Споживчі ціни у січні зросли на 1,3% порівняно із груднем 2021 року, в річному вимірі індекс інфляції залишився без змін - 10,0%.
Про це сказав академік НАН, Голова ради НБУ Богдан Данилишин у своєму коментарі щодо інфляції (січень 2022 р.) для Ділової столиці, інформують Економічні новини.
Як зазначає Данилишин, немонетарні чинники продовжують формувати основний інфляційний тиск в Україні починаючи ще з жовтня 2020 року. Наразі на немонетарні чинники припадає близько 2/3 загального зростання індексу інфляції.
Глобальними немонетарними шоками інфляції в Україні були зростання вартості енергоносіїв, волатильність світових цін на окремі сировинні товари, епідеміологічні втрати. Окрім зазначених глобальних факторів в Україні додатково діють ще такі немонетарні проінфляційні чинники як продовження тарифних реформ у енергетиці та воєнно-політичні загрози, – говорить Богдан Данилишин. – В результаті абсорбування структурних шоків економічні агенти несуть додаткові втрати і змушені підвищувати ціни або ж оптимізувати структуру витрат:
- зростання цін виробників промислової продукції, реалізованої в межах території України за рік становило 74%, в т. ч. послуги електро-, газо- та теплопостачання подорожчали в 2,9 разу, вартість сирої нафти і природного газу – в 1,8 разу, кам’яного вугілля – в 2,5 рази;
- здорожчання енергоносіїв особливо відобразилося на зростанні вартості товарів та послуг з високою енергоємністю виробництва. Зокрема, за рік послуги газопостачання зросли в ціні на 21%, автомобільне паливо – на 27%, транспортні послуги – на 18%;
- зростання світових цін на окремі сировинні сільськогосподарські товари вплинуло на вартість продуктів харчування у споживчому кошику українців. Наприклад, вартість цукру за рік зросла на 23%, соняшникової олії – на 34%, хліба – на 20%.
В той же час ефекти попиту в Україні не справляли надмірного впливу на інфляційні процеси:
- за попередніми оцінками реальний ВВП 2021 року зріс лише на 3,2%, що не компенсує падіння 2020 року (-3,8%) і значно нижче відповідних показників у сусідніх країнах Східної Європи;
- зростання поточних доходів населення (заробітних плат, пенсій, інших грошових трансфертів) було меншим за зростання невідкладних споживчих витрат. Для покриття необхідних витрат населення активно витрачало накопичені в попередніх роках заощадження, їх скорочення в минулому році сягнуло 90 млрд. грн (2,4% ВВП), в т.ч. в частині іноземної валюти – 1,6 млрд. дол;
- купівельна спроможність доходів населення України залишається найнижчою в Європі (оцінка МВФ);
- лише близько 10% ВВП припадає на інвестиції, що критично мало порівняно з іншими країнами, що розвиваються (25% ВВП). Це пригнічує процес створення нових робочих місць в економіці та її продуктивність.
Для боротьби з інфляцією облікову ставку було підвищено на 400 б.п. Однак вплив здорожчання вартості грошей на інфляцію в національній економіці є обмеженим із-за слабкості механізму монетарної трансмісії:
- Банківські депозити населення становлять лише 20% від приватних споживчих витрат, а процентні ставки за депозитами слабко реагують на зміну ключової процентної ставки. Реальний (скоригований на інфляцію) обсяг депозитів населення за рік скоротився, відображаючи обмеженість трансмісійного ефекту за даним каналом.
- Працюючі кредити становлять менше 15% ВВП і не відіграють суттєвої ролі в інвестиційних процесах у реальному секторі, де переважно використовуються власні кошти підприємств. Характерно, що попри підвищення процентних ставок обсяг кредитування продовжував зростати, що відображає слабкість трансмісійного ефекту монетарної політики за цим каналом.
- Валютний канал процентної політики залишається недієвим. Підвищення процентних ставок не змогло вплинути на настрої нерезидентів і відтік їх коштів із державних облігацій продовжився та навіть посилився. Оскільки потоки іноземної валюти від інвесторів-нерезидентів не реагували на зміни процентної ставки, то відповідно монетарна трансмісія за даним каналом була відсутньою.
- Водночас підвищення процентної ставки вплинуло на обмеження грошової пропозиції за каналом державних облігацій (близько 20% ВВП). У 2021 році Уряд зміг запозичити на внутрішньому ринку лише 80% від запланованих обсягів».
«Таким чином, в умовах, коли зростання споживчих цін генерується переважно немонетарними чинниками, а економічне відновлення залишається нестійким, політика центрального банку повинна відображати виважений компроміс між цілями цінової стабільності, фінансової стабільності та підтримки економічного зростання відповідно до Статті 6 Закону України «Про Національний банк України», – резюмує Богдан Данилишин. – В свою чергу, подальший розвиток основних каналів монетарної трансмісії є необхідним для того, щоб імпульси монетарної політики могли ефективно впливати на інфляційні процеси».
