Президент РФ продовжує та посилює ескалацію проти України та Заходу.
Президент Росії Владімір Путін відправив ядерну зброю до Білорусі, вперше з 1962 року, коли Росія відправила ядерну зброю до іншої країни. Сили угруповання найманців «Вагнера» також передислоковуються до Білорусі. Ці кроки змусили Польщу вжити запобіжних оборонних заходів, і, як наслідок, Путін виступив з погрозами проти Польщі, які нагадують ті, що були зроблені проти України до 2022 року. Він заявив, що Польща прагне колишніх територій в Україні та Білорусі, завдячує своєю нинішньою державністю Радянському Союзу, а будь-який напад на Білорусь прирівнюється до нападу на Росію, пише Стівен Бланк, доктор філософії та старший науковий співробітник Інституту досліджень зовнішньої політики, який є незалежним консультантом, що спеціалізується на геополітиці та геостратегії колишнього Радянського Союзу, Росії та Євразії.
Крім того, Путін вийшов із зернової угоди, яка перебувала під наглядом ООН і Туреччини. Росія також розпочала масовані бомбардування українських портів, інфраструктури та зернової інфраструктури. Вона розмістила нові міни в Чорному морі, щоб загрожувати і перешкоджати українському морському експорту, зруйнувавши ініціативу, яка визначила маршрути, вільні від мін. Уряд США також заявив, що Росія встановлює міни в Чорному морі, щоб створити підґрунтя для операції під чужим прапором проти України в разі потоплення цивільних кораблів.
Міністр оборони Росії заявив, що не тільки українські кораблі, але й будь-яке судно в Чорному морі, що доставляє або забирає вантаж в Україну або з України, може бути атаковане як судно, що працює від імені України. Таким чином, «будь-яка спроба обійти блокаду може розглядатися як акт війни». Більше того, Москва також оголосила північні та північно-західні води Чорного моря «небезпечним» місцем для судноплавства.
У той же час, російські війська використовують окупований український порт для експорту конфіскованого зерна своїм іноземним клієнтам. Москва також розробляє план виключення України з майбутньої торгівлі зерном у Чорному морі, щоб продовжити прибутковий експорт зерна до Китаю.
Ці дії свідчать про те, що Путін все ще має на меті знищити українську державність і не погоджується на врегулювання конфлікту шляхом переговорів. Іншими словами, ескалацією Путін демонструє, що він вірить у те, що НАТО не буде відповідати силою. Крім того, ці узгоджені дії виходять за рамки спроб задушити економіку України і загрожують голодом у світі, особливо в бідних країнах. Вони також претендують на незаконне, ексклюзивне домінування Росії в Чорному морі, порушують принцип свободи судноплавства і неявно погрожують ядерним ударом.
У своїй сукупності ці кроки є відкритою загрозою ескалації війни з метою розв’язати собі руки проти України, оскільки Путін переконаний, що може робити такі кроки безкарно, оскільки жодна країна, окрім України, не відповість на них силою.
Ці дії також відбулися після Вільнюського саміту НАТО, на якому було зроблено ставку на питання членства України в НАТО. Хоча кроки щодо Білорусі та скарги Москви на попередню зернову угоду передували Вільнюському саміту, не буде перебільшенням припустити, що відмова прийняти Україну – і труднощі України в її нинішньому наступі – підтвердили переконання Путіна в тому, що він може продовжувати ескалацію, включаючи ядерні погрози, не боячись реакції з боку НАТО.
Тому вкрай важливо надати Україні всі наземні, повітряні і військово-морські сили, необхідні їй для перемоги. Перемога означає не лише розгром російської армії і відновлення територіальної цілісності України, включно з Кримом, але й прорив російської блокади Чорного моря, яка сама по собі є актом війни.
Відповідь Заходу має виходити за рамки надання зброї і включати в себе забезпечення збройного супроводу міжнародного судноплавства, як це було під час ірано-іракської війни у 1980-х роках. У той же час, Захід повинен швидко розробити план доставки зерна до постраждалих країн Африки і Близького Сходу.
Паралельно ми повинні негайно розпочати інформаційну кампанію, яка покаже, що, попри всі свої красиві слова про афро-російську солідарність, Москва цілком готова заморити голодом мільйони африканців, щоб реалізувати свої інтереси. Так само Путін не дбає про африканські інтереси, про що свідчить його брутальна відмова від африканської мирної ініціативи. Якщо ми зможемо замінити експорт російського зерна до Китаю, великого імпортера продовольства, це допоможе зменшити напруженість у відносинах з Китаєм, водночас підірвавши зв’язки Росії з Китаєм.
Поєднання економічних, політичних і військових кроків посилює тиск на Росію і допомагає Україні, але водночас підштовхує Захід до вироблення стратегії перемоги. Це призведе до того, що політики захоплять сходи ескалації для себе, замість того, щоб завжди реагувати на російську ескалацію. Своєчасні багатовимірні дії проти агресії та імперіалізму Москви також допоможуть відновити стримування, як звичайне, так і ядерне, щоб інші країни зрозуміли величезні витрати і ймовірність поразки, якщо вони вирішать наслідувати дії Росії.
Окрім якнайшвидшої допомоги Україні, загроза глобального голоду, що насувається, повинна активізувати наші зусилля в справі, де етичні та стратегічні імперативи, що стоять перед урядами, вказують в одному напрямку.
