Однією з найбільш обтяжливих особливостей останнього нарощування військової присутності Росії на українському кордоні стало поширення міжнародних заголовків з численними варіаціями одного й того ж простого питання: чи вторгнеться Путін в Україну?
Вкрай сумнівно, що хтось із цих авторів заголовків є таємним російським імперіалістом або перебуває на утриманні Кремля. Проте питання, яке вони ставлять, вводить в глибоку оману і наголошує на вбивчій ефективності московської тактики дезінформації. Як інформують Економічні новини, про це пише The Atlantic Council.
Насправді Росія вже давно вторглася в Україну.
Сам Путін відкрито визнав, що наказав здійснити вторгнення на Кримський півострів у лютому 2014 року, а все більш абсурдні заперечення цього Кремлем не змогли перешкодити його подальшому вторгненню у східну Україну і стати світовою таємницею. Справді, поки що світові ЗМІ обговорюють, чи не збирається Путін вторгнутися в Україну, війна, яку він розпочав у 2014 році, триває, і близько 7% території України вже перебуває під російською окупацією.
Проте, як наочно показала нинішня криза, багато міжнародних новинних видань досі не знають, як саме охарактеризувати війну в Україні, і, як і раніше, не хочуть однозначно називати Росію агресором. Натомість у висвітленні подій переважають евфемістичні формулювання та розпливчаста термінологія, які не дозволяють аудиторії зрозуміти весь ступінь відповідальності Росії за конфлікт.
Це не випадково. Навпаки, обман із самого початку відігравав центральну роль у війні Путіна проти України. Із самого початку бойових дій у лютому 2014 року Москва ретельно маскувала свою агресію, використовуючи гібридну суміш сил, які можна заперечувати, включаючи звичайні війська без розбіжностей, найманців та місцевих колабораціоністів, і водночас представляючи подальшу бійню як виключно внутрішню справу України.
Кремль продовжує свою політику зухвалого заперечення, всупереч величезній кількості доказів причетності Москви. Російських солдатів було захоплено в полон у глибині України, а на окупованому сході країни скрізь зустрічається російська військова техніка. При цьому міжнародне розслідування загибелі цивільного пасажирського рейсу MH17 над східною Україною в липні 2014 року виявило скарбницю деталей, що викривають, які безпосередньо вказують на російські збройні сили.
Зовсім недавно російські громадяни, які займали керівні посади на ранніх етапах війни, дали вбивчі свідчення з перших рук нападу під керівництвом Москви. Олександр Бородай, який згодом став членом парламенту від путінської політичної партії «Єдина Росія», підтвердив, що в серпні 2014 року його замінили на місцевого діяча на посаді прем’єр-міністра так званої Донецької народної республіки спеціально для того, щоб змусити зовнішній світ повірити кремлівській пропаганді про «громадянську війну в Україні».
Хоча мало хто повністю повірив у прийом Росії, вона, проте, послужила ряду важливих цілей для Кремля. Офіційно заперечуючи свою причетність і утримуючи конфлікт у «сірій зоні», Москва змогла послабити міжнародну реакцію і значно знизити економічні та геополітичні витрати, з якими вона могла зіткнутися у разі більш звичайної війни.
Повне заперечення Кремля також дозволило Росії брати участь у міжнародних місіях спостерігачів у зоні конфлікту, представляючи себе на дипломатичній сцені як потенційного посередника, а чи не активного учасника. Це має катастрофічні наслідки для зусиль припинення військових дій і робить практично неможливим досягнення стійкого врегулювання. Як укласти мир із країною, яка відмовляється визнати, що веде війну?
Наразі Путін загрожує не вторгненням в Україну, а ескалацією вторгнення, яке триває з лютого 2014 року. Той факт, що про це необхідно заявити після майже восьми років російської агресії, говорить про разючий успіх інформаційної війни Кремля у спотворенні міжнародного сприйняття конфлікту.
Використання Росією зброї дезінформації має спровокувати серйозні зміни у міжнародних редакціях новин у всьому світі. Занадто часто в міжнародному висвітленні українського конфлікту об’єктивність ставиться вище за правду, і репортаж за репортажем некритично цитується очевидна російська брехня в ім’я журналістського балансу. Наміри тих, хто брав участь у цьому, можливо, були цілком благородними, але їхні зусилля мимоволі сприяли подальшій російській агресії проти України.
В умовах, коли над континентом нависла перспектива великої європейської війни, це має змінитись. У найближчі тижні міжнародні ЗМІ можуть зробити значний внесок у справу миру, відмовившись від двозначності та точно представивши нинішню загрозу вторгнення як частину значно більш масштабної війни Росії проти України, що триває. Майже через вісім років після початку вторгнення Путіна в Україну настав час роззброїти його принаймні в інформаційному полі.
