Безпрецедентні обмеження в зв'язку з пандемією коронавіруса стосуються як населення, так і українського бізнесу. Це може виявитися занадто болючим струсом для вітчизняної економіки, яка і без того не відрізнялася особливою стійкістю.
Про те, як пандемія змінює тренди розвитку світової економіки, наскільки серйозними виявляться економічні наслідки перебування України в режимі карантину, чи є у влади «подушки безпеки» і механізми амортизації, які допоможуть пом’якшити цей негативний вплив «Економічним новинам» розповів відомий економіст, експерт Інституту Growford Олексій Кущ
Першу частину інтерв’ю з Олексієм Кущем читайте тут .
Через карантин економіка України відправлена в нокдаун. Відповідно, немає наповнення бюджету. За підсумками року при жорсткому карантині дефіцит бюджету перевищить 300 млрд грн. Грошей не вистачить ні на пенсії, ні на медицину, ні на армії. На вашу думку, що краще і правильніше для України: жорсткий карантин, як зараз, або помірний і виборчий з урахуванням віку людей?
Не буду уподібнюватися тим людям, які не будучи епідеміологами, дають поради глобального масштабу. Але якщо подивимося на те, як працюють інші країни, то бачимо, що є різні моделі реагування, різні формати обмеження переміщення, закриття- відкриття транспорту, окремих підприємств або секторів економіки в умовах карантину. Але там всі ці заходи проходять на тлі адекватних дій з порятунку економіки і підтримки населення. Тобто, держави, вводячи жорсткі обмеження, компенсують втрату економічної активності у вигляді пакету допомоги, який надається населенню та бізнесу. Це абсолютно два взаємопов’язані і взаємодоповнюючі елементи державної політики. Не можна обмежувати економічну активність населення і бізнесу не надаючи адекватні компенсатори. В іншому випадку карантин стає елементом соціальної дестабілізації. Якби в Україні, застосовуючи жорсткі заходи щодо обмеження соціальної активності населення та економічної активності бізнесу, паралельно застосовувалися адекватні компенсатори для людей і підприємців, в такому випадку і населення, і бізнес сприймали б карантин як ефективний та необхідний процес. А так карантин сприймається як жорсткий тиск держави, спрямований на здатність бізнесу і населення до виживання. Держава повинна була безкоштовно забезпечити хоча б мінімальні потреби населення в засобах індивідуального захисту. Тих же масках, антисептиках, найпростіших імуномодуляторах, вітамінах, чого зроблено не було.
Чи не здається Вам, що криза – завжди можливості і чудовий час для податкової реформи. Може, таким чином допомогти українському бізнесу?
Кризові явища не зовсім сприятливі для проведення податкової реформи. Податкові реформи добре проводити в фінансово наповнені роки, коли зростають доходи бюджету, є відповідні компенсатори зниження податків, які можна надати бізнесу. Але я б розцінював нинішню ситуацію як унікальну можливість укладення нового соціального договору між населенням, бізнесом і державою. Старий полягав в тому, що малий і середній бізнес не платить податки або платить податки в тому обсязі, скільки не шкода. Великий бізнес паралельно розкрадає державний бюджет, і ніхто цьому не перешкоджає. Це був час двох паралельних реальностей. В одній реальності був середній і малий бізнес, його періодично безуспішно намагалися систематизувати або, як кажуть, «кошмарити», вичавлюючи якісь податки, але все одно в цьому плані він залишався максимально резистентний. В іншій реальності знаходився великий бізнес, який просто знімав з економіки країни економічні і корупційні ренти. Головним платником податків залишався кінцевий споживач товарів і послуг через систему непрямих податків (ПДВ, акцизи), тобто населення.
У чому зараз полягає історичний шанс для укладення нового суспільного договору?
У тому, що держава пропонує пакет допомоги, який буде формуватися з трьох основних пунктів. Перше. Безоплатні дотації для найбільш постраждалих сегментів економіки. Тобто, це ті гроші, які не потрібно буде повертати. Є другий пакет допомоги – це поворотні фінансові інструменти. Фінансова допомога, яку потрібно буде повернути або пільгові кредити, процентна ставка по якій буде профінансована за рахунок держбюджету, яку бізнес отримає для виплати зарплати, і на розвиток після кризи, яку можна повертати протягом двох-трьох років за рахунок зростання доходів. І є третій пакет – податкових і тарифних стимулів. Але для отримання цього пакету допомоги, бізнес повинен пройти через т.зв. «Точку нульового декларування». Тобто, повністю задекларувати реальні фінансові потоки, які були за останні три роки. При цьому держава гарантує, що до нього не будуть застосовуватися жодні штрафні санкції та покарання за те, що це ховалося. Одночасно з цим бізнес зобов’язується, що після того як криза завершиться, дотримуватися вже задекларованих соціальних параметрів і не буде більше йти в тінь. Природньо все повинно відбуватися з урахуванням знаходження рівноважної точки фіскального навантаження, яка б задовольняла інтереси держави, бізнесу і населення. Повинна бути «золота середина». І в такому випадку ця рівномірна точка фіскального навантаження є основним інструментом детінізації економіки. Якщо витрати, пов’язані зі сплатою тіньових податків і тіньових адміністративних рент, будуть вище, ніж сплата офіційних податків в офіційному секторі економіки, відповідно мотивації залишатися в тіні у підприємців вже не буде. В цьому і полягає цей унікальний історичний шанс.
