Немає сумнівів, що повномасштабне вторгнення в Україну різко погіршило позиції Росії у світі, але також очевидно, що світова реакція на цю війну далеко не однорідна. Демократичний світ майже одностайно засудив російське вторгнення і об'єднався на підтримку України, в той час як багато країн Глобального Півдня вважали за краще зайняти більш нейтральну позицію.
Лише кілька країн насправді були готові стати на бік Росії і виправдати дії Москви. Особливо виділяються чотири країни, які стали ключовими союзниками в той час, коли Владімір Путін опинився в міжнародній ізоляції, масштаби якої дедалі зростають. Китай, Іран, Білорусь і Вірменія мають різні мотиви для підтримки Кремля, але їх об’єднує спільний страх перед тим, що поразка Росії в Україні може означати для їхніх режимів.
В останні місяці Китай докладає чимало зусиль для того, щоб грати активну роль у переговорах про мир між Росією та Україною. Однак багато хто в Києві і на Заході залишається скептично налаштованим щодо суперечливих поглядів Китаю на мирний процес. Критики звинувачують Китай у тому, що він публічно підтримує територіальну цілісність України, водночас вказуючи на необхідність для Києва поступитися територіями в рамках будь-яких можливих домовленостей щодо врегулювання конфлікту.
Не вдаючись до прямої підтримки російського вторгнення, Китай зайняв публічну позицію, яку можна назвати дружнім до Кремля нейтралітетом, і звинуватив Захід у розпалюванні цієї війни. Така позиція не викликає здивування. Пекін розділяє мету Москви – протистояти західному домінуванню і замінити його моделлю глобального багатополярного світу, яку він вважає цілком виправданою. Китай побоюється, що якщо Росія програє нинішню війну, це значно посилить Захід, підірвавши при цьому глобальні позиції Китаю та інших авторитарних режимів.
Зокрема, поразка Росії значно ускладнить будь-які майбутні спроби Китаю захопити Тайвань. Якщо західна військова зброя допоможе Україні здобути перемогу над колись грізною російською армією, це збільшить шанси на аналогічну підтримку з боку Заходу Тайваню проти можливої китайської агресії. Катастрофічні дії путінської армії в Україні вже зруйнували претензії Росії на статус військової наддержави і значно посилили впевненість Заходу. Китай не бажає, щоб ця небажана для нього тенденція набирала подальших обертів.
На західному кордоні Росії Білорусь стала чимось на кшталт союзника в нападі на Україну, а білоруський диктатор Олександр Лукашенко виступає найактивнішим прибічником війни Росії, водночас дозволяючи використовувати свою країну як плацдарм для вторгнення. Російські війська вторглися на північ України з Білорусі в перші дні війни в лютому 2022 року. Росія також завдавала авіаударів по українських об’єктах з білоруської території.
Лукашенко не має іншого вибору, окрім як допомагати Путіну. Він залишається при владі лише тому, що Росія втрутилася у 2020 році, щоб підтримати його режим після продемократичних протестів проти фальсифікації президентських виборів. Жорстоке придушення білоруського протестного руху за підтримки Кремля призвело до міжнародної ізоляції Лукашенка і значної залежності його політичного виживання від Москви. Поразка Росії в Україні, найімовірніше, знову розпалить внутрішні протистояння в Білорусі і майже гарантовано прирече режим Лукашенка на крах.
У той час як провал путінського вторгнення може призвести до зміни режиму в Білорусі, дехто у Вірменії бачить перспективу російської поразки в Україні в суто екзистенційному сенсі. Як повідомляється, прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян нещодавно застеріг вірмен: “Якщо Росія програє війну в Україні, я не уявляю, що станеться з Вірменією”.
Багато вірмен залишаються прихильниками традиційного погляду на Росію як на захисника країни від загроз національній безпеці з боку Азербайджану і Туреччини, що сприймаються як загроза національній безпеці. Таке мислення формувало вірменську політику і зовнішню політику протягом більшої частини пострадянської епохи. Країна є членом-засновником очолюваної Москвою Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ) і десять років тому під тиском Кремля відмовилася від угоди про асоціацію з ЄС, натомість приєднавшись до улюбленого проекту Путіна – Євразійського економічного союзу. Росія утримує військові бази у Вірменії і продовжує грати важливу роль у врегулюванні нинішнього конфлікту між Вірменією та Азербайджаном.
Такі страхи Пашиняна не є чимось несподіваним, але вони видаються недалекоглядними. Поразка Росії в Україні потенційно дозволила б Вірменії проводити більш незалежну зовнішню політику, одночасно розширюючи економічні та політичні зв’язки з Європейським Союзом. Побоювання щодо загрози відновлення воєнних дій з Азербайджаном зрозумілі, але перспектива вторгнення до самої Вірменії є малоймовірною, особливо якщо в результаті переговорів за посередництва США та ЄС буде укладено мирний договір, який визнає вірмено-азербайджанський кордон і водночас надасть прийнятні гарантії для вірменського народу Карабаху.
Запеклий опонент Заходу і противник його впливу на світову політику, Іран поділяє геополітичні мотиви Китаю, який підтримав російське вторгнення в Нагірний Карабах. Багато хто в іранському керівництві також побоюється, що поразка Росії в Україні може посилити тиск щодо демократичних змін у самому Ірані і спровокувати новий виток внутрішніх протестів.
Існують і додаткові прагматичні причини для проросійської позиції Тегерана. Зіткнувшись з посиленням міжнародних санкцій і втративши доступ до західних технологій, Росія звернулася до Ірану як до альтернативного джерела військової допомоги. Вважається, що в обмін на іранські безпілотники та інші поставки Москва надає Тегерану все – від винищувачів до систем протиповітряної оборони, а також допомагає іранській ядерній програмі.
Це стрімке військове партнерство між Росією та Іраном несе велику загрозу для України, оскільки іранські безпілотники регулярно використовуються для нанесення ударів по цивільних об’єктах по всій території України. Це також становить значну загрозу національній безпеці Ізраїлю і викликало палкі дебати щодо очевидного небажання Ізраїлю надавати військову підтримку Україні. Якщо співпраця між Москвою і Тегераном продовжить посилюватися, російські системи ППО можуть обмежити операції Ізраїлю в Сирії і ускладнити будь-які майбутні превентивні удари по ядерних об’єктах Ірану.
Оскільки повномасштабне вторгнення в Україну триває вже шістнадцятий місяць, шанси на повну перемогу Росії, яку передбачав Путін, коли вперше віддав наказ про вторгнення в лютому 2022 року, практично нульові. Натомість, найбільш вірогідними сценаріями зараз є або певна патова ситуація, або військова перемога України.
Якщо Росія зазнає поразки в Україні, наслідки будуть відчутні по всьому світу. Якщо Китай достатньо потужний, щоб вижити після такого шоку, то геополітично він буде значно ослаблений. Білоруський та іранський режими зіткнуться з набагато більш туманним майбутнім і можуть просто не вижити. Тим часом Вірменія може відчути, що, незважаючи на її нинішні побоювання, поразка Росії може дозволити Єревану повернутися на шлях європейської інтеграції.