У Російській Федерації станом на 2024 рік нараховують 130 винищувачів 4++ покоління Су-30СМ. Саме ці літаки ворог найчастіше використовує при масованих повітряних атаках в Україні. Серцем та мізками літаків, які власне і відповідають за їх новітність, стали західна авіоніка та дисплеї французьких компаній Thales і Safran. На третій рік війни росіяни без проблем обслуговують і ремонтують Су-30 СМ з рідкісними деталями, використовуючи таємні схеми обходу санкції через казахську компанію-прокладку ARC Group. Якби росіянам і справді перекрили доступ до західних авіадеталей, то російські пілоти Су-30СМ були б просто “сліпими”, вести обстріл з літаків стало б неможливо, та й самі винищувачі перетворилися б на гору брухту, і, лише один Бог знає, скільки українців, у підсумку, залишилися б живими…
Нове розслідування спільноти InformNapalm під назвою “Таємні схеми обслуговування літаків Су-30СМ із французьким обладнанням Thales та Safran” шокувало схемою обходу санкції для ремонту і модернізації СУ-30СМ. З’ясувалося, що росіяни ще задовго до війни розробили план, як підтримувати бойові винищувачі у робочому стані й досі активно ним користуються через низьку ефективність санкцій.
В інтерв’ю “Голосу Америки” аналітик міжнародної розвідувальної спільноти Антон Павлушко зазначив, що формально до цієї схеми неможливо підкопатись, але при ретельному дослідженні все стає очевидним, а моральна сторона питання – просто гидкою.
За словами Павлушка, російський винищувач Су-30СМ є модернізованою версією Су-27. До війни західні компанії активно співпрацювали з РФ та допомагали їй із модернізацією літаків. Серед них були й французькі концерн Thales та компанія Safran. У міру санкційних обмежень Росія почала замінювати іноземні деталі на СУ-30СМ на власні, але не всі. На літаках залишалися французькі авіоніка та дисплей, які росіяни замінити не змогли. Саме ці західні запчастини й зробили російський винищувач тим модернізованим літаком, який сьогодні бомбить українські міста.
Розуміючи, що санкцій уникнути не вдасться, росіяни ще до у 2021 році почали співпрацювати з підозрілою казахською компанією ARC Group. Її засновником виявився 16-річний Алданазар Сагинбек, а сама компанія існує з 2014 року і може мати стосунок до Казахської держави.
“З 2016 року ТОВ ARC Group є ліцензіатом Комітету промислового розвитку та промислової безпеки Міністерства індустрії та інфраструктурного розвитку Республіки Казахстан, і має державну ліцензію на експорт, імпорт, монтаж, налагодження, модернізацію, експлуатацію, зберігання, ремонт і технічне обслуговування авіаційної техніки та запасних частин. Окрема гордість компанії – дистриб’юторська угода з компанією Safran Electronics & Defense”, – йдеться у розслідуванні InformNapalm.
З 2021 року розслідувачі почали фіксувати перші спроби співпраці між ARC Group та російською компанією “Росавіаспецкомплект”. Вже тоді росіяни через цю казахську компанію-прокладку намагалися знайти спосіб співпраці з французами, розуміючи, що санкції обірвуть всі зв’язки. Якщо у перших варіантах угоди згадувались ремонт і модернізація російських літаків, то далі ці згадки прибирались і залишились лише модернізація та тестування авіаційного обладнання компаній Thales і Safran. Утім, за списком компонентів можна здогадатися, що мова йде про обладнання до літаків СУ-30 СМ.
Далі ці компанії починають активно співпрацювати. Приміром у 2022 році вони оговорювали, що та у якій кількості ремонтуватимуть. При цьому росіянам було важливо, щоб всі французькі деталі обслуговувались саме сертифікованими спеціалістами та відповідному обладнанні. Протягом 2022 року був запланований ремонт деталей на 1,5 млн євро, а у 2024 році мова йшла вже про ремонтні роботи на 6,5 млн. У січні 2023 році ці компанії обговорили відправлення своїх працівників на навчання до французької компанії Thales, а далі все підготовлені фахівці відправлялись на завод до російського Іркутська, де вони ремонтували та обслуговували СУ-30 СМ. Згодом відрядження у РФ почали відбуватися коні 2-3 місяці.
Схема гидка, але на ній заробляють
“Тож такі ремонти повинні проводити сертифіковані фахівці, і саме цією сертифікацією, ремонтом і постачанням обладнання займалася казахська компанія, щоб після війни не було до чого причепитися. З морального погляду, це огидно, але люди на цьому заробляють”, – каже Павлушко.
Розслідувач допускає, що з юридичного погляду угоди “чисті” і формально до них неможливо підкопатись. Утім, різкий попит на тестування та ремонт обладнання саме у війну, викликає питання. Французьку Thales могли б просто підставити, прикриваючись надійною співпрацею.
“І, звісно, потім можна формально показати контракт, сказати, що з юридичного боку все як слід, але всі повинні чудово розуміти, що якщо вам раптом надходять пропозиції з Казахстану навчити фахівців, або раптом їм потрібно купити тестувальне обладнання… Всі ж чудово розуміють, про що йдеться. Звісно, з морального погляду це огидно, але люди на цьому заробляють”, – підсумовує він.
