З’явився дефіцит зброї і боєприпасів, а в деяких місцях тепер бракує і доброї волі.
Кінець стає все більш віддаленою перспективою. Після того, як українська армія зупинила сили Росії під Києвом, деякі українські чиновники вважали, що для завершення війни знадобиться лише кілька місяців.
«Більшість активних бойових дій завершиться до кінця цього року», – прогнозував у травні 2022 року начальник ГУР генерал Кирило Буданов.
У листопаді минулого року, невдовзі після вражаючого наступу українських військ у Харківській області, тогочасний заступник міністра оборони України Володимир Гаврилов все ще очікував швидкої перемоги.
«Я вважаю, що до кінця весни ця війна закінчиться», – говорив він.
Насправді, контрнаступ України розпочався лише в червні. Це не тільки не прискорило закінчення війни, але й продемонструвало, як довго можуть тривати бойові дії. Українські війська, стримувані російськими мінними полями та іншими оборонними спорудами, змогли просунутися вперед пішки. Розгортання резервів і новітнього західного озброєння поки що не призвело до значних проривів. Волога погода і нестача боєприпасів, ймовірно, призведуть до того, що український наступ зупиниться до кінця жовтня, якщо не раніше. Попереду ще один сезон боїв, – пише The Economist.
«Ми повинні готуватися до тривалої війни в Україні. Знадобиться чимало часу, щоб військовим шляхом вигнати з окупованої Росією частини України всі 200 тисяч або більше російських військ», – попередив 17 вересня генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг.
США наполягають на тому, що будуть підтримувати українські оборонні зусилля «стільки, скільки буде потрібно», про що президент Джо Байден говорив неодноразово. Британія, Франція, Німеччина та інші союзники теж повторювали цю фразу.
«Якими б залізобетонними не звучали ці обіцянки, вони залежать від двох невизначених змінних. Перша – це здатність Заходу забезпечити українську армію достатньою кількістю зброї та боєприпасів. Інша – політична воля продовжувати надавати їх», – йдеться в статті.
Почнемо з першого. Російська оборонна промисловість перейшла на військові рейки в останньому кварталі 2022 року, – пояснює експерт Річард Конноллі, вказуючи на значний стрибок у виробництві сталі. Британські чиновники кажуть, що Росія тепер може виробляти близько 200 танків на рік, що вдвічі більше, ніж вони припускали раніше. Конноллі підкреслює, що з урахуванням відремонтованих танків справжня цифра, ймовірно, становить від 500 до 800 машин. Він додає, що західні санкції не надто обмежують виробництво, оскільки такі важливі компоненти, як напівпровідники, ввозяться контрабандою через Гонконг або Центральну Азію.
В принципі, у друзів України не повинно виникнути проблем з тим, щоб допомогти їй перевершити Росію. Сукупний ВВП країн-членів НАТО в 12 разів перевищує російський, навіть якщо врахувати нижчі ціни в РФ.
«Різниця полягає в тому, що Москва готова витрачати на війну набагато більше. Військові витрати зараз складають майже 40% національного бюджету, що значно перевищує західні показники. Країни Альянсу намагаються виправити цей дисбаланс, інвестуючи у виробництво озброєнь, яке було занедбане після закінчення холодної війни. Але тут є дві заковики», – пояснює The Economist.
Перша – це вартість. Естонія витрачає близько 5-6 тисяч доларів на кожен новий артилерійський снаряд, – каже Кусті Салм з Міноборони балтійської країни. Це відносно дешево за стандартами НАТО. Але Росія витрачає 60 тисяч рублів або близько 620 доларів за снаряд. Величезна різниця значною мірою пояснюється дешевшою робочою силою і матеріалами, нижчою якістю продукції і нижчою нормою прибутку для виробників озброєнь, більшість з яких належать державі. Інфляція загострює проблему.
«Ціни на обладнання і боєприпаси стрімко зростають», – поскаржився 16 вересня адмірал Роб Бауер, високопосадовець НАТО.
Друга проблема – це час.
«Після повільного старту Росія досягла темпів гонки, і зараз вона на повному ходу. Тепер вона збирається почати випускати продукцію зі швидкістю, що наближається до тієї, яка їм потрібна», – скаже Конноллі.
Американське і європейське інвестування в нові потужності розпочалися пізніше. Вони не принесуть додаткових поставок до другої половини 2024 або до початку 2025 року. Це дасть Росії більше часу для мобілізації, побудови нових оборонних споруд і придушення українських сил.
