Нинішній формат партнерства Москви та Пекіна, вочевидь, враховує досвід радянсько-китайської близької дружби і потім смертельної ворожнечі. Нинішній правитель Китаю Сі Цзіньпін намагається уникнути помилок попередників, пише Foreign Affairs.
Видання зауважує, що батько Сі Цзіньпіна – Сі Чжунсюнь – був впливовим урядовим функціонером Компартії і відчув на собі усі злети та падіння відносин СРСР із КНР із 1940-х до 1980-х років. Цей досвід і його усвідомлення батько, ймовірно, і передав своєму сину, який тепер керує Китаєм.
“Умови холодної війни, які вимагали від кожної сторони альянсу жертвувати власними інтересами заради інтересів іншої, містили зачатки його власної загибелі. Нинішня вісь зручності дозволяє більше гнучкості. Китай і Росія ніколи більше не будуть крокувати в ногу, як це було в перші роки після китайської революції, але вони не підуть один від одного найближчим часом”, – пише автор публікації.
Те, що особистий досвід батька мав великий вплив на Сі Цзіньпіня, доводить один наочний приклад. Наприкінці 1950-х Сі Чжунсюнь кілька разів бував у Москві на чолі китайських урядових делегацій, де серед іншого побував у кімнаті-музеї в Кремлі, де колись жив і працював Ленін. У 2010 році Сі Цзіньпінь під час свого візиту до Москви спеціально напросився, аби йому показали ту саму кімнату, яка колись так вразила його батька.
На рубежі 1950-60-х радянсько-китайський розрив набув виразних форм. Зокрема Китай залишили радянські фахівці, які допомогали модернізувати економіку. Саме Сі Чжунсюнь займався організацією їхнього від’їзду. Тоді він зробив для себе висновок, який, вочевидь, передав сину: Китай завжди має покладатися лише на власні сили.
Автор публікації зазначає, що в 1960-х роках основним фактором різкого погіршення відносин Пекіна і Москви були розбіжності в поглядах на комуністичну ідеологію. Саме це не давало змоги будувати нормальну співпрацю і підштовхувало дві країни ледь не до війни. Показово, що зараз у Китая та Росії немає жодної спільної ідеології, окрім загального антизахідного та антиліберального наративу.
“Більша гнучкість партнерства між Пекіном і Москвою сьогодні також робить його міцнішим, ніж це було в минулому… На відміну від періоду розквіту китайсько-радянського альянсу, Пекін технічно не зобов’язаний пожертвувати своїми економічними чи репутаційними інтересами заради Москви, оскільки вони не є формальними союзниками. У росіян менше причин відчувати себе зрадженими, а у китайців менше причин боятися потрапити в пастку.
На думку автора публікації, у відносинах з РФ Китай, ймовірно, маневруватиме в межах широких параметрів: іноді пропонуватиме Москві тісні стосунки, іноді – більш віддалені, залежно від ситуації. Це дає США певний запас маневру, аби впливати на готовність Пекіна допомагати росіянам у війні проти України, однак і розраховувати на повний розрив Пекіна з Москвою, як у 1960-х, з якоїсь причини теж не варто.
