Перемога Дональда Трампа на виборах в США призвела до необхідності повного перегляду працюючих до цього політичних стратегій.
Про це пише Сергій Бережной у своїй статті «Дональд Трамп як руйнівник стратегій».
У Айзека Азімова в знаменитому фантастичному циклі «Foundation» є персонаж на прізвисько Мул, людина-мутант з унікальними здібностями. Вчений Харі Селдон, який спрогнозував по створеній ним методології розвиток галактичної цивілізації на кілька століть вперед, звичайно, не міг врахувати у своїх розрахунках усі можливі статистичні флуктуації (випадкове відхилення значення фізичної величини від середнього в певній області простору чи в певний момент часу). Тому після того, як Мул (який і виявився такою флуктуацією) захоплює владу у своєму секторі Галактики, «план Селдона» сиплеться.
Реакція персонажів, які залучені в романі в реалізацію «плану Селдона», дуже нагадує реакцію політичних еліт на перемогу Дональда Трампа. Перефразовуючи Стругацьких, «благородні дони вражені в п’яту». У них була така ясна і зрозуміла політична «дорожня карта» на випадок перемоги Клінтон, і тепер вся ця благодать виявилася ні до чого і може відправлятися на звалище.
А ось на випадок перемоги Трампа у них нічого не було. Жодної «дорожньої карти». І зовсім не тому, що вони ледачі йолопи або взагалі не хотіли щоб то не було, планувати на цей випадок. Вони, може, і хотіли, але ні в кого не було даних для обґрунтованого планування. Тому що – «ху із містер Трамп?» Як бізнесмена політичні еліти його знають (причому його репутація в бізнесі зовсім не бездоганна), як плейбоя і колекціонера всякого несмаку – теж знають, навіть як медійна фігура він відомий і зрозумілий. А ось як політик – ні. Тільки його передвиборні заяви, за якими достовірно спрогнозувати його майбутній курс не виходить.
По цим заявам видно, що систематичних знань у галузі політики (що внутрішньої, що зовнішньої) у нього немає, а його тези через один суперечать одна одній. Видно, що для складних проблем він пропонує незграбні рішення, які викликають у досвідчених політиків хіба що нудоту. Таке ж враження викликав би лікар, який при вивиху пальця рекомендував би ампутувати руку по лікоть, а знеболювання пацієнта проводив би дідівською киянкою. Який політик, який цінує свою репутацію, ризикне будувати політичні стратегії, виходячи з такої дикої архаїки? І що це були б за стратегії, якщо б їх все-таки спробували вибудувати?
Можливо, всесвітня переконаність у тому, що «Трамп не пройде», була породжена підсвідомим небажанням змінювати вже готові плани.
Перемога Трампа стала таким болючим сюрпризом не тому, що він такий всебічний молодець, а тому, що ця перемога разом обнулила чи не всі політичні «домашні заготовки». Гаразд – внутрішньоамериканська ситуація: зрештою, американці обрали президента для себе, і досвід показує, що вони і не такі гамбургери худо-бідно переварювали. Але нікуди не піти і від того, що американці обрали заодно і політичного партнера для всього іншого світу, і світу доведеться до цього партнера так чи інакше знайти підходи. Тому що результат виборів у США всі зовнішньополітичні стратегії, приготовані на найближчі роки, поставив під питання. І партнери і опоненти США виявили себе в ситуації, коли їм життєво необхідно заново збирати дані, з’ясовувати позиції, шукати можливості для гри «за» і «проти». Якби перемогла Клінтон, нічого цього б не знадобилося…
Можливо, в значній мірі всесвітня переконаність у тому, що «Трамп не пройде», була породжена саме підсвідомим небажанням змінювати готові плани. Раз вже спрогнозувати появу «фактора Мула» не можна, то комфортніше переконати себе, що така подія неможлива в принципі. Не кажучи вже про те, що включати в стратегічні оцінки малоймовірні фактори банально дорого і дуже складно – їх занадто багато.
Але ігнорувати можливість можна лише до тих пір, поки вона не збулася, не перейшла зі стану умоглядної ймовірності в статус об’єктивного чинника, яким нехтувати вже неможливо. Саме такий фазовий перехід світ зараз і відчув на своїй шкурі.
У романі Азімова явище Мула виявляється руйнівним для Галактики, тому що до нього ніхто не був готовий. Нехай навіть передбачливий Харі Селдон (давно покійний) зарезервував на цей випадок у своєму плані деякі компенсуючі механізми, ці механізми можуть стабілізувати ситуацію тільки у віддаленій перспективі. А доти все одно доведеться якось справлятися самим.
Перемога Трампа на виборах стала для нашої не особливо художньої реальності подією точно такого ж порядку.
В якійсь мірі, можна навіть радіти тому, що групи стратегічного моделювання зараз перейдуть в стан підвищеної активності – чим більше ситуаційних моделей вони опрацюють, тим менше неприємних сюрпризів нас очікує. Але все одно слід бути готовим до того, що в перехідний період світ буде пристойно трясти.
І, звичайно, найближчим часом будуть вкрай затребувані глибока аналітика, будівництво стратегічних сценаріїв та інші дорогі мізки – і залишаться затребуваними до тих пір, поки Трамп на посту президента США не стане звичним і передбачуваним фактором світової політики і поки політичні стратегії знову не стануть зрозумілими і по-хорошому результативними.
