Сьогодні IT сектор претендує на роль локомотиву української економіки. У поточному році відразу 18 українських компаній потрапили в рейтинг 100 кращих аутсорсингових компаній світу. Більш того, британська асоціація Global Sourcing Association визнала Україну кращою в наданні послуг в IT сегменті в 2017 році. Проте пильна увага влади до галузі, яка особливо активно демонструється останнім часом, може негативно позначитися на подальшому її розвитку. Наскільки збитковим може бути контроль з боку державних структур, чи існує альтернатива «фабрикам тролів» в інформаційних війнах та які перспективи української ІТ-галузі «ЕН» запитали голову комітету Інтернет-асоціація України (ІнАУ) з питань захисту прав людини та свободи слова Максима Тульева (М.Т.), а також голову Комітету з електронної комерції ІнАУ, президента холдингу Internet Invest Group та «Ольшанський і партнери Україна» Олександра Ольшанського (О.О.).
Які переваги українського IT сектора в порівнянні з країнами-сусідами? Наскільки він конкурентний? Що необхідно для збільшення його частки на світовому ринку?
М.Т: IT сектор може реально зайняти помітну частку в економіці країни. В Україні все ще є фаховы спеціалісти, що здатні розробляти, впроваджувати і підтримувати IT проекти світового рівня. Попит в світі на такий продукт, так само як і ціни на послуги його розробки, сильно зростають. Відносна вартість праці IT фахівців, особливо в регіонах, дуже низька, при набагато кращій (в порівнянні, наприклад, з індусами і китайцями) якості їхньої роботи. Крім того, в Україні вкрай дешеві, і при цьому дуже якісні послуги зв’язку, необхідні «айтішникам»: доступ в Інтернет, хостинг. На відміну від багатьох країн колишнього СРСР, українці досить непогано знають англійську мову, необхідну для спілкування з замовниками. Це і створює передумови до стрімкого розвитку IT галузі.
О.О: Серед головних переваг IT сектора я б назвав такі. Непоганий рівень освіти людей, які, умовно кажучи, закінчили ВНЗ п’ять-десять років тому. Українська вища освіта в якийсь момент деградувала повільніше, ніж у країн-сусідів. Хоча зараз цей процес, нажаль, відбувається швидше. Також низький рівень життя в країні, що дозволяє на доларову зарплату IT фахівця жити набагато краще, ніж на ті самі гроші в інших країнах. Ну і те що з’явились непогані бізнес-структури, які вміють залучати валютний грошовий потік. Я говорю в основному про ринок аутсорсингу. Тому що, якщо говорити про український IT сектор, то на зовнішньому ринку він помітний саме в даному сегменті.
Що Ви можете сказати про роль держави в розвитку IT сектора. Наскільки активною повинна або, навпаки, не повинна бути підтримка з боку влади? Який стан речей в нашій країні?
М.Т: На жаль, позитив врівноважується негативом з боку держави. Перш за все це складні умови легальної роботи з іноземними партнерами. Найчастіше вони відмовляються від купи документів – паперових листочків на кожну угоду-проводку, які вимагають українські контролюючі організації та банки. В результаті йдуть до компаній з більш сучасною юрисдикцією.
О.О: Комунізм в наших головах. Держава не повинна підтримувати бізнес. Це безглузда ідея. Держава повинна займатися своїми справами і не заважати людям працювати.
Тоді в чому причина такої пильної уваги до IT компаніям в нашій країні? Як відомо, останнім часом цей сектор накрила хвиля обшуків і перевірок з боку самих різних державних органів: від міліції і податкової до прокуратури і СБУ.
М.Т: Не додає оптимізму і триває «кошмарінг» з боку силових органів, мета якого, під виглядом слідчих дій, зупинити діяльність підприємства, а потім «домовлятися» за повернення основних засобів (серверів, комп’ютерів). Але не варто забувати, що IT галузь досить високомобільна. «Айтішники» не прив’язані до місця верстатами, будівлями або стаціонарними комунікаціями. Для роботи досить власне людини, комп’ютера і доступ в Інтернет. Тому на таку ситуацію ринок реагує просто витіканням компаній цілком і повністю в іншу країну. Або, для початку, місцем їх юридичної реєстрації стають країни, де їх чекають і люблять, наприклад, та ж Польща чи Німеччина. В Україні залишаються лише деякі співробітники або дрібні групи, які виконують конкретні завдання на аутсорс. Це можна порівняти з продажем за кордон сирої нафти і руди замість бензину і машин: основна додана вартість формується і залишається не в Україні. Нажаль.
