Посол Республіки Польща Генрік Литвин розповів «i» про торгівлю газом з Росією, відносини з Кримом і про ОУН-УПА.
Запитання: На початку березня десять країн Європейського союзу, зокрема Польща, направили повторно голові Європейської комісії (ЄК) Жан-Клоду Юнкеру лист, де висловилися проти будівництва МГП «Північний потік 2» (ПП-2). Чи вже отримано офіційну відповідь?
Відповідь: Остаточного рішення поки що немає. І Єврокомісія не може заборонити будівництво цього МГП. Однак мова про те, чи мають право структури Євросоюзу долучатися до цієї інвестиції і чи потрібно допомагати в її реалізації, використовуючи наші спільні ресурси. На думку багатьох членів ЄС, проект ПП-2 становить небезпеку в створенні вільного ринку газу та, як наслідок, зменшить газову безпеку на європейському ринку. До речі, одним з основних противників цього проекту є Італія. Однак мушу зазначити, що така потужна відсіч зовсім не пов’язана з антиросійською політикою. Це тільки технічна оцінка проекту, не більше.
З: А ось у політичних європейських кулуарах ведуться зовсім інші розмови. РФ вельми впевнено заявляє про початок будівництва ПП-2 в призначені терміни, і позиція Німеччини в цьому питанні дуже прозора… Навіть більше, на схожий лист деяких країн ЄС, надісланий ще в листопаді минулого року, відповідь з ЄК так і не надійшла.
В: У кулуарах багато говорять. Згоден, що є приватні німецькі компанії, які зацікавлені в реалізації ПП-2. Російська сторона теж вельми активно діє. Та подивимося, чим закінчиться ця непроста дискусія, бо все більше країн до неї долучається. Звичайно, ситуація досить складна і на прийняття остаточного рішення впливатимуть багато чинників. Не все залежить від рішення ЄК.
З: Польща заявляла, що крім України та Словаччини ПП-2 загрожує і їй. Та експерти вказують, що проект не становить жодних загроз Польщі, бо вона отримує російський газ через Білорусь. І що ваша країна готова підтримати ПП-2, якщо він пройде її територією. Які справжні мотиви участі Польщі в кампанії проти ПП-2?
В: Експерти завжди пишуть зі знанням справи, однак насправді ситуація зовсім інша. Аргументація польської сторони полягала в тому, що немає сенсу прокладати дуже дорогий МГП ПП-2 по Балтиці. Раніше в нас з Росією була двостороння Угода про будівництво не однієї, а двох гілок газопроводу. Друга гілка не потребує жодних додаткових витрат, і ми пропонували Російської Федерації скористатися нею. Проте це зовсім не означає, що польська сторона підтримує ідею функціонування ПП-2. Наші аргументи пов’язані не з тим, що ПП-2 становить особливу небезпеку для польського ринку газу. І вони говорять про те, що цей проект суперечить принципам внутрішньоєвропейської солідарності.
З: Тобто все-таки Польщі не зашкодить запуск ПП-2?
В: У майбутньому Польща теж постраждає від ПП-2, оскільки це порушить лібералізацію європейського ринку газу. А наразі Польща більше купує газу, ніж виробляє. Вільний ринок – це простір для широкої конкуренції, де покупець відчуває себе в безпеці. Ринок, що існував на початку 1990-х років, що базувався на міждержавних угодах з фіксованою ціною, відживає своє. Це спадщина СРСР. І такий ринок потрібно міняти. Польща обстає за ліберальний ринок газу.
З: Опишіть перспективи нашої співпраці в енергетичній галузі. Я маю на увазі технічну готовність і можливість використання СПГ-термінала в місті Свіноуйсьце для поставок газу в Україну. Чи ведуться переговори щодо цього між НАК «Нафтогаз» і компанією Gaz-System S.A.?
