Під час президентських дебатів у 2012 р. Барак Обама узяв під сумнів заяву свого опонента Мітта Ромні про те, що Росія є "геополітичним ворогом США номер один". "Нам треба повернутися до зовнішньої політики 80-х років, оскільки холодна війна закінчилася 20 років тому", - жартував тоді над опонентом Обама.
Чотири роки по тому – після російської агресії в Україні та анексії Криму, враховуючи щораз більший політичний тиск усередині країни – багато хто вважає, що Росія насправді є серйозною загрозою для США та їхніх союзників. Однак і сьогодні багато хто помиляється щодо того, чим справді є Росія.
Міф №. 1
Росія намагається домогтися перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США.
Думка про те, що Росія намагається допомогти Трампу, стала популярною минулого літа. “Передвиборна кампанія Дональда Трампа може розраховувати принаймні на невелику підтримку з боку Москви”, – писав один з редакторів агентства The Guardian Джуліан Боргер. Це меншою мірою схоже на міф, ніж на теорію змови. Як і більшість теорій змови, усе базується на фактах, однак потім між ними шикуються вигадані зв’язки, що штучно збільшує підозріливість цілісної картини щодо окремих її частин.
Те, що Путін хотів би бачити на посаді президента США кого завгодно, тільки не Хіларі Клінтон, – це факт. Він закидав їй особисті звинувачення за розпалювання протестів у Росії у 2011-2012 роках, заявляючи, що це “вона задала тон деяким діячам у нашій країні й дала їм сигнал”, що став причиною демонстрацій. Однак його ніяк не можна назвати і прихильником Трампа, усупереч сприйняттю мільярдера: Путін назвав Трампа “колоритним”, але не “блискучим”, і згадав його лише двічі.
Доказів існування зв’язків Трампа з Москвою теж небагато. На сьогоднішній день немає грошових слідів, що підтверджували зв’язок Трампа з Кремлем. Колишній менеджер передвиборної кампанії Трампа Пол Манафорт мав відношення до колишнього президента України Віктора Януковича, який зараз перебуває в міжнародному розшуку та переховується в Росії, однак немає доказів того, що під час дебатів Манафорт виступав на боці Москви.
Набагато серйознішими є злами Національного комітету Демократичної партії та державної виборчої системи, у чому адміністрація Обами в п’ятницю офіційно звинуватила російський уряд. Однак метою цих атак є зрив виборів – але не обов’язково підтримка команди Трампа.
Міф №. 2
Путін зробив Росію знову великою.
Трамп похвалив Путіна, назвавши його “сильним лідером”, який “робить велику роботу з відновлення міжнародного іміджу Росії”. Більшість республіканців згодні з цією характеристикою. Сам Путін заявляв про встановлення стабільності та економічного процвітання в Росії після хаосу і злиднів 1990-х років.
Сьогодні середньостатистичний росіянин справді відчуває себе значно краще, ніж 20 років тому, але гірше, ніж п’ять чи навіть два роки тому, коли ціни на нафту були на піку.
Словом “стабільність” охарактеризувати нинішню Росію навряд чи можна, оскільки одна з ознак стабільності – безпека. Доступ до достовірних статистичних даних ускладнено, проте в Росії на сьогоднішній день – один із найвищих показників здійснюваних убивств у світі, ситуація не поліпшилася навіть за часів підйому економіки. Гучні вбивства політиків, журналістів і підприємців також не сприяють формуванню почуття безпеки.
Ще одна ознака стабільності – сильний соціальний захист. Утім, навіть у роки небувалого розквіту Росія майже не інвестувала в інфраструктуру та соціальні послуги, тоді як військові витрати стрімко зростали. Сьогодні в лікарнях Москви пацієнтів просять приносити свої шприци для процедур, як це було в 1990-ті роки. Відповіддю уряду на економічний спад останніх років стало скорочення витрат на соціальну сферу та витрачання пенсійних накопичень простих росіян, що прирікає їх на вимирання.
Міф №. 3
Більшість росіян підтримують політику Путіна.
Після анексії Криму в березні 2014 року рейтинг підтримки Путіна досяг свого максимуму, склавши майже 90%. Сьогодні як контрольовані Кремлем, так і незалежні статистичні компанії знизили показник рівня підтримки президента до 82%.
Водночас росіяни не схвалюють роботу прем’єр-міністра Дмитра Медведєва (його нинішній негативний рейтинг становить 51%), кабінету міністрів (55%) і парламенту (62%), хоча всі вони існують тільки для реалізації кремлівської політики, яку диктує безпосередньо Путін. Більшість росіян також говорять, що песимістично ставляться до свого майбутнього.
То як пояснити таку невідповідність? Російські громадяни невлаштовані, неспокійні та хочуть ідентифікувати себе з лідером, що став символом. Вони підтримують Путіна, бо той не залишив їм вибору.
Міф №. 4
Російське суспільство є вкрай консервативним у питаннях цінностей.
Путін критикує Захід за “заперечення моральних принципів і будь-якої традиційної ідентичності”, тоді як Росію видає захисницею традиційних цінностей. Уряд Росії на рівні законів заборонив “гомосексуальну пропаганду” та всиновлення російських дітей людьми з країн, де легалізовано одностатеві шлюби. Як наслідок, Росія стала маяком для вкрай правих екстремістів усього світу, яких притягує таке трактування традиціоналізму.
Однак екстремістів чекає розчарування. Росіяни є дуже ліберальними щодо багатьох питань. Більше половини росіян не бачать нічого поганого в дошлюбному сексі, третина не розглядає кохання як необхідну умову для сексу, чверть не бачить нічого поганого в подружній невірності. Росіяни також ліберальні у своїх поглядах на проблему абортів: тільки 20% уважають, що уряд має вжити заходів щодо обмеження або запобігання абортам, порівняно з більш як 40% американців, які вважають, що аборти потрібно заборонити.
Міф №. 5
Російська політика здебільшого зумовлена політикою Заходу.
Під час віце-президентських дебатів у вівторок кандидати довго сперечалися стосовно політики Клінтон щодо Росії. Республіканець Майк Пенс заявив, що “перезавантаження”, ініційоване нібито Клінтон під час її перебування на посаді держсекретаря, призвело до вторгнення Путіна в Україну й агресії в Сирії. Демократ Тім Кейн відстоював твердження про ефективність своєї соратниці, наголошуючи, що Клінтон пішла “нога в ногу з Росією, щоб підписати нову угоду зі скорочення російських ядерних арсеналів”.
Як не дивно, обидва оратори погодилися в одному: поведінка Росії визначається політикою США. Це міф, який зберігається по обидва боки політичних барикад. Ліві стверджують, що агресивна політика Америки призвела до підвищення агресивності Росії, тоді як праві стверджують, що це американська м’якотілість дозволяє Росії так поводитися.
Путін узяв на озброєння тему ностальгії за Радянським Союзом і став посилювати антизахідну риторику, ще коли вперше обійняв президентський пост 17 років тому. Коли з’явилася можливість зі зброєю атакувати колишні радянські республіки, він її використав: 2008 р. Росія фактично анексувала частину Грузії, а 2014 р. Кремль анексував частину України. Путін охоплений нездоланним прагненням розширити територію Російської імперії та потребою втримати владу. Жоден із цих чинників не має нічого спільного зі Сполученими Штатами, незважаючи на те, що Росія в усіх своїх бідах звинувачує Америку.