Українські металурги опинилися заручниками вкрай несприятливої ситуації на ринках коксівного вугілля та коксу. У світі ціни на ці види сировини раптово й надмірно зросли, а всередині країни більшість вугледобувних та коксохімічних підприємств залишилися на території самопроголошених Донецької і Луганської Народних Республік (ДЛНР) та через бойові дії критично скоротили обсяги виробництва.
Наприкінці вересня керівництво гірничо-металургійної компанії «Метінвест» висловило припущення про те, що до кінця цього року на світовому ринку ціни на металопродукцію як і раніше падатимуть, унаслідок чого попит на основні види металургійної сировини – залізну руду та залізорудний концентрат (ЗРС), а також коксівне вугілля та кокс, відповідно, скорочуватиметься.
Проте, на відміну від цін на залізорудну сировину, що за останні два-три роки істотно знизилися, протягом цього року коливалися на рівні $55 за тонну та приблизно такими залишаться, ціни на коксівне вугілля й, отже, кокс, через суттєвий дефіцит вихідної сировини будуть особливо високими.
«Цього року кон’юнктура зовнішніх ринків металопродукції та металургійної сировини була дуже нестабільною. У травні-червні ціни на метал зростали, зараз вони знижуються, й, оскільки у світі залишається чимало надлишкових сталеливарних потужностей, у доступному для огляду майбутньому вони, найімовірніше, так само падатимуть. Аналогічною буде ситуація на ринку ЗРС. Однак на ринку коксівного вугілля, а отже, і коксу, виник суттєвий дефіцит, який найближчим часом заповнити буде неможливо. Тож ціни на цей вид сировини залишаться приблизно на нинішньому рівні», – наголосив гендиректор «Метінвесту» Юрій Риженков.
Світовий ринок вугілля
Протягом останніх п’яти років на світовому ринку ціна на коксівне вугілля неухильно знижувалася. Це призвело до банкрутства низки вугледобувних компаній, закриття шахт і, відповідно, спаду обсягів видобутку. Разом з цим у квітні нинішнього року влада Китаю ввела обмеження для роботи власної вуглевидобувної галузі – скоротила для шахт кількість робочих днів на рік з 330 до 276, а також, з метою збереження безпеки виробництва, ліквідувала певну кількість вугледобувних підприємств.
Крім того, у літні місяці в Китаї через несприятливі погодні умови – сильні зливові дощі, що розмили залізниці, – видобуток вугілля на деяких шахтах зупинили, а обсяги постачання вугілля, що імпортується з Австралії, істотно скоротилися. Що, звичайно, призвело до гострого браку цього виду сировини як у КНР, так і в усьому світі та, відповідно, спричинило його раптове подорожчання.
За даними The Wall Street Journal, із середини серпня до кінця першого тижня вересня на світовому ринку ціна на коксівне вугілля преміум-класу зросла на 45%, або до $158,4 за тонну, і досягла максимуму з початку 2013 р. Протягом наступного тижня, згідно з інформацією The Australian, ціна на цей вид сировини піднялася ще на 20,8% і становила вже $180,9 за тонну. У результаті до середини вересня вона, підвищуючись і далі, досягла вже $205,9 за тонну. Отже, з початку цього року, коли тонна коксівного вугілля коштувала приблизно $78 доларів, ціна на цей вид сировини зросла на 163% і тільки з середини серпня до середини вересня – на 80%.
«Зараз ситуація на ринку залишається вкрай напруженою, і споживачів коксівного вугілля охоплюють панічні настрої. Це само по собі може спричинити зростання ціни на нього впродовж ще декількох тижнів. Однак цілком імовірно, що вже в IV кварталі ціна на цей вид сировини почне повзти вниз. Хоча, найімовірніше, навіть з постачанням за довгостроковими контрактами вона, попри можливе істотне зниження порівняно з нинішнім рівнем, загалом залишиться досить високою та становитиме приблизно $120 за тонну», – вважають аналітики банку Macquarie.
У загальних рисах цю думку поділяють і в «Метінвесті». «Найближчим часом дефіцит коксівного вугілля на світовому ринку залишатиметься. Проте на ситуацію можуть рішуче вплинути американські та австралійські вуглевидобувачі. Цілком імовірно, що на ринок повернуться багато американських компаній, які раніше зупинили свою діяльність, що відновить роботу або збільшить обсяги видобутку деяких компаній Австралії. І в результаті – ціна на цей вид сировини нормалізується та стабілізується. Однак поки що, унаслідок надмірного подорожчання вугілля та, відповідно, коксу собівартість виробництва металопродукції залишатиметься підвищеною», – говорить Юрій Риженков.
