Оператор безпілотника проігнорував періодичний грім артилерійської канонади вдалині і не зводив очей з монітора комп'ютера перед собою, чекаючи, коли з'явиться стовп диму. Його великі пальці штовхали джойстик вліво, потім вправо, перш ніж перейти до екрану мобільного телефону, щоб повідомити, куди артилерія має спрямувати свій вогонь.
Приблизно за три милі від південної лінії фронту гаубиці М777, надані США, били по російських військах, які відмовлялися поступатися позиціями. Про це пишуть Економічні новини з посиланням на The Washington Post.
Інший солдат з позивним “Добрий” повідомив своїм товаришам з цього українського підрозділу спеціального призначення, що їхній безпілотник був не єдиним у небі. Йому щойно повідомили, що сюди прямує російський розвідувальний БПЛА “Орлан”, і якщо їх помітять, то обов’язково буде обстріл. Напередодні поле за цією короткою лінією окопів було всіяне реактивними снарядами. “Це було спеціально для мене”, – посміхається Добрий.
Його командир, полковник Роман Костенко, виглядав занепокоєним. “Може, нам піти?” – запитав він, маючи на увазі себе і журналістів, яких він привіз з собою. “Занадто пізно”, – відповів Артур, оператор безпілотника, все ще не відриваючи очей від екрану перед собою.
Через день після того, як українські сили відвоювали нові території на півдні Херсонської та Миколаївської областей, радість від прориву на цій ділянці фронту була стримана тривожністю з приводу очікуваної важкої битви попереду.
Українські військові тут відкинули росіян на десятки миль в деяких місцях після того, як вони намагалися просунутися вперед протягом декількох місяців. Але після напрочуд успішного контрнаступу України на північному сході Харківської області, солдати, дислоковані на південному фронті, попереджають, що ситуація залишається напруженою. За їхніми словами, Херсон є надто важливим, як у політичному, так і у військовому плані, щоб росіяни відступали так жахливо, як під Харковом.
“Це не Харків, – сказав Костенко. “Там вони кинули всі свої боєприпаси, техніку і втекли. Тут у нас навіть трофеїв не так багато. Вони просто відступили після бою, забрали все з собою на нову позицію і окопуються заново”.
Українці спостерігають організований відхід російських військ з деяких міст і сіл, що можна вважати підготовкою до ущільнення лінії фронту навколо Херсона, єдиного обласного центру, який російські війська захопили з початку свого вторгнення в лютому минулого року, і сусіднього міста Нова Каховка. Там розташована гідроелектростанція, яка також регулює життєво важливе водопостачання до Криму, який Росія незаконно анексувала у 2014 році. Захоплення електростанції та відновлення водопостачання, яке Україна перекрила, було однією з головних військових цілей Росії в перші дні вторгнення.
Українські успіхи відбуваються в той час, коли російські війська опиняються у все більш нестабільному становищі в Херсоні і навколо нього. Місто розташоване на останньому відрізку території, який російські військові контролюють на захід від річки Дніпро. Місцевість рівнинна, що робить її особливо важкою для оборони росіянами.
Окупована територія сполучається з рештою підконтрольної Росії території двома основними переходами через Дніпро – Антонівським мостом у Херсоні, який сильно пошкоджений, і греблею Каховської ГЕС, яка знаходиться приблизно в 45 милях на схід і залишається прохідною.
Російські війська ризикують бути відрізаними в Херсоні – оточеними українськими військами з трьох боків і річкою з четвертого – якщо українцям вдасться просунутися достатньо близько до річки, щоб зробити її непрохідною.
“Якщо українські військові зможуть підтягнути артилерію до основних мостів і переправ, то російська позиція в цілому може стати нестійкою”, – сказав Майкл Кофман, військовий аналітик дослідницької групи CNA, що базується у Вірджинії.
Виважена військова стратегія мала б передбачати відступ за річку, а не ризик потрапити в оточення чи облогу в Херсоні. Але росіяни, швидше за все, будуть боротися за утримання Херсона, тому що це столиця регіону, який, як заявив президент РФ Володимир Путін, він анексував.
Місто та його околиці також слугуватимуть зручним плацдармом на західному березі річки для росіян, якщо їм вдасться відновити свою боєздатність і перейти в наступ з метою захоплення портових міст Миколаєва та Одеси.
