В російському полоні захисники України не лише зазнають фізичних та психологічних тортур, але й стикаються з кричущим невіглаством росіян. Про це в інтерв’ю “Вечірньому Києву” розповів боєць ЗСУ Сергій Мудрий, який провів у полоні майже два роки.
За словами бійця, в полон він потрапив важко пораненим – з уламками в голові та з простреленими кінцівками. Але нормальної медичної допомоги від загарбників він так і не дочекався. Більше того, вже в полоні йому зламали ребра.
Сергій згадує, що під загрозою тортур росіяни змушували полонених українців співати гімн держави-агресора, вигукувати “Слава Росії” та виконувати інші забаганки.
“У камерах було холодно, сиро. На стінах — грибок. Доходило навіть до того, що з наволочок воїни рвали шматки тканини, аби нею витерти конденсат зі стелі. Робили це задля того, щоби не захворіти на туберкульоз. Постійно мерзли та хворіли”, – розповідає боєць.
Із настанням літа полонених раз на тиждень почали виводити на вулицю. Інколи під час таких прогулянок росіяни натравлювали на полонених собак.
“Якось на дворі ми побачили подорожник. І нам спало на думку їсти його, аби брати десь вітаміни. У когось виразка, у когось рана гниє… Ми попросили працівників колонії дозволити нам нарвати той подорожник. Ті посміялись з нас, але дозволили. Рослини ми мили, рвали на шматки й ховали в ганчірку. Потім їх кидали в суп і їли”, – розповідає Сергій.
Говорити у полоні можна було виключно російською. Хто відмовлявся, — змушували силою. Один сказав щось українською — били всіх.
“Постійно питали про Бандеру та де його знайти. Таких дурних питань насправді було багато. (…) Багато нісенітниці говорили й про Київську Русь. Казали, що Ярослав Мудрий народився в Москві. І їх не цікавило, що коли київський князь народився, то Москви ще не було. Але що ти тому дурню поясниш”, – згадує боєць.
За словами Сергія, росіяни постійно брехали про ситуацію на фронті, намагалися переконати полонених, що більшу частину України вже окуповано.
“А підтвердженням цієї брехні було те, що час від часу заходили в камеру та щосили нас били. Тоді остаточно розуміли: стоїть наша Україна, хлопці просуваються. По-іншому, ворог так не злився б”, — розповідає колишній бранець.