Тим часом на стан справ на світовому ринку коксівного вугілля може мати визначальний вплив ще один чинник. Так, один з трьох світових сировинних гігантів – компанія BHP Billiton – планує придбати вуглевидобувні активи компанії Anglo-American. Станом на 2014 р. частка BHP на цьому ринку становить 24%, а в сегменті використовуваного в доменному виробництві вугілля преміум-класу сягає 50%. Частка ж Anglo становить 7%. Відповідно, якщо угода відбудеться, частка BHP на ринку коксівного вугілля перевищить 30%. З чого випливає, що позитивний ефект від збільшення обсягів вуглевидобутку в США та Австралії, що, певна річ, має привести до розширення обсягу пропозиції та зниження цін, цілком може бути погашений посиленням позиції на цьому ринку й без того надвеликого гравця, оскільки воно не може не спричинити їхнього спекулятивного зростання.
Український ринок вугілля
Цілком очевидно, що для вітчизняної металургії, чиє забезпечення необхідним обсягом коксу однаково залежить як від обсягів постачання коксівного вугілля з-за кордону, так і від обсягів його видобутку в Україні, стан справ погіршується ще й тим, що, разом з важкодоступністю для неї цього виду сировини на зовнішньому ринку через високі ціни, вона відчуває його брак на внутрішньому через різке скорочення обсягів його виробництва. Звичайно, річ, по-перше, у тому, що внаслідок війни на сході України більшість підприємств з видобутку коксівного вугілля опинилася на території ДЛНР, а по-друге, у тому, що внаслідок бойових дій, які тривають досі, діяльність багатьох з них було паралізовано.
Зокрема, в ЛНР перебуває ПАТ «Краснодонвугілля», що входить до складу «Метінвесту», частка якого в загальному обсязі видобутку коксівного вугілля в Україні становила приблизно 25%, а в ДНР – ПАТ «Шахта ім. Засядька», частка якого сягала 30%, ще один з найбільших у країні видобувачів цього виду сировини ДП «Макіїввугілля», а також ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» та ДП «Артемвугілля».
Зараз більшість шахт, що входять до складу підприємств, розташованих на території ДНР, працюють «як водокачка», тобто насамперед забезпечують водовідлив, а також збереження обладнання та виробничої інфраструктури. А «Краснодонвугілля» й ті шахти ДНР, що все-таки здійснюють виробничу діяльність, добувають вугілля в обсягах, значно менших, ніж раніше. Водночас через численні ушкодження транспортної інфраструктури, а також відсутність правового механізму вантажного сполучення між т. зв. континентальною Україною та ДЛНР, доставка навіть тих обсягів вугілля, які їм вдається виробити, на відповідні коксохімічні заводи (КХЗ) відбувається з постійними перебоями.
На території України залишилася лише одна з великих компаній з видобутку коксівного вугілля – ПАТ «Шахтоуправління (ШУ) “Покровське», що входить до складу групи «Донецьксталь», частка якого в загальноукраїнському обсязі виробництва цього виду сировини сягала 30%. Однак через два потужних вибухи метано-повітряної суміші, що сталися в серпні 2014 р. та серпні цього року, обсяг вуглевидобутку на цьому підприємстві скоротився приблизно вдвічі. Тож якщо раніше приблизно половину обсягу сировини, виробленого «Покровським», група використовувала для потреб своїх КХЗ, а половину збувала на внутрішньому ринку, то тепер обсягу, що добувається, їй ледве вистачає для забезпечення власних потреб.
Також на території України коксівне вугілля видобувають на шахтах ДП «Торецьквугілля» та на підприємствах, що входять до складу холдингу «ДТЕК», ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля», шахтах «Південно-Донбаська №1», «Південно -Донбаська №3 ім. Н. Сургая» та «Краснолиманська». Однак, по-перше, кількість вугілля, що випускають ці підприємства, взагалі дуже незначна, а по-друге, воно такої якості, що його можна використовувати в шихті для коксування тільки як т. зв. «присадку» або «добавку».
Отже, на сьогодні підприємства з видобутку коксівного вугілля, що опинилися в ДЛНР, повноцінно наситити ринок цим видом сировини не можуть через бойові дії та ускладнену логістику, а вуглевидобувні підприємства, що розташовані на території т. зв. континентальної України, не в змозі це робити за визначенням. Тому вітчизняні металургійні компанії для задоволення потреб КХЗ, що входять до їхнього складу, змушені закуповувати імпортне коксівне вугілля в набагато більших обсягах, ніж раніше, а це веде до зростання й без того завищеної через подорожчання цього виду сировини собівартості металопродукції, яке нічим не може бути компенсовано через несприятливу світову кон’юнктуру світового ринку сталі.