Як на Ваш погляд карантин в умовах пандемії коронавіруса змінив тренди на ринку праці?
Поки говорити про це рано. Ми можемо тільки прогнозувати. Зрозуміло, що через епідемію скорочення ділової активності призведе до скорочення робочих місць. Це закономірний процес. Глибина скорочення змодельована американським економістом Артуром Оукеном, який сказав, що зниження ВВП на 2,5% призведе до втрати одного відсотка робочих місць. В Україні при глибокому падінні до 10% ВВП чисельність робочих місць може скоротитися приблизно до 1 млн. чоловік. Тут я маю на увазі всіх зайнятих офіційно, неофіційно і самозайнятих. Тепер питання в тому, як держава повинна проводити антициклічну політику зайнятості. Адже проблема України полягає в тому, що за останні роки ми створили абсолютно потворну двосекційну модель ринку праці: внутрішньої і зовнішньої. Остання створена за рахунок експорту робочої сили в інші країни. Україна не може інвестувати кошти в польську економіку, щоб польські підприємці не скорочували наших робітників. Тому ця політика для нас зараз ускладнена.
Якщо ми говоримо про зовнішню міграцію, то там будуть відбуватися два протилежні процеси. З одного боку, в Європі є попит на українських сезонних працівників. Проте через кризу можливість працевлаштування для наших мігрантів різко скоротиться. Найбільше падіння може бути в сегменті економік Центральної Європи – Польща, Чехія, Угорщина, Румунія. Тому що сезонні проекції в умовах кризи, як правило, скорочуються. А якщо не скорочуються, то заміщуються місцевим трудовим ресурсом, який раніше не розглядав такі вакансії поступаючись їх іноземцям. У той же час попит на українську висококваліфіковану робочу силу буде зберігатися на високому рівні. І тут буде спостерігатися не дуже хороша тенденція. З урахуванням пандемії, перекриття кордонів, можливого розпаду єдиного міграційного простору всередині ЄС і т.ін. люди будуть з більшою обережністю ставитися до того, що соціальні зв’язки можуть в будь-який момент обірватися на кілька місяців з туманними перспективами. Якщо раніше більшість українських робітників залишали своїх дітей в Україні на час роботи за кордоном, то зараз багато хто замислюється, щоб перевести батьків і дітей уже за місцем своєї роботи, обзавестися нерухомістю і остаточно влаштуватися в цих країнах. В результаті соціальні зв’язки цих людей з України обірвуться, відповідно, скоротяться і суми перерахувань на підтримку цих сімей в нашій країні.
Які сектори економіки країни схильні до найбільшого впливу через кризу і прийдешнє безробіття?
Що стосується безпосередньо ситуації всередині України, то найбільше скорочення робочих місць буде саме в промисловому секторі економіки, який найбільше відчув на собі удари економічної кризи у вигляді падіння світових цін на метал. Тобто, це скорочення у важкому машинобудуванні, особливо в металургії. Відповідно криза промисловості вдарить по логістиці і транспорту, який сьогодні і так знаходиться в передкризовій ситуації.
Різке скорочення цін на нафту в світі призведе до того, що в перерахунку на енергетичний нафтовий еквівалент видобуток вугілля стане абсолютно нерентабельним. Відповідно, це вдарить по вугільній промисловості в Україні і може призвести до закриття шахт. Падіння цін на енергоресурси скоротить кінцеву додану вартість в енергетиці в цілому. Тобто, криза може охопити і енергетичний сектор економіки країни.
Різко скоротиться платоспроможність населення, відповідно, значного удару буде завдано і по сектору послуг і торгівлі. У людей банально не буде грошей на те, щоб їх витрачати в ресторанах і кафе. Масова глобальна туристична міграція зараз різко сповільниться, і Україна, як об’єкт туристичного бізнесу, втратить значну кількість ресурсів.
