Українських біженців у Німеччині селять у покинуті шахтарські села, у яких залишилися тільки зачинені будинки. Такий вихід місцева влада знайшла на тлі кризи із житлом у більших містах.
Як облаштувалися українці у “містечках-привидах”, розповідає DW.
У покинутих селах є світло, вода та інтернет
У вугільному регіоні західної Німеччини цілі села були розселені, а їхні будинки викуплені, щоб звільнити місце для шахт. Три величезні вугільні кар’єри знаходяться у землі Північний Рейн-Вестфалія.
Від знесення “сіл-привидів” влада відмовилася із рішенням поступово скорочувати видобуток вугілля.
Поруч з кар’єром Гамбах, який планується закрити до 2030 року, знаходяться два “села-привиди” Моршеніх і Мангейм. У Мангеймі будинки стоять із забитими дошками вікнами, ліхтарі розбиті, асфальтова дорога руйнується.
У сусідньому Моршеніху ряди будинків стоять порожні, вікна зачинені, перед входом росте трава. Але на дверях деяких будівель прикріплені аркуші паперу з іменами – там живуть українські родини та біженці з Сирії.
Українська сім’я із Донбасу, яка поселилася у Моршеніху із грудня 2022 року, розповіла, що на умови проживання вони не скаржаться.
“У нас є світло, вода, опалення, навіть Wi-Fi і мобільний інтернет. Ми можемо дзвонити додому в Україну. Щотижня сюди приїжджають представники комунальної влади, допомагають нам із документами, ми регулярно отримуємо соціальну допомогу. Єдине, чого ще не було, – це мовні курси”, – розповів один з українців.
У селі не працюють ні магазини, ні аптеки. Немає й лікаря. Але дехто з українців приїхав до Німеччини своїм автомобілем, який і виручає, коли треба поїхати в сусіднє село за продуктами.
“Коли ми вперше приїхали сюди, нічого не було зрозуміло. Пізніше хтось нам пояснив, що це за місце. Але в Україні нас три місяці обстрілювали, а тут спокійно”, – додають українці.
Нині в селі Моршеніх проживають кілька українських родин. Вони залишатимуться там доти, поки муніципалітет їх не переселить.
“Тут краще, ніж у спортзалі на розкладачці”
Неподалік від іншої шахти також є два покинутих села. В Каєнбергу біженці живуть у будівлі школи. Поряд є зупинка, до якої за розкладом ходить автобус. Пекарня працює кілька годин у певні дні тижня. Але магазинів та аптек вже немає, будинки порожні.
“У Каєнбергу ще є мешканці, але близько 80% переїхали після отримання компенсації. Зараз тут також живуть біженці. Є електрика, вода, опалення. Для біженців, які тут живуть, організовані мовні та інтеграційні курси, діти ходять до дитячого садка”, – розповіла чиновниця із сусіднього Бохума Ірина Бекер.
У селіКаєнберг живе українська родина з дитиною. Вони тривалий час були у Польщі, потім поїхали до Німеччини та отримали розселення в це село. Біженці автоматично розподіляються між 16 землями та тисячами муніципалітетів Німеччини відповідно до певних квот, а будинки розподіляються відповідно до потреб.
Родина українських біженців у Каєнбергу каже, що село їм подобається. Наразі вони одні в будинку, але незабаром до них приєднається ще одна родина з України.
“Тут краще, ніж десь у спортзалі жити на розкладачці. Село зносити не будуть. Може, залишимося тут, якщо дозволять”, – кажуть українці.
Поки в Україні триває війна, вони не хочуть повертатися і припускають, що можуть залишитися в Німеччині й пізніше.