Український ринок коксу
Так само, як і більшість підприємств з видобутку коксівного вугілля, на території ДЛНР опинилася більшість коксохімічних заводів. Зокрема, у ДНР перебувають Авдіївський, Єнакіївський і Донецький КХЗ, що входять до складу «Метінвесту», а також Ясинівський і Макіївський КХЗ, що входять до складу «Донецьксталі». А в ЛНР – Алчевський КХЗ, що належить корпорації «Індустріальний союз Донбасу». Водночас на території України залишилися лише коксохімічні потужності, інтегровані в структуру металургійного комбінату «Азовсталь», що належить «Метінвесту», і два коксохімічні заводи, що входять до складу групи ЄВРАЗ, – Дніпродзержинський КХЗ та «Баглійкокс».
У 2015 р. всі КХЗ – ті, що опинилися в ДЛНР, і ті, що розташовані в Україні, – порівняно з 2014 р. скоротили обсяг виробництва коксу на 16%, до 11,606 млн т. Водночас порівняно з довоєнним часом частка імпортного вугілля в шихті не тільки зросла, а й перевищила частку вітчизняних і склала 62,4%. У січні-травні цього року обсяг виробництва коксу в Україні лише трохи збільшився порівняно із середньорічним рівнем 2015 р. і досяг 5,575 млн т.
Однак це відбулося переважно завдяки тому, що Авдіївський КХЗ, найбільше в Європі коксохімічне підприємство, частка якого в загальноукраїнському обсязі виробництва коксу становила 23%, приблизно тоді ж – у січні-червні цього року – порівняно з аналогічним періодом 2015 р., різко наростив обсяг виробництва коксу – на 74,9%, або до 1,228 млн т. До цього, у 2014-2015 рр., підприємство, навпаки, критично скоротило обсяг його випуску через періодичні аварії, спричинені інтенсивними артобстрілами, яким воно піддається з початку війни на Донбасі. Так, протягом останніх двох років на його території вибухнуло близько 300 снарядів, унаслідок чого його виробнича діяльність зупинялася 13 разів.
Проте вже друге півріччя цього року виявилося для коксохімічної галузі далеко не таким продуктивним, як перше. «З початку червня постачання коксівного вугілля на КХЗ та вивезення готової продукції з підприємств здійснюються з перебоями. Загалом періоди коксування вугілля було збільшено. З Алчевського, Макіївського та Ясинівського КХЗ, через проблеми на залізниці, продукція не вивозиться, а йде на склад», – зазначає генеральний директор об’єднання «Укркокс» Анатолій Старовойт. «На Авдіївському КХЗ через постійні обстріли та брак порожніх вагонів для відвантаження готової продукції обсяг виробництва знову було скорочено», – додає генеральний директор компанії Муса Магомедов.
Цілком природно, що в останні два роки зумовлений недостатніми обсягами виробництва коксівного вугілля в Україні брак коксу вітчизняні металурги були змушені заповнювати через його імпорт. Тому 2015 р. обсяг його ввезення в країну, порівняно з 2014 р., збільшився на 24,5% і досяг 2,37 млн т. Основними постачальниками цього виду сировини традиційно залишалися: Росія (36,58% загального обсягу ввезення в грошовому вираженні), Польща (34,86%) та Китай (21,46%). Водночас завдяки тому, що в першому півріччі цього року стан справ у галузі поліпшився, у січні-серпні обсяг імпорту коксу в країну, порівняно з аналогічним періодом 2015 р., навпаки, істотно скоротився – на 40% і склав 963,7 тис. т. Однак унаслідок дефіциту цього виду сировини на ринку КНР частка постачання з цієї країни різко скоротилася (4,94%), з Польщі – пропорційно збільшилася (52,2%), а з Росії – залишилася приблизно на колишньому рівні (39,64%).
Цілком очевидно, що в доступному для огляду майбутньому вітчизняні металурги, як і раніше, потерпатимуть від браку коксівного вугілля та, відповідно, коксу, з одного боку, а отже, більш гостро залежатимуть від кон’юнктури зовнішніх ринків цих видів сировини, з іншого. І, з огляду на глобальний і довгостроковий низхідний тренд світового ринку металопродукції, їхній бізнес ставатиме дедалі менш рентабельним.
Автор Олена Герасимова