Маленька, але важлива структура мозку — шишкоподібна залоза, або епіфіз — століттями була предметом роздумів філософів та містиків. Рене Декарт вважав її «осередком душі», проте сучасна наука довела, що її основна функція — регулювання циркадного ритму та вироблення мелатоніну.
Про це йдеться у дослідженні Journal of the History of the Neurosciences.
Рене Декарт у XVII столітті припускав, що епіфіз є єдиним каналом взаємодії фізичного тіла з нематеріальною душею. Його трактат «Пристрасті душі» описував залозу як центр інтеграції сенсорної інформації та «штаб-квартиру душі». Проте сучасні нейробіологи спростували ці припущення: епіфіз регулює біологічний годинник і не має магічних чи духовних функцій.
Декарт стверджував, що епіфіз інтегрує дані від очей, вух та тактильних рецепторів у єдине сприйняття для душі.
У 1888 році містик Олена Блаватська пов’язувала епіфіз із «третьом оком» Аджня-чакри, але підтверджень у стародавніх текстах немає.
У 1920-х Рудольф Штайнер припустив, що кальцифікація епіфіза пов’язана з духовними енергіями, називаючи осіб без кальциту «нездатними до взаємодії з вищими силами».
Сучасна наука довела: кальцифікація — природний процес старіння залози, без жодного зв’язку зі здатністю до духовних контактів.
Дослідники зазначають, що авторитет Декарта сприяв формуванню численних псевдонаукових і езотеричних міфів, які зберігають популярність понад 380 років.
