія Лазоренко
