Останні заяви чиновників Євросоюзу про наміри жорстко припиняти тіньові поставки підсанкційної іранської та російської нафти насамперед шляхом боротьби з «тіньовим флотом» танкерів призвели до публікації в західних медіа важливої та цікавої інформації про особливості тіньових поставок підсанкційної нафти морським шляхом, про перспективи їх припинення та можливі наслідки цього.
Ба більше, Європа пропонує в цій боротьбі об’єднати зусилля зі Штатами, які вже розпочали свою «танкерну війну» з «тіньовим флотом», який часто пов’язаний із Москвою.
Про подробиці «танкерної війни» Америки докладно йдеться в нещодавній публікації інтернет-видання «Економічні Новини» «Танкерна війна Трампа, яка поки не стала світовою».
Слід зазначити, що останнім часом Трамп захопився Іраном, і боротьба Штатів із «тіньовим флотом» помітно стихла. Принаймні інформації про неї в медіа стало значно менше.
Але звернімося до планів Євросоюзу щодо боротьби з підсанкційною нафтою.
Єврокомісія пропонує 20-м пакетом санкцій проти РФ скасувати цінову стелю на нафту, а натомість повністю заборонити обслуговування перевезень російської нафти й накласти санкції на 43 танкери, заявила голова ЄК Урсула фон дер Ляєн.
Також пропонується запровадити санкції проти ще 20 регіональних російських банків, ввести нові заборони на транзакції та постачання до Росії різних товарів на 360 млн євро на рік — «від гуми до тракторів». А також заборонити експорт комп’ютерної та радіоапаратури до країн, які підозрюються в реекспорті техніки в Росію.
Країнам ЄС пропонується заборонити закуповувати в РФ метали, мінерали й рідкісноземельні елементи на 570 млн євро.
Ці санкції Європа має намір схвалити до четвертої річниці вторгнення Москви в Україну.
Крім того, Євросоюз запропонував Трампу разом покінчити з тіньовим флотом Путіна.
Зазначається, що Євросоюз обговорює заміну цінової стелі для російської нафти на заборону надавати танкерам тіньового флоту послуги у сфері судноплавства — від страхування до обслуговування в портах. Цей захід планують включити до зазначеного вище 20-го пакета санкцій ЄС, приуроченого до річниці російського вторгнення в Україну.
Єврокомісія також розпочала консультації щодо цього заходу з партнерами по «Великій сімці», розповіли Euronews кілька чиновників і дипломатів.
Зазначається, що спільна із США заборона на морські послуги може завдати нового удару по доходах енергетичного сектору Росії, зазначає інформагентство.
Нагадаємо, що запроваджена «сімкою» наприкінці 2022 року цінова стеля обмежила ціну російської нафти рівнем у 60 доларів за барель: європейським і американським страховикам, які контролювали 90% світового ринку морського страхування, та іншим компаніям заборонялося надавати фінансові послуги у разі поставок нафти за ціною вище стелі.
У вересні 2025 року ЄС, а разом із ним Велика Британія, Канада, Японія, а також Австралія знизили стелю до 47,6 долара, а нещодавно — до 44,1 долара за барель. Адміністрація Трампа не наслідувала їхнього прикладу. Тепер Брюссель намагається скоординувати свої дії в питанні санкцій проти російського тіньового флоту з Білим домом, пише Euronews.
Чорний ринок російської та іранської нафти «в біді», стверджує у зв’язку з уже запровадженими й запланованими заходами Заходу щодо боротьби з ним оглядач агентства Bloomberg Хав’єр Блас.
Зазначається, що контрабанда нафти була настільки прибутковою, що, попри всі перешкоди, створювані Вашингтоном і Брюсселем, нафта продовжувала текти. За щоденного обороту в 1 мільярд доларів чорний ринок був просто надто привабливим.
Але в цьому незаконному бізнесі з’явилися тріщини. Мільйони барелів непроданої іранської та російської нафти накопичуються в сховищах.
Причина полягає не лише в додаткових санкціях і політичному тиску з боку США та Європи. Звісно, вони допомогли. Але ключовий чинник значно прозаїчніший — покупці нафти, що підпадає під санкції, мають у своєму розпорядженні чимало альтернативних легальних барелів за розумними цінами. Дотримання правил обходиться дешевше.
