Нещодавнє загострення на Донбасі збіглося зі знаковою подією в Москві. Одіозний Владислав Сурков, помічник Путіна, який займався Донбасом, після довгих чуток і розмов, нарешті, був відправлений у відставку. Всі питання, пов'язані з Україною і Донбасом, тепер будуть сконцентровані в руках вихідця з України, колишнього віце-прем'єра російського уряду Дмитра Козака, який в січні 2020 року одержав посаду заступника глави адміністрації Путіна.
Сурков відомий своєю нестриманістю і тим, що допускав хамську поведінку навіть в присутності глав провідних європейських держав – Франції та Німеччини. Саме на Суркова інколи навіть покладають провину за те, що відбувається на Донбасі, хоча відомо, що роль особистості в історії перебільшувати не слід, та й Сурков є, м’яко кажучи, не надто масштабною особистістю.
Головним «архітектором» московської політики щодо Донбасу та України був і залишається Путін. Що ж стосується Дмитра Козака, для якого спеціально ввели третю посаду заступника голови путінської адміністрації, то він і раніше займався Донбасом, але більше соціально-економічною тематикою. Тепер же Козак отримує всю повноту компетенції, включно з військово-політичними питаннями, якими раніше керував Сурков.
На відміну від Суркова, Козак має репутацію більш дипломатичного і конструктивного переговірника. До того ж активно мусується інформація про те, що Козак і Андрій Єрмак, новий глава адміністрації Зеленського, нібито знаходять спільну мову і нормально контактують. У зв’язку з цим, в інформпросторі висловлюються надії, що політика Москви щодо України стане більш лояльною, перш за все в питанні конфлікту на Донбасі.
Однак слід ще раз підкреслити, що головним генератором політики по відношенню до України і Донбасу був і залишається Володимир Путін особисто. Тому очікувати істотних змін навряд чи варто. З боку Козака можливий хіба тільки певний конструктив у вирішенні взаємовигідних економічних питань. Більш того, успішна реалізація планів щодо стабілізації соціально-економічної ситуації на неконтрольованій Україною частині Донбасу загрожує подальшим віддаленням цих територій з перспективою остаточної їх втрати.
Не слід цю заяву розцінювати, як відоме гасло «чим гірше – тим краще!», Але якщо ситуацію в неконтрольованих районах поліпшить Москва, а не Київ, то Києву від цього точно краще не стане, і треба віддавати собі звіт в реальному стані справ. Втім, про все по порядку …
Дивіться, хто прийшов
Для початку слід трохи познайомитися з новим «смотрящим» за Донбасом від Москви, тобто з Дмитром Козаком. На відміну від Суркова з його каламутним походженням, у Козака з цим все більш-менш ясно і зрозуміло. Дмитро Козак – етнічний українець. Він народився 7 листопада 1958 року в селі Бандурове Гайворонського району Кіровоградської області в сім’ї колгоспника. У 1976-1978 роках проходив строкову службу в Радянській армії. У армійській частині біографії Козака криються, очевидно, легенди про його спецслужбістське походження. Тему “підігрів” колишній міністр оборони Росії Сергій Іванов, який у 2006 році заявив, що Козак проходив службу в спецназі Головного розвідувального управління (ГРУ) Генштабу СРСР. У свою чергу, сам Козак пізніше підтвердив це, додавши, що служба десантника – це цікава і захоплююча служба, особливо для молодих людей.
Подальша біографія Козака свідчить про те, що він аж ніяк не Джеймс Бонд, а скоріше умілий апаратчик. Після демобілізації в 1985 році син українського колгоспника закінчив юридичний факультет Ленінградського університету, в якому навчалися Путін і Медведєв. Далі кар’єра Козака складалася таким чином:
– 1985-1989 – прокурор, старший прокурор Ленінградської прокуратури.
– 1989 – начальник юридичного відділу концерну «Моноліт-Кіровстрой», юрисконсульт Асоціації морських торгових портів.
– 1990-1991 – заступник начальника юридичного управління, потім начальник юридичного управління міськради.
– Вересень 1994 року – голова юридичного комітету мерії Санкт-Петербурга, член уряду Санкт-Петербурга
– 1996 – після поразки Анатолія Собчака на виборах голови міста зберіг свій пост і в 1998 році став віце-губернатором.
