Рішення Ксенії Собчак брати участь в наступних президентських виборах в Росії надає абсолютно нову якість всьому політичному процесу. Я б навіть сказав, висвітлює цей процес абсолютно з іншого боку.
Про це заявив журналіст і блогер Віталій Портников.
Адже Собчак не просто телеведуча, представниця світської “богеми” і учасниця опозиційних протестів. Вона дочка чоловіка, який був одним з архітекторів сучасної Росії, творцем нескінченних путіних, медведєвих і навіть чубайсів.
Її мати присутня в цій системі не тільки як вдова першого мера Петербурга і талановитого імітатора демократичної фронди на депутатських з’їздах, а й як багаторічний член Ради Федерації. Її хрещений батько – Володимир Путін, політичний “хрещеник” її батька.
Хтось назве це мафією, але це не мафія. В мафію хоча б можна потрапити. Це древній Рим, спадкова аристократія, чекісти, бандити і цементний розчин, що міцно зв’язує дві ці конкуруючі злочинні угруповання – Єльцин і Собчак.
З боку це все, звичайно, виглядає абсолютно чудово. Діти можновладців потроху займають провідні позиції у владі і бізнесі (за винятком Путіна, зрозуміло, але Путін сам дитя Собчака і Єльцина).
Прізвища різноманітних Іванова, Фрадкова, Рогозіна повторюються в різноманітних варіаціях так часто, що вже не розберешся, де діти, а де батьки. Фракцію Жириновського очолює його хлопчик – в хорошому сенсі цього слова, хоча в російській політиці, незважаючи на всю боротьбу з пропагандою того, що не треба, нерідко буває, що і в поганому. Залишається тільки шкодувати, що у патріарха, з огляду на безглузді канони, немає дітей і офіційного майна, – а то не довелося б замислюватися ні про наступника, ні про спадщину.
Який-небудь Навальний не може потрапити в цю компанію за визначенням – була б мафія, він би прорвався, але в аристократичний сенат пикою не вийшов. В аристократичному сенаті навіть глава опозиції – кінь імператора, і це зумовлено всім ходом історії.
Собчак дивується, чому виборець повинен голосувати за тих же самих десятиліттями, забуваєчи зауважити, що сама вона одна з них, тільки молодша, красивіша, сучасніша, розумніша, цинічніша.
У Радянському Союзі було все начеб-то так само, але інакше. Номенклатура теж була майже герметична, але побоювалася розставляти дітей на вищих посадах в державі і дозволяти їм висовуватися.
Дітям і так було добре, вони задовольнялися благополуччям родичів і постами заступників міністрів або послів. Номенклатурі нічого було передати у спадок, їй нічого не належало крім влади. У нинішніх є те, чого не було у попередніх, – гроші, ресурси і страх втратити захоплену державу, якщо щось і справді коли-небудь зміниться.
І ще вони ризикують майбутнім своїх дітей – природних спадкоємців їх мільярдів, мільйонів, палаців і дач. Тому вони прагнуть вирішувати всі питання в своєму закритому колі. Тому навіть у наймолодшого, найсучаснішого кандидата на президентських виборах 2018 року прізвище 30-річної давності.
