Щодня Бахмут бачить сотні вбитих і поранених внаслідок кривавих лобових штурмів, хоч і не має особливого військового значення.
Вдивляючись у бінокль у пошуках руху ворога на безлюдній землі, український солдат помічає позиції, які контролюються російськими військами. Про це пише The Telegraph, інформують Економічні новини.
Противник знаходиться всього за 300 або 400 метрів від їхньої бойової позиції, в гору, через понівечений ландшафт з розбитими будівлями та спустошеними полями.
“Вони кидають на нас своє м’ясо”, – каже інший солдат поруч з ним, маючи на увазі людську хвилю штурмів, які здійснюють російські найманці та погано екіпіровані резервісти.
За українською бойовою позицією, яку вони захищають за допомогою великокаліберного кулемета ПКМ, знаходяться в основному покинуті залишки колись квітучого донецького міста, назва якого стала синонімом найінтенсивніших і запеклих боїв під час вторгнення путінської армії.
Бахмут колись був домівкою для 70 000 людей і був відомий своїми соляними промислами і виробництвом шампанських вин. Починаючи з літа, місто натомість часто бачило сотні вбитих і поранених щодня в результаті інтенсивних обстрілів і кривавих ближніх боїв, що нагадують Першу світову війну.
Велика частина його східних передмість зруйнована артилерією, а поля порізані воронками. Всі ці руйнування сталися в місті, яке, на думку багатьох аналітиків, не має великої стратегічної цінності для росіян.
Навіть якщо Москва візьме Бахмут, навряд чи деградуючі російські війська зможуть використати цей здобуток для подальшого просування вперед.
Деякі експерти з питань конфліктів кажуть, що одержимість Росії містом стала нічим іншим, як способом виснаження обмежених ресурсів Збройних Сил України.
“Ми ламаємо голову”, – сказав на цьому тижні західний чиновник, коли його запитали про те, чому Росія зосередилася на Бахмуті. “Ми не знаходимо відповіді”.
Подейкують, що Москва відчайдушно прагне перемоги після принизливих поразок в інших місцях.
Російське командування досягає повзучих успіхів за допомогою величезної артилерійської підтримки, навіть незважаючи на те, що вони втратили істотні сили навколо Харкова і Херсона.
Проте сама інтенсивність російського наступу та значні втрати, які несуть захисники під безперервними обстрілами, зробили цю ділянку фронту символічною для українських військ.
“Це центр нашої незламності”, – каже Олексій Данілов, секретар Ради національної безпеки України.
Деякі українські військові називають оборону Бахмута новим Маріуполем, маючи на увазі битву за “сталеве місто” на Азовському морі, де захисники опинилися в облозі в перші місяці вторгнення. Інші називають його просто “м’ясорубкою” через жахливі втрати в боях та очевидну зневагу російського командування до своїх солдат.
Бахмут знаходиться під обстрілами з травня, але штурм посилився у серпні після падіння довколишніх міст Попасна, Сєвєродонецьк та Лисичанськ.
Двір за двором, російські війська просунулись лише на кілька кроків навколо самого міста, захопивши два стратегічних перехрестя на його сході та північному сході.
В останні дні російські війська також зайняли незначну територію на південь від міста, намагаючись оточити місто і затиснути його захисників.
Євген Пригожин, ключовий союзник Путіна і засновник російської приватної військової компанії “Вагнер”, як вважають, пообіцяв російському лідеру, що він може взяти місто, оскільки він конкурує за посади з іншими фаворитами режиму. Рамзан Кадиров, чеченський ватажок, також направив свої війська для участі у цьому штурмі.
Пан Данилов зазначив: “Я думаю, що хтось з російської сторони взяв на себе зобов’язання, що він візьме Бахмут як подарунок для Путіна.
“Враховуючи, що там є угрупування Кадирова і Пригожина, цілком ймовірно, що хтось із них взяв це на себе. Вони застосовують там всю зброю, яка у них є, стягують туди війська звідусіль”.
Бен Баррі з Міжнародного інституту стратегічних досліджень сказав, що Бахмут має не більше військового значення, ніж інші подібні за розміром міста вздовж сотень кілометрів лінії фронту.
“Але він має політичне значення як місто, яке російське керівництво хоче, щоб його захопили. Можливо також, що будь-яка роль Вагнера у його захопленні посилить політичну позицію його власника”.
Сам пан Пригожин заявив, що використовує наступ для виснаження українських сил, а не для захоплення міста, хоча, можливо, він також намагається вплинути на очікування успіху.
Втім, деякі аналітики вважають, що концентрація сил Путіна в Бахмуті дозволила Україні досягти успіхів в інших місцях.
“Нинішня зацикленість Путіна на продовженні наступальних операцій навколо Бахмута та в інших місцях сприяє здатності України утримувати військову ініціативу в інших частинах театру воєнних дій”, – заявив на цьому тижні вашингтонський аналітичний центр Інститут вивчення війни (Institute for the Study of War).
Якими б не були розрахунки Росії, ця битва висмоктує війська і матеріальні засоби з обох сторін, оскільки міжнародні союзники України намагаються забезпечити її зброєю, щоб вона могла протистояти натиску.
Українське командування заявляє, що втрати росіян в цьому районі в окремі дні сягали від 100 до 300 осіб. Українські війська теж платять високу ціну за захист міста, протистоячи подекуди потужному артилерійському обстрілу.
“На кожну нашу артилерійську установку у них приходилося аж дев’ять”, – сказав один із солдатів.
Кадри з українських польових шпиталів свідчать про те, як хірурги намагаються стабілізувати постійний потік важкопоранених солдатів.
Антон Геращенко, радник міністра внутрішніх справ, минулого тижня заявив, що лікарі в Бахмуті творять дива, але “мають справу з неймовірною кількістю страждань щодня, щогодини, працюючи не покладаючи рук”.
Неймовірно, але дехто все ще живе в місті, хоча, за деякими оцінками, 90 відсотків довоєнного населення вже виїхало. Ті, хто залишився, – це бідні і літні люди, яким нікуди податися, і ті, хто надто впертий, аби залишити місто.
В основному порожні вулиці вкриті уламками від щоденних російських артилерійських обстрілів, а мешканці, що залишилися, більше не мають тепла, електрики, телефонного зв’язку і водопроводу.
Сусіди збираються вдень просто неба, користуючись короткими затишшями в постійних обстрілах, щоб нарубати дров і приготувати їжу в зимовій темряві.
Декого вже мало хвилює результат війни, вони просто хочуть, щоб вона припинилася.
“Кому потрібна ця війна?” – зі сльозами на очах запитує 46-річна Тетяна. Її поранений чоловік 54-річний Анатолій безпорадно дивиться на неї з лікарняного ліжка. “Навіщо вони взагалі воюють?”
Подружжя втратило свій дім, коли артилерійські снаряди влучили у їхній будинок на південному сході Бахмута місяць тому. Анатолій отримав осколкові поранення в живіт, ноги та руки.
Два продуктові магазини у центрі міста все ще відкриті, але більшість мешканців Бахмута покладаються на гуманітарну допомогу від кількох цивільних волонтерів, які, незважаючи на ворожу артилерію, дають можливість вижити тим, хто ще залишився.
47-річний Олег, священик місцевої православної церкви, щотижня робить ризиковані поїздки до міста на своєму жовтому фургоні, щоб доставити хліб, сухі сніданки, парацетамол та воду.
“Вам потрібна Біблія?” – запитує він людей під глухі звуки обстрілів, перш ніж поспіхом рушити в дорогу. Залишатися довго на одному місці надто небезпечно.