Найцікавіше, раніше тіньова економіка в Україні завжди була своєрідним компенсатором для офіційної економіки. Можна сказати, що в останні роки наша економіка виживала за рахунок тіньового сектора. У всі кризові часи, коли скорочувалися робочі місця і закривалися підприємства, відбувалося перетікання в тіньовий сектор економіки. Тіньова економіка була своєрідним буфером, який скидав надмірний фіскальний, регулятивний і монопольний тиск в офіційному секторі. То тепер через карантин держава вперше під удар поставила і цей сегмент економіки. Адже з урахуванням специфіки його функціонування тут дуже важко ввести віртуальний режим. Тому карантинні заходи дуже сильно вдарили по тіньовій економіці і здатності країни в цілому формувати такі альтернативні буфери для подолання кризи.
Тільки в Києві через карантин вимушено взяли відпустки за свій рахунок півмільйона людей. Якщо карантин затягнеться до осені, чи не призведе це до соціальної напруженості, бунтів і розбоїв в країні?
Не можу оцінювати психологічний аспект проблеми. Але, з точки зору економічних параметрів, можу сказати, що карантин до осені тривати не може. З економічних причин. З чого складаються мобілізаційні можливості будь-якої економіки в умовах кризи?
З трьох основних складових: 1) індивідуальних подушок ліквідності населення і бізнесу; 2) здатності держави застосовувати той чи інший пакет заходів по амортизації кризи; 3) можливостей центрального банку країни застосовувати монетарний потенціал для мінімізації наслідків кризи.
У нас все дуже погано за всіма цими пунктами. Індивідуальна подушка ліквідності у населення і бізнесу становить приблизно один місяць. Держава практично не приймає ніяких стимулюючих амортизувальних інструментів для пом’якшення кризи. А Нацбанк країни взагалі в цьому плані, за моїми відчуттями, самоусунувся.
Перебування економіки на карантині можна порівняти з перебуванням людини в режимі голоду. Якщо людина голодує якесь певний час, вона витрачає запаси підшкірного жиру, які можна легко відновити через якийсь час. Якщо людина перебуває в стані голоду вже тривалий час – процес починає чинити негативний вплив на організм, умовно кажучи, витрачається м’язова маса, починають випадати волосся, зуби. Але, якщо голод затягується, то відбуваються незворотні процеси в організмі, коли токсична дія перекидається вже на життєво важливі внутрішні органи, такі як серце, і людина самостійно вже не може впоратися з наслідками.
Для України місяць карантину – це витрачання цього підшкірного жиру. На другому місяці карантину економіка починає з’їдати свої внутрішні структурні («м’язові») запаси, які їй потрібні для виходу з кризи після карантину. З’їдаючи внутрішні структурні запаси економіки, ми тим самим скорочуємо свої потенційні можливості для успішного виходу з кризи після завершення карантину. А якщо його продовжити на три-чотири місяці, то починаються вже незворотні руйнівні, внутрішні процеси.
Деякі фінансові аналітики вважають, що економіка України може скоротитися на 5,9% ВВП в 2020. Який Ваш прогноз?
Про українську економіку ми поки не можемо сказати точно, тому що немає остаточної моделі реагування на кризу нашої влади, не проведений офіційний аудит. Я робив попередні розрахунки по своїй моделі і підрахував, що за один місяць карантину ми втрачаємо приблизно 120 млрд грн. ВВП і 250 млрд грн. товарів і послуг. Тобто, ми втрачаємо 30-40% місячного ВВП за один місяць карантину. У річній динаміці ми втратимо приблизно 2% ВВП. Два місяці карантину – це приблизно мінус 250 млрд грн ВВП і десь 4% в динаміці зростання ВВП за рік. З огляду на, що план зростання ВВП на 2020 рік становив 3%, то ми вже виходимо в «мінус». Тобто, падіння ВВП складе мінус 1%. Але реальні темпи падіння будуть істотно глибше. Економіка країни зайшла в стан своєрідного занурення. Коли підводний човен сів на дно і в продовж декількох днів не зрушив з місця, то він замулюється і вже силою власних двигунів не зможе завестися. Так і українська економіка за два місяці замулиться і силою внутрішніх ресурсів бізнесу і населення зрушити з мертвої точки не зможе. Потрібні стимулюючі дії держави. Держава повинна бути тим «штовхачем», який зможе зрушити її з місця.
Колись був письменник-філософ Ролан Барт, який позначив час після Другої світової війни як «нульову точку». Так ось ми зараз підходимо до «нульової точки економіки», коли будуть перезавантажуватись абсолютно всі основні базові взаємозв’язки, які існували до кризи. Тобто, будуть розпадатися глобальні технологічні ланцюжки доданої вартості, будуть розпадатися торгові союзи, буде посилюватися протекціонізм держави в захисті своїх національних інтересів, великі світові економіки будуть переходити в стан закритих самодостатніх кластерів. Всі ці нові реалії будуть посилювати темпи падіння нашого ВВП. Все залежить від дій нашого уряду, наскільки вони зможуть створити свій економічний кластер в Україні. Зрозуміло, що падіння економіки неминуче, але тільки від мистецтва влади буде залежати наскільки серйозним і глибоким воно буде. Якщо продовжать існуючу економічну політику, то глибина падіння буде максимальною і це явно не мінус один відсоток ВВП.