Для прикладу The Economist пропонує розглянути ситуацію з артилерійськими снарядами. Хороша новина полягає в тому, що американське і європейське виробництво стрімко зростає. Американські чиновники кажуть, що їхнє власне виробництво зросло з 168 тисяч снарядів на рік навесні до 336 тисяч сьогодні. За словами міністра оборони Естонії, європейське виробництво має подвоїтися до кінця цього року або на початку наступного. Разом Америка і Європа наступного року зможуть спокійно виробляти майже 2 мільйони снарядів.
Контузія
Проблема в тому, що цього ледве вистачає, щоб не відставати. За британськими оцінками, наступного року Росія виробить 1-2 мільйони снарядів. Це на додачу до запасів на рівні 5 мільйонів снарядів. Це дозволить їй випускати щонайменше 15 тисяч снарядів на день протягом року, – каже Салм. Поінформовані джерела сказали The Economist, що Україна використовує стільки ж снарядів на день в ході свого контрнаступу. Але вона зможе зберігати такий темп лише кілька місяців.
«Розрив може бути подоланий за рахунок запозичень з інших джерел. Контрнаступ України став можливим завдяки масованому вливанню південнокорейських снарядів. США та її союзники непомітно закупили від імені України зброю і боєприпаси у позаблокових країн, таких як Єгипет і Пакистан. Але такі готові джерела озброєнь вичерпуються. Запаси західних армій також виснажуються», – йдеться в статті.
З розвитком західної оборонної промисловості ця проблема має зменшитися. До 2025 року може навіть виникнути “перенасичення” снарядами, каже західний чиновник. Якщо більша частина нової продукції піде Україні, і якщо припустити, що ні Китай, ні Північна Корея не врятують Росію, українська армія зможе вперше за весь час конфлікту розгромити російську армію. Але очікування до 2025 року – це військовий еквівалент цілого життя. Тим часом, наступного року Україна, ймовірно, намагатиметься здійснити великий наступ.
Наступний рік – це також ціле життя з точки зору політики. В Європі політичні вітри здаються сприятливими для України. Опитування, проведені в червні і липні, показали, що 64% європейців виступають за надання військової допомоги Києву. При цьому сильну підтримку демонструють не лише країни, які давно підозріло ставляться до Росії, такі як Швеція (93%), але й більш віддалені держави-члени ЄС, такі як Португалія (90%).
Деякі ультраправі партії, такі як «Національний фронт» у Франції на чолі з Марін Ле Пен і німецька «Альтернатива для Німеччини» (АдН), вважають цей конфлікт марною тратою європейських ресурсів.
Олаф Шольц, канцлер Німеччини, зважає на антивоєнні настрої, особливо у своїй власній Соціал-демократичній партії. Він кілька місяців вагався, перш ніж погодився відправити танки Leopard Україні. Він все ще відмовляється надсилати ракети дальнього радіусу дії Taurus попри те, що Велика Британія і Франція надали Україні аналогічне озброєння. Проте Шольц вже зрозумів, що скептицизм громадськості є м’яким. Щойно він надсилає нове озброєння, схвалення одразу ж зростає. 18 вересня його уряд оголосив про виділення ще 400 мільйонів євро на озброєння, в тому числі боєприпасів, бронетехніки і обладнання для розмінування.
Президент Франції Еммануель Макрон, який минулого року викликав невдоволення в Києві своїми частими телефонними розмовами з Владіміром Путіним і нерішучістю у наданні зброї, зараз став одним з найбільш рішучих європейських лідерів. Франція довгий час чинила опір розширенню ЄС, проте Макрон став палким прихильником вступу України до організації. Опитування, проведене в липні, показало, що 58% французів підтримують такий підхід.
Заявка України на членство в ЄС просувається такими темпами, які ще кілька років тому здивували б європейських спостерігачів. Вона офіційно стала кандидатом на вступ у червні 2022 року. У грудні цього року, якщо не станеться несподіванки, цей статус буде підвищено відкриттям детальних переговорів про вступ.
«Україна вражає чиновників ЄС своїм швидким прогресом у проведенні необхідних реформ. Можливо, Україні ще знадобляться роки, щоб стати повноправним членом ЄС, але війна, схоже, прискорює цей процес, а не затримує його», – йдеться в статті.
В США, однак, перспективи більш невизначені. 10 серпня Білий дім звернувся до Конгресу з проханням виділити ще 24 мільярдів доларів «додаткового» бюджету для України, що збільшить загальний обсяг американської допомоги до 135 мільярдів. Прихильники такої допомоги, як серед демократів, так і серед республіканців, становлять явну більшість в обох палатах Конгресу. Якби запит був винесений на просте голосування «за» чи «проти», він був би відносно легко схвалений.