– Грудень 1998 – звільнився через розбіжності з губернатором Володимиром Яковлєвим.
– Січень-серпень 1999 року – працював в юридичній фірмі «Група ЮСТ», одним із співзасновників якої він є.
– Серпень 1999 – перший заступник керівника апарату уряду і та. о. керівника апарату уряду Росії
– 1999-2000 – міністр, керівник апарату уряду Росії.
– Червень 2000 – заступник керівника адміністрації президента Росії.
– Жовтень 2003 – перший заступник керівника адміністрації президента Росії.
– 9 березня 2004 – міністр, керівник апарату уряду Росії.
– 13 вересень 2004 – 24 вересень 2007 – повноважний представник президента Росії в Південному федеральному окрузі, глава «особливої федеральної комісії по Північному Кавказу»; саме Козак ініціював тотальну зміну керівних кадрів північнокавказьких національних територій, чим зміцнив позиції центру в регіоні під час смути, і в результаті з старих кадрів біля керма залишився тільки глава Чечні Рамзан Кадиров.
– 24 вересень 2007 року призначений міністром регіонального розвитку Росії;
з 7 по 12 травня 2008 р.- і. о. міністра.
– З листопада 2007 року – голова наглядової ради Державної корпорації з будівництва олімпійських об’єктів і розвитку міста Сочі як гірськокліматичного курорту.
– З 12 травня 2008 року по 14 жовтня 2008 року – міністр регіонального розвитку в уряді Путіна.
– З 14 жовтня 2008 по 15 січня 2020 року – заступник голови уряду Росії; був відповідальним за проведення зимової Олімпіади 2014 року в м.Сочі
– З 23 березня 2014 року курував в уряді Росії питання, пов’язані з Кримом і Севастополем;
-з 18 травня 2018 року відповідав за ПЕК і промисловість; в зв’язку з цим Козак знаходиться в санкційних списках США І ЄС.
– З 24 січня 2020 року – заступник керівника адміністрації президента Росії. Спеціально під нього була введена третя, не передбачена раніше, посада заступника керівника Адміністрації.
На цій посаді займається питаннями інтеграції на пострадянському просторі і відносинами з Україною, чим раніше займався Сурков. Таким чином, Козак є старожилом московських коридорів влади, займав цілий ряд серйозних посад, а прихід до адміністрації Путіна в ролі заступника голови цієї установи є для нього не першим.
Втім, далеко не всі звершення Козака приводили до успіхів якраз на терені «інтеграції на пострадянському просторі». У листопаді 2003 року, будучи спецпредставником президента Росії з розвитку торгово-економічних відносин з Молдовою, Козак запропонував план врегулювання конфлікту і возз’єднання між Молдовою і Придністров’ям, відомий як «меморандум Козака».
План був прийнятий і нібито навіть парафований як керівництвом Придністров’я, так і тодішнім президентом Молдови Володимиром Вороніним. Згідно з меморандумом Козака, Молдова повинна була стати «асиметричною федерацією». Це означає, що Придністров’я і Гагаузія повинні були отримати особливий статус і можливість блокувати законопроекти, небажані для автономій.
Від себе відразу ж попутно відзначимо, що все це дуже нагадує те, що Москва хоче нав’язати Україні у вигляді «особливого статусу Донбасу» шляхом реалізації Мінських угод. Втім, в Молдові плани Москви йшли ще далі. Згідно з планом Козака, Молдова брала на себе зобов’язання дотримуватися нейтралітету, демобілізувати армію, а також надати Москві право на розміщення російських військ у Придністров’ї терміном на 20 років в якості гаранта врегулювання конфлікту.
Однак в останній момент глава Молдови Воронін відмовився підписувати документ, мотивуючи тим, що він дає односторонні переваги Придністров’ю і веде до його остаточного відокремлення від Молдови, хоча по факту Придністров’ї, на відміну від Гагаузії, уже давно відокремилося. Закінчилося все скандалом і погіршенням відносин між Молдовою і Придністров’ям, хоча є версія, що Воронін відмовився від підписання під натиском Вашингтона. У будь-якому випадку, цей приклад яскраво ілюструє якість і зміст «інтеграційних процесів на пострадянському просторі», в реалізації яких безпосередню участь брав Козак.
