У новорічну ніч столиця України стала мішенню для чергової атаки російських дронів-камікадзе типу "Шахед". Уламки пошкодили житлові будинки, зруйнували поверхи багатоповерхівок і позбавили спокою десятки родин. Серед постраждалих – 90-річна киянка Алія Алієва.
Вона свідомо відмовилася залишати своє рідне місто Київ навіть під загрозою війни. Її історія – це розповідь про незламність, любов до сім’ї та дивовижний збіг обставин, який врятував життя її синові, відомому девелоперу Вагіфу Алієву. Ми зустрілися з пані Алією, яка поділилася своїми переживаннями, теплими спогадами та вірою в перемогу України.
1. Розкажіть, як ви зустріли Новий рік? Чи дотримувалися якихось традицій?
До мене приїхав мій старший син, і я приготувала традиційні новорічні страви, сподіваючись зустріти свято спокійно, без тривог. У мене велика й дружна родина, але саме старший син завжди поруч. Він пропонував забрати мене до онучок і правнуків, але я відмовилася. Тоді він захотів залишитися зі мною, але я наполягла, щоб він їхав додому.
2. Що сталося тієї ночі? О котрій годині ви почули вибух?
Близько шостої ранку мене розбудив потужний вибух. Перше, про що я подумала, – чи всі мої рідні живі, чи не сталося лиха. Голова паморочилася, серце калатало, а страх за близьких не покидав ні на мить. Я дякувала Богу, що син послухав мене й поїхав додому.
3. Хто прийшов вам на допомогу після атаки?
Мені було дуже важко зорієнтуватися. Я чула голоси сусідів, які вибігли з квартир, а потім з’явилися рятувальники. Вони допомогли вибратися, бо я майже не могла рухатися. Для мене, людини з обмеженою рухливістю, це був справжній шок.
4. Ви давно живете в цьому будинку? Чи пов’язуєте з ним особливі спогади?
Я мешкаю тут майже сорок років. В мене є дім в Баку та в Ашхабаді, я можу виїхати будь якої миті але саме тут пройшло життя моїх синів, тут народжувалися мої онуки й правнуки. Кожен куточок цієї оселі наповнений спогадами. Ми святкували тут дні народження, Нові роки, збиралися всією родиною. Це місце – моя фортеця.
5. Ваша родина з Баку. Чому ви вирішили залишитися в Україні, попри війну?
Так, наші корені – в Азербайджані, я народилася в Баку, але моя душа вже давно українська. Ми оселилися в Києві на початку 80-х років. Мій старший син народився в Ашхабаді, але працював тут, у Києві, і саме він привіз мене та молодшого брата до цього міста. Як я можу залишити місце, де живе моя родина, мої сини? Тут народилися мої онуки й правнуки. Вони всі громадяни України, і ця земля стала для нас рідною назавжди. Я навіть пропонувала Вагіфу в перші дні повномасштабного вторгнення вивезти онучок і правнуків за кордон, але він відмовився. Він сказав, що Україна – це наш дім, і ми маємо залишатися тут, щоб підтримувати свою країну й допомагати її відбудовувати. Що важливо, він жодного разу не покидав України під час війни. Я дуже пишаюся тим, що мої діти й онуки розділяють цю любов до нашої землі й залишаються відданими Україні, навіть у найважчі часи.
6. Що б ви хотіли сказати людям у світі, які дізнаються про ваш досвід?
Україна – це незламна країна. Наш народ сильний духом. Я впевнена, що ми подолаємо всі труднощі. І я пишаюся тим, що мої онуки й правнуки – частина цієї сильної нації.
Довідково:
У ніч із 31 грудня на 1 січня російська армія атакувала Київ дронами-камікадзе. Постраждало семеро осіб, двоє загинули. У Печерському районі уламки зруйнували два поверхи житлового будинку. Пані Алія дивом вижила, але її історія – символ мужності та незламності українського народу.
“Я пережила Другу світову війну й ніколи не думала, що на старість побачу ще одну. Але я знаю одне: Україна ніколи не здасться,” – каже Алія Алієва.
Її старший син, Вагіф Алієв, – відомий київський девелопер, який зробив значний внесок у розвиток міської інфраструктури. Він планував залишитися на ніч у матері, проте за її наполяганням повернувся додому. Як виявилося, уламки дрона влучили саме в ту кімнату, де він мав би ночувати. Це рішення врятувало йому життя.
