Премʼєр-міністру України Денису Шмигалю пригадали найбільші невдачі на посаді голови уряду.
Премʼєр-міністр України Денис Шмигаль перебуває на посаді довше за всіх своїх попередників, при цьому він очолює перший уряд, якому жодного разу за цей час не затвердив програму парламент. Тож провали у енергетиці, агросекторі, державних фінансах, стосунках з місцевими органами самоврядування – очевидна підстава для відставки глави Кабміну, вважає політолог Володимир Сонюк. Про це він написав у статті на сайті Главком.
Автор відзначає, що жодна з криз, із якими довелось стикнутися уряду Шмигаля – від пандемії коронавірусу до повномасштабного вторгнення Росії – не була пройдена «зразково». Навпаки, градус скандалу і недовіри до виконавчої влади тільки наростає. За даними Центру Разумкова, у червні 2024 року рівень недовіри до уряду зріс до рекордних за останній час 72,8%, перевищивши навіть довоєнні показники.
Найбільше проблем автор бачить в енергетиці. До скандалу довкола блокування фінансування третього рівня захисту обʼєктів енергетичної інфраструктури з боку особисто Шмигаля слід додати невдале регулювання ринку пального, що призвело до паливної кризи 2022 року, неспроможність збалансувати ринок електроенергії. Також до провальних ініціатив можна віднести обман очікувань інвесторів у відновлювану енергетику (ВДЕ), відсутність нової високоманеврової газової генерації, численні накопичені борги перед учасниками ринку.
Крім того, до провальних можна віднести підписання угод про побудову нових ядерних реакторів з мізерними шансами на фактичну реалізацію цих проектів. Доповненням картини є один із найгучніших корупційних скандалів, що трапився в уряді Шмигаля із одним із його найближчих соратників – першим заступником міністра регіонального розвитку Василем Лозинським, якого «взяли» на хабарі в $400 тис. відкату за постачання за завищеними цінами пересувних котелень для водоканалів.
У агросекторі головним провалом стала неспроможність протистояти блокаді експорту зерна з боку європейських країн. За оцінками спостерігачів, уряд програв цей трек «всуху» на всіх можливих рівнях – від стратегічного планування до питання підтримки вітчизняних експортерів, які в цій ситуації лишилися сам-на-сам з проблемою.
Також Шмигаль та його уряд, на думку автора, не впоралися з питанням забезпечення фінансування державних видатків. “Різнонаправлені сигнали про підвищення податків (Шмигаль стверджує, що це не обговорюється, хоча необхідність уже перезріла, і бізнес просто чекає адекватного анонсу), відверто шкідливі, дорогі і невчасні ініціативи на кшталт «кешбеку» за українську продукцію чи індексування пенсійних та інших соціальних виплат – явно не найкраща відповідь на 500-мільярдну дірку в бюджетному балансі, яку уже сьогодні нічим покривати”, – пише Сонюк.
“Замість того, щоб стимулювати роботу бізнесу, створювати умови для залучення нових кадрів, вирішити нарешті (в той чи інший бік, але визначитися!) питання економічного бронювання – Денис Шмигаль, схоже, зробив ставку на найпростіший шлях – неуникну емісію гривні. А відтак – на розкручування гойдалки інфляції і зниження реальних доходів і без того небагатих громадян”, – додає він.
Окремо автор відзначає і повне ігнорування урядом потреб бізнесу. “Пробуксовка з реформуванням силових структур, відповідальних за «кошмарення» бізнесу (БЕБ, Податкова, Митниця), передача на «аутсорс» діалогу з підприємцями, і формальна реакція на гучні скандали і тиск на ініцаторів обʼєднання «Маніфест 42» – це реальне ставлення Кабміну Шмигаля до потреб підприємців та демонстрація неспроможності здійснити проривні кроки в напрямку покращення ситуації”, – написав політолог.
Також одним із найбільш контраверсійних рішень Кабміну Шмигаля стало фактичне згортання реформи децентралізації. “У місцевих громад під виглядом перерозподілу на закупівлю дронів забрали місцеві податки (не лише ПДФО від військових та інших силовиків, а й більшість інших зборів). При цьому жодних механізмів забезпечення прозорості такого перерозподілу не зʼявилось”, – написав Сонюк.
На його думку, з огляду на перелічені проблеми, питання зміни керівництва уряду – це не лише питання емоцій чи «зручності» у комунікації з іншими гілками влади. Але й питання ефективності в умовах надзвичайно інтенсивної війни, під час якої накопичення «проколів» у такій кількості є просто неприпустимим.