В: Між нашими компаніями наприкінці 2014 р. підписано низку угод, зокрема про підготовку до будівництва додаткового інтерконектора (нинішній має малу потужність – 1,5 млрд куб. м/рік). Зараз ідуть переговори про те, щоб побудувати цей інтерконектор потужністю 5-7 млрд куб. м/рік. І по ньому газ може йти за двома напрямками: з Польщі до України і навпаки. Наша держава будує одразу декілька таких інтерконекторів, і деякі з них уже функціонують (на польсько-чеському та польсько-німецькому кордонах). Щодо LNG-термінала в Свіноуйсьце, його потужність 5 млрд куб. м/рік. І це дасть змогу забезпечувати не віртуальну купівлю газу й не технічну диверсифікацію, а справжню. Бо зараз Україна все одно купує російський газ – тільки в посередників. А через Свіноуйсьце ваша країна може отримувати катарський газ.
З: Коли планується завершити будівництво нового польсько-українського інтерконектора?
В: Підготовчі роботи мають бути закінчені 2017 р., після чого почнеться будівництво. Орієнтовне введення в експлуатацію газопроводу – 2019-2020 рр.
З: Багато ЗМІ, зокрема й польські, пишуть про те, що ваша держава має намір стати енергонезалежною від Росії до 2022 р. Ідеться про постачання СПГ та будівництво МГП Baltic Pipe, що зв’яже Данію з Польщею. Ваша країна справді збирається розірвати газові відносини з РФ?
В: Будівництво МГП Baltic Pipe – ідея не нова (2001 р. від проекту відмовився польський уряд Лешека Міллера). А про сьогоднішні подробиці проекту я не поінформований. Щодо Росії, питання не в тому, що Польща хоче розірвати з нею економічні зв’язки. Просто ми прагнемо мати альтернативу на ринку газу. В принципі, нам досить зручно купувати і російський газ. Однак ми не хочемо перебувати в російському вакуумі та працювати тільки з одним партнером, який диктуватиме нам кабальні умови. Польща хоче стати незалежною в газовому питанні не тільки від Російської Федерації.
З: Представник польського уряду з розвитку стратегічної енергоінфраструктури Петро Наїмський нещодавно заявив, що ваша країна, найімовірніше, не стане продовжувати довгостроковий контракт з компанією «Газпром» після 2022 р. Чи це так?
В: Так, тому що договір між державною компанією Polskie Górnictwo Naftowe i Gazownictwo (PGNiG) та російським «Газпромом», укладений 25 вересня 1996 р., вельми незручний для нашої країни. Утім, це зовсім не означає, що ми відмовляємося від закупівлі газу з Росії. Просто Польщі недоцільно продовжувати чинний контракт у нинішніх реаліях. Сьогодні інші умови на ринку газу. Якщо ж від «Газпрому» надійде альтернативна пропозиція, чом би й ні?
З: Отже, усе-таки розірвання газових відносин з РФ не буде?
В: Журналісти трактують ситуацію по-своєму та вимагають однозначного підтвердження або спростування. Це неправильний підхід і так питання не стоїть. Є питання створення ринку, де ми матимемо право вибору партнерів. Серед них є і буде Російська Федерація. Однак Польща не готова продовжувати договір з Росією на умовах, які вже давно не є актуальними. І цей наш крок зовсім не проти РФ чи когось іншого.
З: За словами голови Кримської митниці Володимира Авраменка, з імпорту на півострів 2015 р. лідерами були Туреччина, Китай, Італія та Польща. Якою є реакція офіційної Варшави на торгівлю польських підприємців з Кримом?
В: На урядовому рівні немає жодної інформації про співпрацю польського бізнесу з анексованим Кримом, подібної статистики не має також польська митниця. Щодо Росії Польща дотримується всіх принципів і політики санкцій Європейського союзу, проте не можна виключити, що польські товари потрапляють до Криму через територію РФ. І навіть якщо інформація Кримської митниці відповідає дійсності, то цих товарів усе одно небагато, оскільки європейські санкції вельми обмежили польський експорт на територію Російської Федерації.
Мушу зазначити, що затвердження голови кримської митниці відповідають російській практиці формування політики ілюзії щодо Криму, наприклад, на всіх міжнародних зустрічах до складу делегації Росії вводять багато кримських представників, і в такий спосіб РФ намагається показати, що на міжнародному рівні вже всі визнали Крим російською територією.
З: А щодо Донбасу (як підконтрольних, так і непідконтрольних територій), польський бізнес там залишається?