Багато експертів намагаються передбачити яким буде світ майбутнього після епідемії. На Ваш погляд, який сценарій чекає світову економіку: швидке відновлення або тотальне руйнування?
В принципі існують абсолютно об’єктивні передумови для нового витка економічної кризи. І цю кризу очікували вже давно. Тобто, для типового характеру розвитку світової економіки зрілий, старий цикл її активності, який був сформований в 2009 році, повинен був в найближчі роки розпастися. Якщо не в нинішньому році, так в наступному. В даному випадку пандемія коронавіруса стала тригером нової кризи і наклала свій відбиток. Таким чином, відбулося мультиплікативне посилення світової кризи.
Якби епідемія коронавіруса сталася в умовах динамічно зростаючої економіки, тобто світова економіка перебувала б у стадії росту циклу ділової активності або стадії його апогею, то умовний пост-кризовий відскік з активацією фактора відкладеного попиту, був би більш опуклим. Тобто, після закінчення епідемії коронавіруса ми дуже швидко повернулися б до колишньої економічної динаміки. Це називають V-подібним зростанням економіки. Виходить, що перші два квартали спостерігалося падіння, а в третьому-четвертому кварталі різкий рух вгору. А так як ми знаходимося на загасаючій стадії ділової активності та ділової цикл повинен ось-ось розпастися і почати формуватися новий, то V-образного зростання не буде. Точно також як не буде і W-образного зростання. Рух вниз, потім різкий стрибок вгору, потім знову з якоїсь причини різке падіння вниз, наприклад, в разі другої хвилі пандемії, а потім знову різке зростання вгору. Зараз буде L -образна модель зростання світової економіки. Тобто, рух вниз, а потім рух убік. Т.зв. бічний тренд. Це формат тривалої стагнації, коли три-чотири роки економіка балансує на рівні нульових показників зростання. Зараз ми отримаємо різкий обвал, який буде продиктований виключно ситуацією з пандемією коронавіруса. На тлі цієї стагнації доходи населення входять в так звану «Пастку середніх доходів». Це означає, що в динаміці зростання цін, населення не відчуває ніяких змін на краще через повільне збільшення своїх доходів, а тільки погіршення. Тобто, протягом тривалого періоду часу – чотири-п’ять років люди будуть відчувати постійне погіршення свого рівня життя. Відбувається т.зв. соціальна фрустрація і посилення політичної турбулентності в кожній країні.
Чи існує щось, що може врятувати ситуацію в світовій економіці?
Ситуацію може врятувати тільки дуже швидке формування нового циклу ділової активності. Але тут знову проблема. Ми знаходимося в унікальній ситуації своєрідного економічного параду планет. У нас не тільки пандемія коронавіруса, не тільки руйнування циклу ділової активності та необхідність формування нового, у нас ще і відбувається перезавантаження технологічного укладу. Тобто, п’ятий економічний уклад, епоха електроніки, коли почали випускатися комп’ютери, мобільні телефони, з’явився інтернет, з точки зору товарів споживання підійшов до свого піку. Або до точки максимальної віддачі. Точки граничної корисності. Це означає, що можна випустити двадцяту модель айфона, але вона вже не стане точкою економічного драйву і не призведе до істотного зростання покупок цього смартфона.
В рамках шостого технологічного укладу є наукові розробки, зразки, але вони дуже складно переходять у формат товарів масового споживання. Тобто, шостий технологічний уклад поки не може сформувати свою лінійку товарів масового споживання, які стануть основою для зростання світової економіки. Коли це станеться і стануть випускати, умовно кажучи, пігулку для продовження життя, нанопігулку від раку або ще якісь товари, засновані на інформаційно-когнітивних нанотехнологіях, це може призвести до подоланню цієї вічної стагнації, яка вже почалася. Але в цьому і полягає новий шанс для України: подолати сировинну залежність економіки і скористатися розпадом застарілих глобальних ланцюжків доданої вартості, куди нас вже не пускали і спробувати зайняти гідне місце в нових мережевих механізмах розвитку нового економічного укладу, в якому ми, з урахуванням нашого індексу людського капіталу і базової інфраструктури, яка ще збереглася в країні, можемо зайняти свою нішу з більш складним профілем національної економіки.
Першу частину інтерв’ю з Олексієм Кущем читайте тут .