З настанням осінніх холодів український уряд вирішив обігріти громадян обіцянкою подвоїти мінімальну зарплату - до 3,2 тис. грн з 2017 року.
Зазвичай такі аукціони нечуваної щедрості влада проводить до виборів, розраховуючи розтопити серця електорату. Однак чергове народне волевиявлення ще десь за горизонтом планування, – тому підстави гучної обіцянки треба шукати у сфері економіки.
У Кабміні не приховують: підвищення мінімалки спрямовано не тільки на поліпшення якості життя громадян, а й на виведення зарплат з тіні. Мабуть, на працедавців не дуже подіяв «пряник» у формі дворазового зниження єдиного соцвнеску до 22% із січня 2016 р. Тому й вирішили використати «батіг», що змушує до підвищення окладів, і, відповідно, до збільшення податкових відрахувань із січня 2017 р.
Проблема зарплат «у конвертах», що так турбує уряд, є актуальною для України не перший рік. Після Революції гідності, коли всі чекали швидких змін, розвиток ситуації з виплатою «тіньових» зарплат став для мене одним із тих умовних маяків, які могли б сигналізувати про ефективність реформ краще, ніж заяви політиків. Тобто якби білі зарплати почали платити повсюдно – я б повірила, що крига скресла. Однак кригоходу поки що не видно.
Наприклад, власник одного столичного підприємства, яке можна зарахувати до сегмента середнього бізнесу, після дворазового зниження 2016 р. ставки єдиного соцвнеску вирішив обговорити зі своїми основними співробітниками перспективу виведення зарплат у компанії з тіні. Добрий почин шефа не викликав ентузіазму серед працівників. Річ у тім, що багато хто з них, отримуючи офіційну мінімальну платню на зарплатну картку та в 4-6 разів більше в конверті, уже встигли оформити субсидії на комуналку.
Розлучатися з пільгами заради білої зарплати майже ніхто зі співробітників не захотів. У підсумку в цій фірмі так і не зажили по-новому. Тепер перспектива дворазового підвищення мінімальної зарплати співробітників цієї компанії зовсім не тішить. Після набрання чинності нововведення вони втратять значну частину своїх субсидій. А держава, відповідно, буде у виграші.
У державному секторі підвищення мінімальної зарплати теж зустрічають зі змішаними почуттями. Так, молодшій науковій співробітниці одного зі столичних музеїв, яка має зарплату 2,8 тис. грн, а щоб звести кінці з кінцями, вечорами підробляє оператором у кол-центрі, заплатять на 400 грн більше. Їй така увага від держави, звичайно, приємна. Та набагато приємніша вона прибиральницям, доглядачкам і гардеробникам цього музею, чиї зарплати зі збільшенням мінімалки зростуть значно помітніше. У результаті запанує загальна рівність – і прибиральниця з незакінченою середньою освітою, і науковий співробітник з науковим ступенем отримуватимуть однаково – по 3,2 тис. грн на місяць. Щось таке Україна вже проходила на різних етапах незалежності. І, як результат, отримала знецінення ролі освіти та роботи в державному секторі.
Малий бізнес після підвищення мінімалки зовсім може піти за небажаним для держави сценарієм. Замість того, щоб піднімати офіційну зарплату, багато підприємців волітимуть її не платити. Як наслідок, сіра зарплата не побіліє, а, навпаки, почорніє. Цілком пристойні компанії, які, не оформлюючи в штат співробітників, видають їм у конвертах 100% винагороди, є й сьогодні. А після збільшення мінімальної зарплати до 3,2 тис. грн їхні лави можуть помітно поповнитися.
Найбільше радіють підвищенню мінімальної зарплати у фіскальному відомстві. Ба більше, голова ДФС Роман Насиров уже заявив, що наступного року мінімальна заробітна плата має бути збільшена до 5 тис. грн, а потім і до 7,5 тис. грн. Очевидно, головний податківець мав на увазі 2017-й і 2018 роки.
Підвищення зарплати – це, звичайно, добре. Хто в здоровому глузді та тверезій пам’яті не буде радіти такому особистому досягненню. І для поліпшення жалюгідного рівня життя більшості українських громадян справді треба щось робити. І зарплати виводити з тіні теж треба. Однак урядова ініціатива викликає неясне відчуття, що замість розвитку по спіралі починається новий забіг замкнутим колом. Замість стимулів для активізації підприємництва та створення нових робочих місць, замість відновлення довіри до держави та податкової системи, що в сукупності могло б привести до детінізації зарплат та їхнього зростання, знову включаються механізми примусу. А як показує новітня історія, на українців такі методи не діють. Підприємці за 25 років перманентних новацій у регуляторній сфері навчилися майстерно оминати будь-які обмеження та оперативно продукувати нові схеми. Спрямуй ці здібності в мирне русло – дивись, через декілька років заговорили б про українське економічне диво. Але бізнесу тепер не до див – треба терміново пристосовуватися до підвищення мінімалки.
Марія Бабенко