“Ми вважаємо, що російське керівництво навряд чи санкціонує повне виведення військ з Херсона з політичних міркувань”, – сказав західний чиновник, який побажав залишитися анонімним, щоб розповісти журналістам про чутливу інформацію з питань безпеки. “Таким чином, ця ситуація на півдні може стати все більш заплутаною з потенційно більш відчайдушними російськими силами, що опинилися спиною до річки”.
“Це не буде легким проривом через не контрольовану територію”, – додав посадовець. “Там у них буде складне випробування”.
Наразі українці досягли найбільшого прогресу, відтіснивши росіян на північному сході від Херсона. Швидкість колапсу російського фронту залежить від того, чи створили росіяни ешелоновану оборону для відступу між фронтом і містом.
На відміну від Харкова, де фронт утримували в основному донецькі та луганські бойовики і російські нацгвардійці, який швидко впав, у Херсоні і навколо нього Росія розмістила більш досвідчені сили – десантників і морських піхотинців. Вони є більш досвідченими силами, але навіть ці підрозділи зараз виглядають дезінтегрованими через значні втрати.
Капітан Андрій Підлісний розповів, що його українська військова частина у Миколаївській області нещодавно захопила російського полоненого, який пояснив проблеми Росії з людськими ресурсами наступним чином: У танковому екіпажі полоненого, який складався з трьох осіб, всі троє були з різних підрозділів російських військ.
Полонений десантник був водієм. Командир – найманець з воєнізованого формування “Вагнера”. А навідник був мобілізований з окупованої Луганщини, яка перебуває під контролем маріонеток Кремля.
“Якщо навіть на рівні танка у них така солянка з різних підрозділів, то на рівні, де є рота, батальйон і бригада, зрозуміло, що ніякої нормальної координації бути не може”, – зазначив Підлісний.
Україна зараз намагається скористатися перевагами критичного перехідного періоду для Росії, до того, як на фронт прибуде підкріплення внаслідок нещодавньої мобілізації, яку проводить Путін. Поблизу нещодавно звільненого населеного пункту Давидів Брід у середу на дорозі спостерігався шквал активності, оскільки українські війська переміщували понтонні мости, самохідні гаубиці та бронетехніку. Підрозділ безпілотників Костенка підготував саморобну вибухівку в перероблених банках з-під газованої води для скидання на поля навколо Давидівського мосту – винахідлива тактика розмінування.
Український контрнаступ на двох фронтах зараз відбувається настільки швидко, що навіть солдати не встигають за розвитком подій.
“Снігурівка вже наша?” запитав Костенко свого заступника, маючи на увазі місто в Миколаївській області, яке з перших днів війни було опорним пунктом російських військ.
“Майже”, – відповів майор Володимир Волошин.
Взяття Давидівського мосту та Снігурівки відкриє українцям доступ до доріг, що ведуть углиб Херсонської області, та посилить тиск на росіян з північного заходу.
“Скоро ми будемо в Криму”, – сказав Волошин.
Обидва чоловіки родом з півдня України, як і решта їхнього підрозділу, що складається з 29 осіб. Костенко, член українського парламенту, розподіляє свій час між роботою в Києві та міжнародними поїздками, щоб лобіювати надання Україні більшої кількості зброї. Під час нещодавнього візиту до Вашингтону він звернувся до членів Конгресу з проханням надати більше танків та бронетранспортерів.
Його рідне місто Чарівне на Херсонщині досі окуповане. Дивлячись на планшет з картою села в середу, він вказав оператору безпілотника, де знаходиться його будинок. “Що б ви не робили, не дозволяйте нікому туди стріляти”, – пожартував він.
Вигнання російських військ з його подвір’я є його особистим пріоритетом. І хоча він не очікує, що це буде легко, останні досягнення переконали всю Україну, що це можливо.
“Успіх контрнаступу в Харкові дійсно мотивував бійців тут, – сказав Костенко. “Інстинкт підказує бути обережним, але іноді потрібно засунути ногу туди, щоб побачити, що це не так страшно і можна йти далі. Коли те, що сталося у Харкові, показало, що ми можемо це зробити, результат прийшов і сюди. Ми почали рухатися вперед”.
