Господар кізочки, Валерій Марченко, розповів сайту ТСН.ua свою версію смерті кози Зіти. Він переконаний – козу зарізали "свої" на подвір’ї у самому центрі столиці, на вулиці Мала Житомирська.
Власник тварини розповідає, що все трапилося приблизно о 1-2 годині ночі, коли вони спали.
Нелюди пробралися на подвір’я через сітку
“На територію, де ночували кози пробралися невідомі люди, точніше, я сказав би – нелюди. Вони добре знали подвір’я – бо там треба знати, як до нас зайти, та як звідти вийти. Територія добре огороджена. У мене є підозра, що пролізли в одному місці, де подвір’я закрите сіткою. Зараз вона закручена не так, як було раніше”, – розповідає сайту ТСН.ua Валерій Марченко.
Чоловік додає, що лиходії були поінформовані, що їх собака, яка слугує поводирем його сина, у цей час знаходилася у приміщені. Пес навчений не гавкати, коли господарі сплять.
“Кіз загнали подалі у глухий кут і там зарізали. Ми спочатку думали, що обох кізочок – Зіту та Миру. Вони обидві лежали на землі у крові. Але молоденька кізочка було непритомною. Коли вона смикнула ногою, ми її одразу взяли на руки та перенесли у приміщення, напоїли водою. Вона жива”, – розповідає Валерій свою версію подій.
Вимагатиме повторну експертизу
Він переконаний, що козу зарізали. Додає, що 11 років працював єгером та вміє “читати сліди”. Тож добре знає, які рани наносять вовки або безпритульні собаки.
“Жодного собачого сліду на подвір’ї ми не побачили. На місце з поліцією приїжджав молодий чоловік, казали, що він ветеринар. Він помацав дві колоті рани і сказав: “це собаки загризли”. Я з ним не розмовляв бо був у шоковому стані. Але все це було лише на словах, письмового заключення ветеринар не писав. Тому ми будемо вимагати проведення повторної експертизи аби все було задокументовано. Тіло Зіти так і лежить накрите у дворі. Я хочу зробити цю експертизу, бо таке зло має бути покарано”, – каже Валерій Марченко.
Коза була йому, як дитина
Чоловік ледве стримує сльози і додає, що напад на кіз стався напередодні його дня народження. 14 листопада йому виповнилося 60 років.
“Мені боляче, бо коза була мені, як дитина. Дуже болить, вже й сльози закінчилися. Я не думаю, що це чиясь помста – банальне звірство якихось відморозків. За увесь час не було жодної людини, яка б була цим незадоволена та мені погрожувала. Нашу Зіту пам’ятають тисячі людей. Дітки її гладили та годували сухариками. Це було дуже мило, особливо під час війни, бо навіть собаку ти просто так не погладиш, а кізоньку було можна”, – каже чоловік.