Куди Козак поведе ЛДНР
Про свої плани щодо Донбасу і України в цілому Козак на момент написання цього тексту ще не розповідав і, швидше за все, розповідати не буде. Ще раз повторимо, що це будуть плани Путіна, які зазнали певних змін, а тому войовничо-істеричний Сурков був відправлений у відставку, а його місце зайняв більш прагматичний і дипломатичний Козак, який більше підходить для вирішення «українсько-донбаського» питання зараз.
Очевидно, в Кремлі остаточно розвіялися надії на те, що Зеленський погодиться на реалізацію Мінських угод в тому вигляді, як це вигідно і хочеться Москві. Очевидно, що Мінський процес зайшов у глухий кут. Власне, в питанні Донбасу все і всі зайшли в глухий кут, включно з Зеленським і навіть Путіним. Про це може свідчити навіть сам факт призначення Путіним на «український напрямок Козака, якому в Москві дехто інкримінує прагнення остаточно здати Донбас Україні в обмін на скасування санкцій.
У зв’язку з цим є версія, що Москва вирішила зайнятися стабілізацією соціально-економічної ситуації в ЛДНР, переслідуючи, очевидно, кілька цілей. По-перше, це спроба створити на неконтрольованих територіях з метою пропаганди якусь вітрину, яка відрізнялася б в кращу сторону від решти України в соціально-економічному плані. По-друге, це спроба запустити роботу економіки на цих територіях, щоб скоротити до мінімуму витрати на їх утримання, щоб вони могли забезпечувати себе самі, що, мабуть, є чи не найголовнішим завданням. По-третє, як наслідок попереднього, різко скоротити міграцію жителів окупованих районів Донбасу до Росії, перш за все, міграцію трудову, але тут також і кримінал і багато інших соціальних наслідків. Нарешті, по-четверте, це повинно знизити невдоволення населення регіону, оскільки якщо раніше воно було в значній мірі налаштоване проросійськи, то тепер ставлення до Росії там стало не настільки доброзичливим. Саме ці завдання повинен буде вирішувати Козак.
Перш за все, це запуск промисловості регіону, яка, за рідкісним винятком, якщо не лежить в руїнах, то простоює. Саме це, а також загальне економічне зростання дозволить скоротити борги по зарплатах, взагалі підняти доходи населення. Тим більше, що Москва явно не хоче, та й не особливо може утримувати ці території за свій рахунок. Деякі зрушення в цьому напрямку вже зроблені. Наприклад, нещодавно з’явилася інформація, що в ЛДНР підвищені пенсії. Невизнані «республіки» зміцнюють російськими керівними кадрами, що виглядає іноді навіть смішно. Наприклад, в «уряд ДНР» відрядили на посаду прем’єр-міністра якогось Володимира Пашкова, колишнього віце-губернатора Іркутської області. Ближче, напевно, нікого не знайшлося … Щоправда, Москва, що називається, «відморозилася», заявивши вусами путінського прес-секретаря Пескова, що це не є делегування офіційної особи, а зазначений суб’єкт виступає суто як приватна особа, що має титанічний досвід менеджера, та за якісь якості і був притягнутий до роботи в ДНР.
Правда, є ще один нюанс: цей Пашков нібито працював у Донбасі на підприємствах Курченко, младоолігарха часів Януковича. Крім того, за даними СБУ, фонд, що формально належить цьому Пашкову, використовується для «перекачування» коштів, що виділяються Москвою на підтримку ДНР.
Повертаючись до Козака, слід зазначити, що в коло його завдань повинні увійти питання, що стосуються не тільки Донбасу, але і взаємин в цілому з Україною. Адже є цілий ряд завдань, які, незважаючи на війну, Москва хоче вирішувати з Києвом. Це банки, транзит російського газу в Європу і його продаж в Україні, вода для Криму і інші подібні питання. Козак і раніше вирішував ці проблеми, але зараз, ставши ближче до Путіна, отримав більш широкі повноваження і можливості їх реалізації.
Як зміниться риторика і дії Кремля по відношенню до України з призначенням Дмитра Козака побачимо найближчим часом.