На зустрічі з російськими журналістами російський президент раптово "полюбив" Україну.
Про це заявив політолог Кирило Сазонов.
Він не говорив про незаконне захоплення влади, про різанину, яку влаштує страшна хунта в Донбасі, якщо роззброїти бойовиків, тобто не озвучив нічого з того, про що говорив недавно на зустрічах з громадськістю.
Ні, він називав українців братнім народом і в якийсь момент навіть заплив за буйки, ляпнувши про один народ, розділений кордоном.
Путін навіть висловив упевненість в тому, що відносини між країнами будуть розвиватися і поліпшуватися, як тільки буде вирішено питання з Донбасом. А в якості жесту доброї волі запропонував повернути кораблі, захоплені в Криму. Вождя підмінили? Розкаявся? Ні в якому разі.
Мирна риторика господаря Кремля – чергова маска для нової ролі в спектаклі. Не з’явилося у Путіна раптом повага до української незалежності і з’явитися не могло. Просто лобова атака провалилася, а санкції тиснуть все сильніше. Ось і пробує «хитрий план Б».
Москва розігрує традиційну схему гри в доброго і злого поліцейського. Росія – добра. Хоче розвивати відносини, повертає кораблі і тільки чекає завершення конфлікту між Києвом і Донецьком. Остання теза – ключова у традиційній пісні «нас там немає і в Україні громадянська війна». Посадити за стіл переговорів Київ і Донецьк – давня мрія Кремля. А Росія в цьому спектаклі – просто агнець і миротворець. І цей спектакль розрахований в першу чергу на Захід, який повинен оцінити російську добру волю і послабити санкції. Не дарма в Австрії та Німеччині активізувалися «друзі Росії» із закликами ослаблення цих самих санкцій.
Другим фактором, який змушує РФ активізувати мирну риторику і навіть погоджуватися на обмін полоненими – страх перед голосуванням Верховної Ради за законопроект 7163, згідно з яким Росію офіційно на рівні закону визнають агресором, а території називають окупованими. Дипломатичні і фінансові наслідки від цього рішення величезні. В першу чергу відповідальність за все постачання територій офіційно лягає на окупанта, і фраза «грошей немає, але ви тримайтеся» тут не працює. Ну і матеріальна відповідальність за все зруйноване і вкрадене – мільярди доларів.
Будемо реалістами – українська незалежність Путіну поперек горла була, є і буде. Він може прикидатися ангелом, але хвіст, ріжки і копитця видають його з головою. На тлі цієї очевидної гри в наперстки, яку затіяв Путін, особливо розчулює його впевненість в поліпшенні відносин між Україною і Росією. Яку він підтверджує тим, що товарообіг між країнами зріс в порівнянні з минулим роком. Так після відмови уряду Яценюка від російського газу в 2014 році, після того, як ми від 100% поставок ядерного палива з РФ перейшли вже до 60% і продовжуємо це робити, товарообіг впав нижче плінтуса. І це тенденція – від ядерного палива ми відмовимося повністю, а без глоду тим паче проживемо. А щедрий жест з кораблями – просто страх перед судами, за якими за все вкрадене доведеться відповідати. Розвиток відносин? Ні вже, померла – так померла. Свій вибір між «братнім народом» і братами по розуму Україна зробила …