Покупці нафти, на яку накладені санкції, зокрема Індія та Туреччина, за останні 60 днів легко перейшли на нафту, що не підпадає під обмеження. Наразі це означає, що будь-який надлишок непроданої нафти концентрується в тіні чорного ринку, далеко від уваги провідних світових індексів цін на нафту: Brent, West Texas Intermediate і Dubai.
Цей перехід навіть зробив офіційний ринок нафти більш напруженим, створивши цінову «підлогу» під котируваннями. До цього слід додати ризик конфлікту на Близькому Сході. У результаті вартість бареля за останні два місяці зросла на 10%.
За ціни близько 63 доларів за барель WTI вона все ще достатньо приваблива, щоб ризикувати, займаючись купівлею нелегальної нафти.
Точний обсяг надлишку на чорному ринку важко визначити. За приблизними оцінками, запаси, розподілені між наземними резервуарами та нафтовими танкерами в морі, перетвореними на тимчасові плавучі сховища, становлять понад 100 мільйонів барелів.
За поточних цін, навіть з урахуванням знижок, які трейдери пропонують на підсанкційну нафту, їхня вартість становить не менш як 5 мільярдів доларів.
За даними Kpler, обсяг російської та іранської нафти, що зберігається лише на плавучих сховищах, становить 58 мільйонів барелів. На початку минулого року було лише 6 мільйонів.
Щоб зрозуміти, що відбувається, слід поглянути на Індію, яка традиційно є найбільшим покупцем нафти, що підпадає під санкції, після Китаю. У піковий період Нью-Делі купував понад 2 мільйони барелів нафти на чорному ринку, спочатку з Ірану, потім із Росії. Під тиском США та Євросоюзу у 2019 році він припинив імпорт іранської нафти, а тепер скоротив закупівлі російської сирої нафти.
Опитування представників галузі показують, що в лютому та березні закупівлі, ймовірно, скоротяться до 800 000–900 000 барелів на добу, що становить менш як половину від пікового показника. Для США цього може бути достатньо.
Індійські НПЗ закуповують нафту, що не підпадає під санкції, з усього світу — з Близького Сходу, Західної Африки, Бразилії, Гаяни, США й навіть Аргентини. Представники нафтопереробних заводів кажуть, що були здивовані тим, наскільки легко їм поки що вдавалося забезпечити альтернативні поставки замість підсанкційної нафти з Росії.
Звісно, допомагає те, що венесуельська нафта більше не підпадає під санкції. Це переміщує 800 000 барелів на добу з чорного ринку на регулярний. Індія вже використовує частину цього обсягу.
Подальші події матимуть вирішальне значення. Наразі Росія й Іран можуть продовжувати видобуток, навіть якщо частина барелів залишається нереалізованою, поміщаючи надлишки на зберігання. Але існує фізична межа потужностей. Використання нафтових танкерів як плавучих резервуарів дає їм додаткову відстрочку.
Але або вони знайдуть нових клієнтів, або рано чи пізно їм доведеться скоротити видобуток. Альтернативою є укладення Москвою та Тегераном угоди з Білим домом про послаблення або зняття санкцій. Але до цього ще далеко.
Китай — це невідомий чинник. Пекін уже закуповує близько 95% нафти, що експортується Іраном, і близько 60% нафти з Росії. Простіше кажучи, без Китаю цей чорний ринок не існував би.
Минулого місяця китайські нафтопереробні заводи збільшили закупівлі російської нафти майже до рекордного рівня, частково для того, щоб компенсувати втрату венесуельської. Теоретично Китай може піти ще далі, компенсуючи обсяг нафти, який не купують Індія та Туреччина, за рахунок зберігання її у своїх стратегічних нафтових запасах.
Отже, наступний крок Пекіна матиме серйозні наслідки для світового ринку.
Відмова від поглинання надлишків на чорному ринку призведе до того, що Росії та Ірану доведеться скоротити видобуток, що підніме ціни на нафту для всіх. Якщо ж Китай купить ще більше нелегальної нафти, він зможе скоротити закупівлі легальної, роблячи її доступнішою та потенційно знижуючи світові ціни.
Не вперше Пекін опиняється в становищі, коли він може впливати на стратегічні ресурси.
Оглядач видання The Spectator Оуен Метьюз пише про «таємниці «тіньового флоту» Путіна, розкриваючи сильні та вразливі сторони цього «темного бізнесу», а також перспективи боротьби з ним і можливі наслідки цього аж до збройних конфліктів.