Але це навряд чи станеться через дисфункціональну американську політику. Більшість членів Палати представників можуть підтримувати Україну, але невелика кількість республіканців дотримується крайніх антиукраїнських поглядів. Зокрема це стосується Метта Ґаєца, який запропонував запросити Росію вступити до НАТО, і прихильницю конспірології Марджорі Тейлор Ґрін, яка просуває абсурдну ідею про те, що допомога Україні насправді йде донорам демократів. Оскільки республіканці мають лише незначну більшість у Палаті представників, а спікер Кевін Маккарті не хоче покладатися на голоси демократів при ухваленні законів, проросійські маргінали мають набагато більший вплив, ніж це можна було б очікувати.
Найімовірніше, що МакКарті приєднає додатковий бюджет до інших важливих законів, що ускладнить його зрив. Минулі спроби Палати представників відмовити Україні у фінансуванні були подолані, хоча кожна з них привертала більше голосів республіканців. Байден вже має схвалення Конгресу на відправку в Україну зброї на суму 6 мільярдів доларів з наявних запасів.
«Але після цього, ймовірно, буде затримка на кілька місяців, поки Конгрес буде розглядати новий запит. Те, що з’явиться, може бути краплями допомоги, а не великими пакетами, як торік», – прогнозує The Economist.
У довгостроковій перспективі допомога Україні швидко перетворюється на партійне питання, що вносить більшу невизначеність. Республіканські виборці під впливом Дональда Трампа, який може знову стати кандидатом в президенти США, почали ставити під сумнів подальшу допомогу Україні. Демократи, як і раніше, підтримують Україну. Великий бюджетний дефіцит і високі відсоткові ставки змушують політиків усіх партій неохоче брати в борг. І навіть демократи підтримують ідею про те, що європейські союзники Америки повинні брати на себе більшу ініціативу в конфліктах в Європі.
«Якщо США спробують нав’язати Україні врегулювання шляхом переговорів, у Європи не буде можливості чинити цьому опір», – стверджували нещодавно в журналі Foreign Affairs Ліана Фікс і Майкл Кіммейдж, експерти з питань Росії.
Інші кажуть, що такий прогноз – це невиправданий фаталізм. Французькі чиновники стверджують, що, якщо США припинить підтримувати Україну, Європа не зможе повноцінно замінити американські гармати і ракети. Але було б розумно і раціонально спробувати збільшити власне виробництво зброї.
Питання полягає в тому, чи зможе Європа самостійно зібрати достатньо грошей і зброї, щоб підтримати Україну. Хоча Америка надавала левову частку допомоги протягом більшої частини війни, останній аналіз німецького аналітичного центру Kiel Institute for the World Economy показує, що ця тенденція змінилася на протилежну.
Гроші – це ще не все
Проте цифри не розповідають всієї історії. США були опорою зусиль союзників в підтримці України, головуючи на регулярних зустрічах в Рамштайні, а також забезпечуючи дипломатичне прикриття іншим країнам Альянсу.Наприклад, Шольц наполягав на тому, що не дозволить відправити в Україну танки Leopard, якщо Байден не надішле спочатку кілька американських танків M1A1 Abrams.
У деяких випадках європейці надсилали зброю в Україну з розумінням того, що вони отримають нову американську зброю на заміну подарованій. Американські гарантії безпеки, підкріплені ядерною зброєю, надали європейцям впевненості в тому, що вони можуть протистояти російським загрозам. Також США надали життєво важливі розвідувальні дані, які допомогли Україні знайти і знищити важливі цілі: від генералів до військових кораблів. Європі було б дуже важко замінити всі ці американські зусилля. Але, цілком можливо, саме це й доведеться зробити.
«Припущенням Заходу було (і я думаю, що всі про це не говорили) що ми дамо українцям все, що можемо, потім вони підуть в один великий наступ, і що б не сталося наприкінці, ми задовольнимося цим. Такий був план», – каже Салм.
На його думку, потрібен новий план, який передбачає не лише більше озброєнь, а й більше технологій, щоб компенсувати чисельну перевагу Росії. Також знадобляться сміливіші санкції, такі як відсторонення від участі в Олімпійських іграх в Парижі, а також нові навчання, які врахують помилки літа. Але перш за все потрібна зміна мислення.
«Це саме те, про що йдеться у російській війні на виснаження: переконати Захід, що росіяни можуть витримати більше, можуть перебороти і пережити його. Вони знають слабкі місця демократій», – каже естонський чиновник.
Завдання, на його думку, полягає в тому, щоб переконати Путіна в протилежному.
«Ми як Рамштайнська коаліція у 25 разів багатші, сильніші і більш технологічно розвинені, ніж Росія… У нас не порожні кишені», – додав Салм.
