Політика має два поверхи: публічний і непублічний. Ми зазвичай бачимо лише публічну вершину політичного айсберга, але мало чи майже нічого не знаємо про ту його головну частину, яка ховається під водою
Це спроба описати ту підводну частину американського політичного світу, з якою Україні доведеться мати справу щонайменше пару наступних років — а з огляду на те, що Трамп піде, а трампізм лишиться, то, може, і на найближчі десятиліття.
Моє знання про нові обставини американської політики походять із двох закритих зустрічей з американськими посадовцями та експертами як близьких, так і не близьких до нової адміністрації. Я не буду розкривати їхніх імен, але просто подаю головні їхні тези за правилами Chatham House. Роблю це із їхньої згоди, бо вони хотіли, щоб українці знали про цю інформацію та їхні поради.
Почну зі спойлера: ситуація не є ані надто доброю, ані надто поганою. У кожному випадку, вона лишає місце для маневру вправних політиків.
Почну з добрих новин. Серед радників Трампа у питаннях зовнішньої політики є дві групи, які змагаються між собою щодо впливу. Одна група вважає, що головну загрозу для інтересів США становить Китай, друга вважає головною загрозою Росію. Призначення Марка Рубіо, Майкла Волца і Кіта Келлога свідчать, що принаймні у першому раунді виграла антиросійська група. Всі вони розуміють важливість України і готові їй допомагати.
Друга добра новина: Трамп дійсно хоче ввійти в історію як миротворець і дістати Нобелівську премію миру. Він не хоче повторення афганського сценарію за свого президентства. Окрім того, питання України для нього є питанням його престижу. Трамп хоче заставити Путіна визнати, що він (Трамп) сильніший за нього і що Путін ніколи не виграє цю війну.
А тепер новини, які якщо не уневажнюють перші дві, то принаймні їх балансують. Перша зводиться до того, що при всіх наших припущеннях щодо політики Вашингтону маємо брати до уваги одне правило: внутрішні інтереси США будуть домінувати над зовнішніми інтересами України.
Ситуація не є ані надто доброю, ані надто поганою
Друга новина: ані Рубіо, ані Волц, ані Келлог не матимуть вирішального впливу на політику Трампа щодо України. Цю політику визначатиме його найближче оточення. За мірою впливу, це оточення можна описати як декілька концентричних кіл. У центрі – сам Трамп, найближче його коло — це Маск і родина Трампа. Серед цієї родини антиукраїнською позицію відзначається його син. Він бачить Україну як частину антитрампівської змови на чолі з Гілларі Клінтон. Джо Байденом та Каміллою Гарріс, а доказом йому служить справа Буризми. Наступне коло — це бізнес еліта, яка перейшла на сторону Трампа, і лише останнє коло творять люди з його кабінету. Як я уже писав, у цьому кабінеті головні призначення, які важливі для України, є дійсно проукраїнськими. Однак Марк Рубіо має замало влади, Келлог є найбільш радикальним прихильником допомоги Україні, але буде оглядатися на Трампа, і можливо лише Волц може проявляти більше ініціативи.
Деякі з трампістів ненавидять Україну й особисто Зеленського. Серед них про українського президента ходять чутки, які не варто тут повторювати, тому що вони безпідставні. Але вони показують, як легко це середовище вірить чуткам.
Ось як виглядає правдоподібний сценарій дальших подій: Трамп дзвонить Путіну або зустрічається з ним і робить пропозицію щодо перемир’я — Путін відкидає її – Трамп ескалює протистояння з Путіним посилюючи допомогу Україні, щоб змусити Путіна до перемовин.
Це є сценарій на найближчі півроку-рік. Що буде далі, невідомо. Швидше всього, якщо вдасться заключити перемир’я, Трамп зніме зі себе відповідальність за дальшу долю України і перекладе її на плечі ЄУ. Зокрема це означає повну фінансову відповідальність.
Коли хочеш розуміти, як думає Трамп та його оточення, треба забути про New York Times, New York Review of Books, Washington Post, CNN та всі милі нашому серцю і розуму назви. Трампісти ненавидять ці ліберальні видання. Хочете знати, що і як думає Трамп та його оточення — читайте Clairmont Review of Books. Особисто Трамп слухає Joe Rogan Podcast. Прикладом для нього є аргентинський президент Хав’єр-Херардо Мілей.
Взагалі Трамп і його оточення ненавидять все що віддає смаком лібералізму. Звідси — намір закрити USAID, атаки на департамент освіти, Аґенцію захисту середовища і тому подібне.
