Reuters пише про те, що залізничний міст через Керченську протоку добудують пізніше, ніж планувалося, - пише Павло Казарін.
Потяги підуть не раніше кінця 2019 року – на рік пізніше перших автомобілів. Але в тому, що міст, швидше за все, добудують, сумніватися не треба.
Керченський міст – як Олімпіада в Сочі: не просто інфраструктура, а справжній імперський символ. Його зведення приречене тривати, оскільки йдеться не про логістику, а про доведення могутності. У рамках імперського підходу такі об’єкти міряють не бюджетною логікою, а “державною величчю”.
В Україні прийнято зі скепсисом судити про перспективи цього транспортного переходу. Мулисте дно протоки змусить забивати занадто глибокі палі. Сильна течія змусить витрачатися на зміцнення фундаменту. Хиткий ґрунт здорожить інженерне рішення в рази. Однак усе це не має особливого значення – Москва забирала в України Крим теж не в рамках арифметичної бюджетної логіки. Він потрібен був їй як доказ величі, а на тлі сумарних втрат від анексії – прямих і непрямих – бюджет моста видається навіть відносно скромним.
І в цьому сенсі Керченський міст нічим не відрізняється від ідеї проводити зимову Олімпіаду в сочинських субтропіках. Так, дивно. Так, нераціонально. Та якщо потрібно буде – зроблять.
І всі розмови про те, що до 2019 року грошей на міст у бюджеті Росії може просто не вистачити – теж уразливі. Тому що вони не враховують головної деталі: перспективи добудови певного інфраструктурного об’єкта в Росії залежать від того, хто саме освоює виділені гроші.
Саме по собі скорочення бюджетного пирога зовсім не означає, що утискування пропорційно торкнеться всіх, хто має до цього бюджету доступ. Зарплати у першу чергу ріжуть бюджетникам, але не силовикам. Скорочення дотацій стосується найбільш беззубих регіонів – і лише в останню чергу зачіпає північнокавказькі республіки. Так і з “усесоюзними будівництвами” – заморожені будуть ті об’єкти, підрядники яких матимуть найбільш скромні лобістські позиції.
А Керченський міст будує компанія “Будгазмонтаж”, що належить Аркадію Ротенбергу. Тому самому, який ще з радянських років займався дзюдо в одній секції з Володимиром Путіним, а в 90-ті був спаринг-партнером майбутнього російського президента. Його називають одним з найближчих друзів Путіна, і його мільярдні статки – найкращий доказ цього.
Ця деталь біографії – найкращий доказ того, що 246-мільярдний проект моста буде доведений до кінця. Тому що це не тільки імперський проект, а ще й персональний. Тому що освоєння грошей курирує старий товариш російського президента, який має безпосередній доступ до першої особи. І можна легко уявити, що в рамках бюджетної економії урізатимуть будь-які інші будівництва – та тільки не те, куратором якого є людина, що падала на татамі від підсічок російського президента.
І в цьому Керченський міст схожий на всю історію анексії Криму. Ніякого бізнесу – тільки особисте.
