24 жовтня парламент Болгарії схвалив поправки до Закону про інвестиції, які відкрили шлях до продажу болгарських активів російській компанії "ЛУКОЙЛ".
Згідно з документом, на першому етапі операція проходитиме під контролем Державного агентства національної безпеки, а на другому – з обов’язковим схваленням уряду Болгарії, пише азербайджанське видання haggin.az
Агентство має видати письмовий висновок про можливість продажу та провести перевірку всіх болгарських активів «ЛУКОЙЛу», включаючи дочірні компанії та пов’язані з ними осіб. Під контроль також потраплять потенційні покупці.
Як вже повідомляв haqqin.az, на даний момент відомий лише один претендент – консорціум, до якого входять турецький холдинг Cengiz і держкомпанія Азербайджану SOCAR, що фактично робить їх головними претендентами на придбання болгарських активів нафтового російського гіганта.
Рішення парламенту стало ключовим кроком до завершення багаторічного періоду невизначеності. Сам процес продажу може тривати лише місяць, оскільки, відповідно до санкційних вимог США (OFAC), країнам, де частка в активах «ЛУКОЙЛу» перевищує 50 відсотків, необхідно врегулювати питання власності до 21 листопада поточного року. На кону розташований на березі Чорного моря найбільший нафтопереробний завод Болгарії Lukoil Neftochim Burgas, здатний щорічно переробляти до 10 мільйонів тонн нафти.
Крім НПЗ у Бургасі, на балансі «ЛУКОЙЛу» знаходяться також 220 автозаправних станцій, дев’ять нафтобаз та бізнес з бункерування морських та повітряних суден. Загальний обсяг інвестицій компанії в болгарську економіку з 1998 року оцінюється орієнтовно 10-15 мільярдів доларів.
Однак після російського вторгнення в Україну становище «ЛУКОЙЛу» у Болгарії різко ускладнилося. Санкційний тиск, політичні ризики і недовіра з боку болгарської влади зробили неминучим продаж її активів. За оцінками аналітиків, підсумкова ціна угоди визначатиметься не так ринковою вартістю, як розподілом юридичних ризиків. Ймовірно, вона пройде з суттєвим дисконтом, при тому, що консорціум Cengiz-SOCAR готовий заплатити близько 2-2,5 мільярда доларів.
На кону розташований на березі Чорного моря найбільший нафтопереробний завод Болгарії Lukoil Neftochim Burgas, здатний щорічно переробляти до 10 мільйонів тонн нафти.
І хоча процес перевірки не потребує схвалення президента Болгарії, політичний контекст залишається досить складним. Нещодавно президент Болгарії Румен Радєв наклав вето на документ про призначення членів Агентства національної безпеки, що спричинило внутрішні суперечки між партіями. Зокрема, увагу спостерігачів привернув лідер партії «Новий початок» Делян Пєєвський — постать, згадана у списку санкцій «Закону Магнітського» у причетності до корупції. На думку болгарських ЗМІ, Пєєвський виявляє інтерес до активів «ЛУКОЙЛу» і може спробувати вплинути на результат угоди.
Для Азербайджану та Туреччини участь у цій угоді має стратегічне значення. Завод Neftochim Burgas є єдиним нафтопереробним підприємством Болгарії, і його придбання дасть консорціуму контроль за розподілом нафтопродуктів по всій країні, а також можливість їх експорту до сусідніх європейських держав.
Крім того, цей актив створює передумови для перезапуску нафтопроводу Баку-Супса, що простоює з весни 2022 року. Потужність труби — до 5 мільйонів тонн на рік, якою може поставлятися не лише азербайджанська, а й казахстанська нафта.
Вигоди очевидні і для Казахстану: республіка зможе збільшити експорт нафтопроводом Баку-Тбілісі-Джейхан, тим самим розширивши свою присутність на європейському ринку. Справа в тому, що вже у 2024 році частка казахстанської нафти, що надходила на НПЗ у Бургасі, становила 2,5 мільйона тонн, тобто понад третину реального завантаження підприємства.
Таким чином, майбутня угода, окрім очевидного економічного значення, має чітко виражений геополітичний підтекст, оскільки здатна зміцнити енергетичну співпрацю між Азербайджаном, Туреччиною та Болгарією, одночасно знизивши залежність останньої від російських поставок.
В результаті для «ЛУКОЙЛу» продаж активів стане можливістю частково повернути вкладені інвестиції, а для Південного Кавказу шансом посилити свою роль в архітектурі європейської енергетичної безпеки.