До Трампа можна знайти ключі, якщо розуміти його характер. Трамп агресивний. Його характер сформувався у Нью Йорку — а там за його словами бізнесом займаються дуже аґресивно. Відповідно так само він ставиться до людей. Він поважає тільки тих, хто уособлює силу. Тому враження на Трампа можуть справити не так українські політики, як українські боксери — Усик і брати Клички.
Іншими, хто можуть і мають розмовляти з Трампом і трампістами — це українські протестанти та греко- і римо-католики. Українці недооцінюють роль релігійного фактору в американській політиці. Трамп і вважає, що в його виживанні після час невдалого замаху видний перст Божий. Як він сказав у своїй інавгураційній промові «Мене врятував Бог щоб я міг зробити Америку знову великою».
Одною з несподіванок є рекордна — у порівнянні з попередніми — кількість католиків в найближчому оточенні президента. До їх числа належать Марк Рубіо, віце-президент Джі Ді Венс, «прикордонний цар» Том Гоман, речниця Білого дому Керолайн Лівітт, посол США в ООН Еліз Стефаник, директор ЦРУ Джон Раткліфф і, звичайно, міністр охорони здоров’я Джон Р. Кеннеді молодший. Вони не є, однак, типовими католиками — тобто тими, які приймають безумовну зверхність Ватикану. Вони є критиками Папи і сприймають його політику як ліберальну. Трамп по суті вступив у пряму конфронтацію з Папою, назначив своїм послом до Ватикану Браяна Берча, одного із лідерів американських консервативних католиків. Папа зробив хід у відповідь, назначивши архиєпископом Вашингтону кардинала Роберта МкЕлроя, одного із найбільш клерикальних критиків Трампа.
Це не означає, однак, що релігійний фактор не можна задіяти. Добрим прикладом є історія як протестанта Майка Джонсона переконали поставити питання про допомогу Україні на голосуванні у Палаті представників. Ця історія уже добре відома, хоча і не в усіх деталях. У кожному випадку, це була майстерна партія, яку зіграли і виграли лобісти України у Вашинґтоні і на цьому прикладі варто вчитися. Ключову роль зіграла апелювання до його християнських почуттів через особисті історії українських протестантів на окупованих територіях та їхні втрати в їхніх сім’ях внаслідок російських обстрілів.
Урок простий: у розмовах з Трампом, його оточенням та його прихильниками варто уникати великих схем і великих теорій. Треба розказувати прості але переконливі історії успіху, чудес або страждань — все, що може вразити сентиментальну струнку у Трампа, трампістів а особливо їх дружин.
Трампові не треба читати довгі лекції а ще більше повчати. До нього та його команди не треба ставитися як до дурнів: вони розумніші аніж виглядають.
Варто забути усі старі аргументи про Україну. Не треба припускати, що для Трампа Україна є в центрі світу. І взагалі треба менше припускати. Для нього Україна не є важливою, його цікавить світове лідерство. Тому у розмовах з Трампом про Україну треба шукати аргументів, якими можна переконати його у важливості Україну для його планів стати світовим лідером.
Варто — на жаль — забути розмови про цінності та права людини. Трампа цікавить передусім мова бізнесу. Прикладом є питання українських рідкоземельних металів: він показує бізнесовий підхід Трампа до України. Метали важливі також, оскільки це означатиме захід американського бізнесу в Україну.
Ми не знаємо до кінця позиції Трампа щодо Росії. Правдоподібно, він сам її не знає, бо ця позиція може мінятися з дня не день, з хвилини на хвилину. Що, однак, зрозуміле: у Путіні Трамп бачить такого самого великого альфа-самця, як він сам. А два великі альфа самці не можуть існувати поруч. Трамп буде старатися переймати ініціативу у Путіна в усіх справах, що стосуються світу — й, очевидно, України.
Це ще одна з добрих новин для України. Іншою є та, що більшість американців підтримують Україну, а тому Трампу буде тяжко ігнорувати цей факт.
Підсумовуючи: після поразки демократів та перемоги Трампа нема більше відчуття, що у ситуації навколо України маємо протистояння добра і зла. Трамп не є добром, і цього не скриває. Маємо радше ситуацію, схожу на другу світову війну, коли головним противником Гітлера був не ліберальний Захід, а Сталін.
Тому маємо боротьбу не між добром і злом — а між більшим і меншим злом, з тим що роль «добра» переходить до Європи. Котра, однак, є повільна і боязка, і яка досі не може видати зі себе нового Черчіля.
