Формальний патріотизм та російська мова – найбільші проблеми в школах столиці України.
Батьки українських школярів, які навчаються в школах Києва розповіли про проблеми у сучасному освітньому процесі та у шкільному середовищі.
«Українська мова дітей, точніше її відсутність — це величезна проблема, яка не вирішується. Безумовно, всі викладачі, педагоги, весь адміністративний персонал говорять українською мовою. Але одні діти русифікують інших дітей. Я це спостерігаю у класі свого сина, та у більш старших класах. Четвертий, п’ятий, шостий класи — ситуація катастрофічна, там практично немає українськомовних дітей», — розповідає в інтерв’ю NV Андрій, батько другокласника з Києва.
На його думку, основними причинами такої ситуації є російськомовність самих родин, які не змінили свою поведінку після початку повномасштабної війни у лютому 2022 року. А також — високий рівень споживання російськомовного контенту сучасними дітьми та підлітками в інтернеті.
Вранці – гімн України, під час перерви – російський реп
Він також зауважує, що, на його думку, в українських школах сформувалося дещо формальне ставлення до хвилини мовчання, до гімну України, і загалом до того факту, що в Україні триває повномасштабна війна і через неї — багато загиблих. Діти, які щодня зранку співають гімн своєї країни, можуть ставитися до цього як до можливості «швиденько заробити певний балл», щоб потім на перерві далі слухати реп із Росії.
«Речі, пов’язані з Україною, з патріотизмом, є поверхневими і формалістичними. Мій син — українськомовний, у нас взагалі нічого російського немає вдома і не було, але навіть він починає ставитись до гімну України як до якогось приколу», — говорить Андрій.
Батьки — такі самі учасники освітнього процесу, як вчительство і учнівство, тож їхня включеність та активність у шкільному житті так чи так принесе свої результати. Звісно, це залежить і від керівництва школи — чи чує воно батьків і чи готове разом розв’язувати певні шкільні проблеми, говорить у коментарі NV Інна Лиховид, головна редакторка Вчися.Медіа:
«Наприклад, російська мова в школі — не проста тема, у якій батьки і вчителі, вчительки намагаються знайти компроміс. Але часто неможливо виокремити того, хто візьме на себе більше відповідальності за розв’язання проблеми. Педагоги кажуть, що діти несуть у школу всі ідеї, наративи та звички, які мають вдома, зокрема й російськомовне спілкування. Натомість батьки певні, що всього мають навчити вчителі. Так не буває».
Родина має підтримувати українськомовне середовище: від спілкування в повсякденні — до контенту, який споживають мама, тато й дитина. Дітям, а часом і дорослим треба постійно нагадувати й пояснювати, що російська — мова ворога, мова, яка вбиває українців, знищує Україну й аж ніяк не робить нас сильнішими, додає Інна Лиховид.
Освітнє законодавство визначає, що мова спілкування учнівства, вчительства в школі — державна, тобто українська, нагадує вона. Якщо ця норма порушується, можна писати заяви в Службу освітнього омбудсмена або звертатися до Уповноваженого із захисту державної мови.
Зоя Литвин, засновниця громадської спілки Освіторія та Новопечерської школи у Києві, зазначає: якщо проблема в тому, що у школі патріотичні теми ігноруються або виконуються формально, батькам важливо порушувати це питання. Можна звернутися до адміністрації з пропозиціями організувати зустріч з ветеранами, перегляд документального кіно, провести тематичні уроки, долучити сучасні матеріали. Важливо, щоб ініціатива йшла у партнерстві, а не в конфронтації.
«Слід пам’ятати: перехід на українську з примусу чи з відчуття сорому абсолютно неефективний. Я спонукаю працювати над тим, аби він здійснювався через любов і відчуття комфорту. В першу чергу, це задача родини: ви самі можете стати прикладом для дитини, надихнути її знайомством зі своїми україномовними друзями, разом переглядати цікавий україномовний контент».
Українська мова як зброя і частина виховання
Варто пам’ятати, українська мова – це не просто засіб спілкування, це код нації, це культурний щит і водночас зброя. Вона відрізняє нас від ворога й робить нас невразливими до міфів про «рускоговорящіх», якими десятиліттями прикривалася Москва. Попри те, що навчання у школах офіційно відбувається державною українською мовою, у побуті — вдома та на перервах — значна частина дітей, на жаль, продовжує спілкуватися російською. Експерти наголошують, що для справжнього патріотичного виховання недостатньо лише урочистих промов чи формальних заходів — мова має бути невід’ємною частиною щоденного життя дитини.
Що для цього потрібно?
По-перше, приклад середовища. Діти наслідують дорослих. Якщо вчителі, батьки та суспільство послідовно говорять українською, мова стає природною і в повсякденному житті.
По-друге, сучасний контент. Українські мультфільми, ютуб-канали, музика, література мають бути доступними та цікавими. Дитина обиратиме українське тоді, коли воно якісне й сучасне.
По-третє, важливо показувати, що українська — це не лише шкільний предмет, а мова науки, культури, IT, сучасної моди. Що нею можна і треба пишатися.
По-четверте, шкільні ініціативи. Дні української пісні, мовні клуби, літературні вечори допомагають зробити українську частиною шкільного життя, а не лише «мовою уроків».
Отже, коли дитина відчуває, що українська — це природно, красиво й престижно, вона починає пишатися нею так само, як і своєю країною. Тоді формується справжня ідентичність і патріотичне виховання стає не формальністю, а способом життя.