В: Ті компанії, що інвестували в Донбас ще до початку військових дій, звичайно, працюють. Оскільки ніхто не погодиться втратити вкладені великі суми грошей і свою власність через політичні події, що сталися. Тож польські інвестиції були і залишаються на зазначених територіях, однак ми вважаємо їх українськими землями.
З: До Сейму Польщі внесено законопроект про визнання 11 липня Днем пам’яті жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА на сході Польщі. Чи матимуть офіційну підтримку ініціативи польських депутатів, чи все-таки, зрештою, переважать дипломатичні відносини?
В: Поки що є три проекти про визнання 11 липня Днем пам’яті мучеництва кресов’ян (мешканців околиць на сході Польщі), зареєстровані в Сеймі та розроблені різними депутатськими групами. Я думаю, що довкола цих проектів піднято дуже багато емоцій. Депутати Сейму самі ще будуть активно дискутувати щодо цього.
З: Якщо Сейм ухвалить законопроект про 11 липня, наші двосторонні відносини точно не покращаться, бо українська сторона сприйме це вкрай агресивно…
В: Не знаю, чи ухвалить Сейм цей або інший законопроект, чи щодо цього питання взагалі нічого не буде вирішено. Тому не беруся коментувати ситуацію.
З: А ось з української сторони є коментарі і дуже чіткі. Віце-прем’єр України з питань європейської інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе вельми прозоро заявила, що київська влада готові вибачитися перед Польщею, якщо будуть докази того, що Шухевич, який керував УПА, «зробив щось погане». Польська сторона має намір надавати докази, зокрема українському віце-прем’єру?
В: Наше уряд не буде долучатися до історичної дискусії, оскільки питання історії не входять у компетенцію роботи уряду. Раніше вже було погоджено, що про факти та інтерпретацію подій, пов’язаних з діяльністю формувань ОУН-УПА на польських територіях, говоритимуть і робитимуть висновки фахівці-історики в складі групи, створеної на міждержавному рівні. Уже відбулося дві таких зустрічі. У межах роботи згаданої групи планується виробити спільний підхід до аналізу названих трагічних подій. Упевнений, що це питання не може бути вирішене в інший спосіб, хоча справді позиції сторін дуже полярні. Але будемо сподіватися, що з допомогою істориків з’явитися спільний документ, який, нарешті, «проллє світло» на ті історичні події.
З: Наші суди готуються до позовів про повернення майна іноземцям. На український «спадок» (грошові компенсації) претендують близько 150 тис. громадян Польщі. Приблизно стільки етнічних поляків жило до війни у Львові, вимушених покинути власність після «Волинської різанини». Претензії поширюються не тільки на західні території України, а й Полтавщину, шахти Донбасу. Сума позовів – $5 млрд. Чи реальні реституційні загрози для наших громадян і чи загрожують перерости в територіальні претензії?
В: Не виключаю, що якісь громадяни або спільноти прагнуть вивчити можливості отримання компенсацій через цивільні юридичні спори. Наскільки мені відомо, ніхто з учасників подібних проектів не звертався до наших державних або урядових структур. Тож можу стверджувати, що жодних спроб перевести ці позови на мову державного або міжурядового діалогу наразі немає.
Справді, після здобуття Польщею та Україною незалежності до чинної юридичної бази було перенесено договір про переміщення громадян і їхньої власності, підписаний з Польщею за часів УРСР. Відповідно до нього обов’язки щодо компенсацій покладено на країну, яка прийняла вимушених переселенців. І це єдиний документ, визнаний офіційно.
З: Проте, підписавши Угоду про асоціацію з Євросоюзом і вступивши в ЗВТ, Україна взяла на себе зобов’язання дотримуватися європейського права, що вимагає розрахуватися з власниками покинутого майна. Яскравий приклад тому – країни Прибалтики, громадяни яких змушені були задовольнити подібні позови…
В: Так, такі прецеденти є. І питання компенсацій було в польсько-німецьких відносинах, та лише в площині дискусій на сторінках ЗМІ. Я не стану заперечувати, що є громадяни Польщі, які можуть аналізувати варіативність отримання грошових компенсацій за втрачену власність. Разом з тим положеннями чинної правової бази наших міждержавних відносин не передбачені будь-які юридичні механізми для отримання компенсацій за втрачене майно.