О.О: Я б сказав, що останній час триває вже років двадцять з 97-98 років. Єдина причина – це наявність грошей. Як правило, це прибуткові IT-підприємства і відповідно до них проявляється інтерес держави з вимагання грошей.
Що Ви можете сказати про роль сучасних технологій в гібридних війнах? Чи достатньо Україна сильна, щоб давати відсіч на цьому фронті?
М.Т: Хоча в Україні все ще є величезний потенціал людей, що розбираються в кібербезпеці, я не бачу зацікавленості держави дати справжню відсіч гібридній агресії. Навпаки, існує безліч прикладів зворотньої зацікавленості. Наприклад, свідоме ускладнення доступу до українського телебачення (вимикання аналогового сигналу, кодування каналів на супутнику, підвищення вартості авторських прав за ретрансляцію українських телепрограм). Програла українська держава, точніше, здала без бою і битву в соціальних мережах. За «москаль» в Фейсбуці банять відразу, а «хохол» можна писати скільки завгодно. На телебаченні ми бачимо засилля проросійських особистостей і програм практично на всіх каналах.
О.О: Якщо говорити про технологічний вимір, то проблема України в тому, що за 25 років країна так і не народила на світ жодного інтернет-бізнесу світового масштабу. Було кілька спроб і всі вони, так чи інакше, були припинені нашою державою. В результаті неоголошеної війни держави проти бізнесу в Україні цього не сталося. У нас немає української соціальної мережі, свого мессенджера, своєї пошукової системи і т.ін. Хоча шанси створити все це були. Це проблема №1. Проблема №2 – НЕ технологічна, а скоріше відноситься до представників ЗМІ та журналістів. У нас погано з журналістикою. Ми намагаємося копіювати моделі пропаганди сусідів, а ця «штука» дуже дорога. Копіювати таку модель ми не можемо в силу фінансових обмежень. На цьому полі нам не перемогти. А на полі журналістики нам не вистачає хороших бійців.
Яка Ваша позиція щодо скандального законопроекту №6688, в якому під прикриттям інформаційної безпеки пропонується ряд «нововведень», зокрема, можливість блокування без рішення суду на 48 годин будь-якого ресурсу в мережі Інтернет, а за рішенням слідчого судді, суду, прокурора або РНБО – на більш тривалі терміни за розміщення «забороненої інформації». Наскільки положення цього документу відповідають міжнародним зобов’язанням України у сфері прав людини? Які шанси, що закон буде прийнятий до президентських виборів?
Максим Тульєв: я не бачу зацікавленості держави дати справжню відсіч гібридній агресії
М.Т: Я завзятий супротивник 6688 і всіх подібних ініціатив, пов’язаних з технічною цензурою мережі. Упевнений, що якщо механізм технічної цензури буде відбудований, то останнім для чого він буде застосовуватися – це протидія агресії Росії в інформаційному полі. Чому? А подивіться туди, де жорстокий механізм цензури по «білим спискам» давно відбудований і працює – в телевізор. Безумовно, спроби проштовхнути подібну 6688 ініціативу триватимуть в пожежному порядку, адже після прийняття самого закону потрібно закупити, розгорнути, налаштувати і налагодити систему цензури, створити наш аналог путінського «Роскомнадзору», налагодити взаємодію його з усіма 6100 операторами і провайдерами України – і встигнути все це до виборів. Розгортання такої системи – це близько півроку в кращому випадку. Тому вже говорять навіть про перенесення виборів на кілька місяців пізніше.
О.О: На моїй пам’яті це п’ятий або шостий такий законопроект, який дійшов до парламенту. А всього їх було кілька десятків. Приблизно з однаковим змістом. Моє ставлення дуже просте. Це спроба побудувати «Роскомнадзор» з усіма наслідками, що випливають звідси. Це з точки зору Інтернету. А з точки зору ідеї «затримувати журналістів на 48 годин» – цю оцінку повинні дати Ви, так як це не моя професія. Сумніваюся, що закон буде прийнятий до президентських виборів. На мій погляд, у нього немає жодного шансу. У короткій перспективі може здатися, що його прийняття дасть можливість контролювати інформаційне поле на період виборів. І з цим, швидше за все, пов’язано прагнення прийняти його якомога швидше. Але в довгій перспективі прийняття такого закону – це точка неповернення, і по суті акт оголошення війни проти власного народу. Я маю на увазі, що реальних результатів на інформаційному фронті це не дасть, а постраждалі будуть, і одна з основ демократії – свобода слова – фактично зникне.
