Скажіть мені, що ви даруєте, і я скажу, ким ви є. Про це у блозі на сайті "Бі-Бі-Сі" пише психолог Олена Савинова.
Жарт, звісно, але якась доля правди у ньому є. Певна, що ці короткі дні перед Новим роком багато в кого пов’язані з очікуванням дива. А з іншого боку, піднесений настрій затьмарює необхідність обдарувати усіх найближчих родичів, а ще подруг і колег.
Що менше часу залишається до свята, то більше поглиблюється занепокоєність – аж до відчаю.
Уява малює жахіття: годинник б’є, діти наввипередки біжать до ялинки, під якою – барвисті пакунки. Туди ж після паузи ввічливості прямують мама і чоловік. Аж раптом – виявляється, що про когось забули. Плач, образи, свято (а може, й цілий прийдешній рік) зіпсовано. Все пропало!
Дякувати богу, це був лише сон. Насправді сьогодні лише двадцять якесь-там, ще встигну. Ось тільки грошей на кредитці залишилось небагато. Але ж перший тиждень січня, як правило, не реєструється у книзі буття. Будемо їсти те, що наготували, ходитимемо хіба до сусідів. Ну не можна ж так, щоб не купити чогось Валі, Олі, а головне – самотній Галі!
“Слухайте, давайте нарешті припинимо круговорот непотребу в природі! – запропонувала напередодні якогось чергового “восьмеберезня” однокурсниця Наталя. – І домовимося, що ніхто ні на кого не ображається, якщо не отримає подарунку.”
Замість того, щоб ламати голову, що його купити на скромну стипендію, тим більше у ті дев’яності з їхніми порожніми полицями, мудра Наталя запропонувала наступний варіант. Грошима, що їх планували витратити на численні шампуні, дезодоранти, креми для рук, скидаємося, накриваємо стіл і святкуємо.
Якщо ж у когось грошей немає, того все одно запрошують, й таким чином роблять йому подарунок. Тим більше, що наступного разу “на мілині” опиниться хтось інший.
Троянди серед зими
Ми потім ще не раз із вдячністю згадували Наталине нововведення, бо воно позбавило марного клопоту, зайвих грошових витрат і непотрібних рефлексій на тему “що про мене подумають”.
“Ви ж і без того знаєте, що я вас люблю, – додала наша розумниця. – Сподіваюся, ви мене – так само”.
Вона взагалі була чи не першою в хорошому сенсі людиною без комплексів, яка зустрілася мені в тому юному віці. Так само вчиняла і з подарунками на дні народження, що взагалі було нечувано!
Адже в моєму марнославному колі було прийнято недоїдати, а купити-таки троянди серед зими. Чи дорогі парфуми на останні гроші.
Зізнаюся, за такою шляхетністю стоїть провінційне бажання справити враження, комплекс бідності. Наталя також не була багатійкою. Та без грошей могла запросто заспівати іменинниці щось на зразок: “Я не можу тобі в день народження дорогі подарунки дарить…”
А через місяць купити для неї книгу, яку та марно шукала, шалик, що неймовірно личив, або подарувати власноруч сплетеного светра. Бо скупою або неуважною моя однокурсниця також не була.
Ми ж так само переважно не є скнарами, байдужими чи скептиками, котрі полюбляють гострословити, ніби свята вигадали власники квіткових і сувенірних крамниць.
То чому ж ми думаємо, що цього настільки не помічають наші близькі, друзі та знайомі, що намагаємося з наполегливістю, вартою кращого вжитку, доводити їм це за допомогою подарунків?
Дарувати чи відкупатися?
Є категорія людей, котрі тішать так власне самолюбство і якоюсь мірою роблять подарунки собі.
Так знічена бабуся раз на рік отримує від онука під ялинку модні черевики вартістю у три її пенсії і подумки підраховує, скільки б вона на ці гроші…
Так само не знає, радіти чи засмучуватися парфумам від батьків вчителька – парфумам за ціною її зарплати. Воно, звісно, по-купецькому розкішно, але якось неспівмірно.
Ще більш незручною видається ситуація, коли той, кому ми даруємо, багатший за нас або, на нашу думку, в нього і без того “все є”.
Тож буває, витрачаємо набагато більше, ніж можемо дозволити, щоб подарунок виглядав достойно.А потім підсвідомо гніваємося і ображаємося, що обдарований, здалося, недостатньо зрадів презенту. Ми ж, мовляв, такі гроші витратили!
Що це, як не комплекс меншовартості, снобізм? А ще – оцінювання власної особистості на підставі того, що ми можемо подарувати.
Забуваючи, що подарунок – усього лише символ, підтвердження дружби, поваги, добрих робочих стосунків, ми часом недоречно наділяємо його, як і сам акт дарування, зовсім непритаманними змістами. Не лише, коли даруємо, а й коли приймаємо.
Так за допомогою подарунків люди намагаються самоствердитися, здобути прихильність, оцінити, наскільки прихильно ставляться до них, оцінити чиюсь чи продемонструвати власну спроможність і готовність витрачати гроші. А також – вибачитися, відкупитися, поставити в залежність, виховувати – і це далеко не повний перелік.
Диво не можна “заслужити”
Щодо подарунків дітям – окрема тема. Щоб убезпечити своє чадо від проблеми з прийманням-даруванням у майбутньому, не раджу використовувати подарунки, особливо ті, які “приносить” Святий Миколай чи Дід Мороз, тобто значущий чужий, із виховною метою.
Бо так ви ризикуєте не лише зіпсувати малечі свято. А ще й – що набагато болючіше – посіяти в них думку, що вони настільки погані, що вам довелося навіть розповісти про це стороннім. У результаті – відчуття провини, сорому. Чи потрібно це у святкові дні?
Не варто також робити акцент на тому, що новорічні подарунки діти мусять “заслужити”. Адже для них, та й для нас, прихід нового року, Різдва – це диво. А диво має статися незалежно від поведінки, оцінок чи кількості грошей, витрачених на подарунок.
Не вдавайтеся і до іншої крайності – купувати все з переліку в листі дитини до Миколая, обслуговуючи власний комплекс батьківської провини.
Якихось людей також дратує необхідність дарувати до певних днів. Хоча в інший час вони радо купують щось рідним і друзям.
Вони потрапляють у так звану пастку фальшивого примусу. І погано сприймають ситуацію, коли знають, що те, що вони зазвичай роблять залюбки, тепер робити мусять.
Якщо серед ваших знайомих є такі, поважайте їхню екзотичність.
Не вважайте черствістю подарунок від них не в новорічну ніч, а, скажімо, на Василя чи Маланки.
Пошук подарунків не повинен бути обтяжливим, перетворюватися на надцінну ідею. А неможливість їх купити – на привід не зустрічатися з друзями. Адже щирість спілкування, відданість, теплота стосунків – вже самі собою є даром долі.
А дарувати щось одне одному можна, кажуть, ще весь рік.
