Китай не братиме участі в першому установчому саміті формули миру президента Зеленського у Швейцарії 15-16 червня, що, в принципі, було зрозуміло від самого початку.
У МЗС КНР повідомили, що саміт миру у Швейцарії, в якому вже погодилися взяти участь 107 країн (близько 75 держав будуть представлені на рівні голів держав), не відповідає очікуванням Пекіна, а це – участь Росії. Натомість російський міністр закордонних справ Сергій Лавров натякає, що Китай може організувати “свою” мирну конференцію, де Росія якраз буде присутня, проте, зі зрозумілих причин, не буде України.
У чому принципова відмінність у підході Китаю до війни Росії проти України?
По-перше, Пекін не називає це війною, тим паче повномасштабною. Навіть із назви “мирного” плану Китаю – “позиції щодо врегулювання української кризи” – який він представив ще в лютому 2023 року, зрозуміла справжня політика Пекіна.
По-друге, КНР постійно закликає до безумовного припинення вогню й початку переговорів, підтримуючи таким чином заклики Кремля погодитися на російську окупацію українських територій, причому досі не зрозуміло: по чинній лінії розмежування чи в межах адміністративних кордонів чотирьох українських областей, які Путін незаконно записав до російської конституції.
Тобто, як бачимо, Пекін солідаризувався з Москвою щодо умов початку переговорів, не гарантуючи при цьому жодних запобіжників неповторення ще більшої військової агресії, виведення російських військ і моніторингу режиму припинення вогню (тобто, хто це контролюватиме тощо), вже не кажучи про притягнення до відповідальності російського політичного й військового керівництва за вчинені воєнні злочини. До того ж, все більш войовничою риторика Китаю стає й щодо Тайваню. США закликають європейських союзників придивитися до КНР, зробивши політику щодо Пекіна більш жорсткою. Проте, ключові столиці ЄС не поспішають.
По-перше, Пекін не називає це війною, тим паче повномасштабною. Навіть із назви “мирного” плану Китаю – “позиції щодо врегулювання української кризи” – який він представив ще в лютому 2023 року, зрозуміла справжня політика Пекіна.
По-друге, КНР постійно закликає до безумовного припинення вогню й початку переговорів, підтримуючи таким чином заклики Кремля погодитися на російську окупацію українських територій, причому досі не зрозуміло: по чинній лінії розмежування чи в межах адміністративних кордонів чотирьох українських областей, які Путін незаконно записав до російської конституції.
Тобто, як бачимо, Пекін солідаризувався з Москвою щодо умов початку переговорів, не гарантуючи при цьому жодних запобіжників неповторення ще більшої військової агресії, виведення російських військ і моніторингу режиму припинення вогню (тобто, хто це контролюватиме тощо), вже не кажучи про притягнення до відповідальності російського політичного й військового керівництва за вчинені воєнні злочини. До того ж, все більш войовничою риторика Китаю стає й щодо Тайваню. США закликають європейських союзників придивитися до КНР, зробивши політику щодо Пекіна більш жорсткою. Проте, ключові столиці ЄС не поспішають.