Олександр Ольшанский: прийняття закону №6688- це точка неповернення, і по суті акт оголошення війни проти власного народу
Наскільки реально підвищити соціальну відповідальність IТ сектора? Чи є дієвий спосіб боротьби з «фейковими» новинами і брудними технологіями. І де повинна проходити ця грань? Адже, згідно з прогнозом, до 2025 року ніхто не зможе більше відрізнити правду від брехні в цифровому просторі.
М.Т: Мені здається, що протидіяти «фейкам» цензурою не вийде ні технічно, ні організаційно. Хоча саме це і робитимуть всі, хто може, на найближчих виборах. Світ змінився. Він влаштований так, що випущену на волю інформацію загнати в небуття нереально. І з цим треба просто навчитись жити. Єдиними ефективними важелями впливу на ситуацію є контрпропаганда і навчання громадян користуватися власним мозком. Перше – надто витратно, друге – взагалі неприпустимо з точки зору сьогоднішнього українського політикуму. Тому, в результаті, може збільшитись відтік мислячих людей, в тому числі «айтішників», в більш дружелюбні країни.
О.О: Соціальна відповідальність – це питання до В.І. Леніна, «комуністів» і т.ін. Якщо говорити про способи боротьби з «фейками», то це відноситься, скоріше, до Вашої професії. Тут потрібна хороша журналістика. Потрібно припинити всім ЗМІ створювати самим «фейки», припинити займатися пропагандою, зробити акцент там, де у нас є перевага – почати говорити правду, а не намагатися побудувати пропагандистської машину за зразком Росії. Найкращий спосіб боротьби – це створити наш український ВВС. Якби наша країна під час війни побудувала щось на зразок ВВС, то нам би ціни не було.
На ваш погляд, як скоро Facebook, Twitter та інші соціальні мережі зможуть знайти рішення або алгоритми, що дозволять ефективно боротися з недостовірною інформацією та пропагандою? Якщо рішення не буде знайдено, чи не призведе це до того, що соцмережі перестануть сприйматися як якісне джерело новин та в інформпросторі знову будуть домінувати традиційні ЗМІ?
М.Т: Не впевнений, що створення ефективних алгоритмів, що визначають «фейки» і пропаганду, можливо в принципі. Ми стоїмо на межі появи розподілених соціальних мереж, на які неможливо буде впливати ні зсередини, ні зовні. Ці мережі змінять блогінг так само, як торренти свого часу змінили екосистему авторського права. І їх робочі прототипи вже існують.
О.О: Рішення не буде знайдено. І саме тому соціальні мережі не перестануть сприйматися як джерело новин. Ще раз повторюся: правда – найкраща зброя в боротьбі з фейками і пропагандою.
За даними Мін’юсту, в Україні зареєстровано 125 тисяч ФОП, які надають послуги з інформаційних технологій IT. Найбільше компіній зареєстровано в категоріях «Комп’ютерне програмування», «Консультування з питань інформатизації» та «Обробка даних». Найбільшими IТ-центрами є Київ, Харків, Львів, Дніпро, Одеса, Вінниця та Запоріжжя. У той же час, за підрахунками інтернет-спільноти програмістів DOU, за останній рік галузь ІТ виросла на 27% і тепер об’єднує майже 127 тис. фахівців. За прогнозами експертів, до 2025 року кількість українських «айтішників» може вирости до понад 240 тисяч. Найбільшими роботодавцями в Україні є компанії EPAM, Luxsoft, Globallogic, Ciklum, SoftServe та інші. За даними Європейської бізнес асоціації (ЄБА), в 2017 році держава отримала від IТ-сектора 7,8 млрд грн податків, що на 38% більше, ніж в 2016 році. В цілому внесок ринку IT в економіку країни склав близько 4% ВВП.