Зазначається, що з усіх видів зброї в арсеналі Путіна стратегічно найважливішими виявилися не гіперзвукові ракети, а строкатий флот нафтових танкерів, завдяки якому російська нафта продовжує надходити на світові ринки.
Нафтодолари протягом чотирьох років конфлікту були кровоносною системою російської воєнної економіки. І нездатність Заходу перекрити цей експортний бізнес досі залишається, мабуть, головним чинником, що забезпечує воєнну стійкість Путіна.
Економічні санкції мали стати «суперзброєю» Заходу для покарання Кремля. Тож чому ж Росія сьогодні експортує морем більше нафти, ніж на початку війни? І чому Європа та США виявилися безсилими зупинити роботу «тіньового флоту» Росії?
Частково відповідь полягає в тому, що до зовсім недавнього часу Захід уникав прямої заборони на купівлю та продаж російської нафти й газу. Росія видобуває близько десяти мільйонів барелів нафти на добу й експортує приблизно половину цього обсягу, поступаючись за масштабами постачань на світовий ринок лише США та Саудівській Аравії.
Це надто великий обсяг, щоб Захід міг просто спробувати його заборонити. Побоюючись різкого стрибка цін, адміністрація Байдена запровадила плаваючу цінову стелю — приблизно на 15% нижче ринкових цін — щоб скоротити прибутки Кремля від експорту нафти, не перекриваючи водночас світові поставки. У результаті Росія змогла, по суті, знизати плечима й пережити західні санкції.
Друга причина полягає в тому, що оператори танкерів «тіньового флоту» швидко навчилися морочити голову міжнародним наглядовим органам: вони регулярно змінювали національну належність суден (так званий рефлагінг), підробляли документи про ціни, сплачені кінцевими покупцями (так зване шахрайство з підтвердженнями), вимикали транспондери місцеперебування й перевантажували сумнівну російську нафту в інші танкери просто в морі.
Російські страхові компанії «Росгосстрах» і «Інгосстрах» (а також деякі індійські страховики) також почали оформлювати страхові поліси для танкерів, які респектабельні лондонські фірми відмовлялися страхувати. До вересня 2022 року частка суден із західним страхуванням у світовому судноплавстві скоротилася з 95% до менш ніж 68%. Одночасно кількість танкерів «тіньового флоту», які перевозять нафту з Венесуели, Ірану та Росії, зросла з менш ніж 300 до більш ніж 750 нині — з них понад 400 транспортують російську нафту.
Унаслідок цих заходів з обходу санкцій у 2024 році Кремль зміг експортувати нафти більш ніж на 9 трлн рублів (85 млрд фунтів стерлінгів) порівняно з 7,5 трлн до вторгнення в Україну.
«Так званий «тіньовий» флот Росії зовсім не перебуває в тіні… ми знаємо, які саме судна роблять брудну роботу, наповнюючи скарбницю Кремля», — скаржився в липні минулого року колишній міністр оборони Литви Габріелюс Ландсбергіс, висловлюючи розчарування бездіяльністю Європи.
«Якщо ми зможемо заблокувати ще 10% із них, ми зможемо заблокувати всі 100%», — сказав він.
Цього року з’явилися ознаки того, що Європа та США, хай і із запізненням, готові всерйоз узятися за перекриття нафтової «артерії» Путіна. Темпи запровадження санкцій проти окремих танкерів та їхніх власників різко зросли — з 225 у 2024 році до 623 торік.
Минулого місяця 14 європейських країн, розташованих довкола Балтійського та Північного морів, включно з Великою Британією, Німеччиною, Францією та Нідерландами, підписали зобов’язання затримувати танкери, що приховують своє походження — чи то через зміну прапорів, вимкнення транспондерів, чи експлуатацію без належної документації.
Стратегія також передбачає тиск на держави, які надають «зручні прапори», такі як Коморські острови, Гаяна, Гамбія, Аруба та Бенін. Від них вимагатимуть надавати західним правоохоронним органам швидкий доступ до своїх суднових реєстрів.
І хоча за морським правом законно зареєстровані торговельні судна мають «право мирного проходу» (включно з проходом через територіальні води), танкери із сумнівними документами можуть бути визнані «суднами без національності» і, принаймні теоретично, затримані без юридичних ризиків.
США та Європа також посилюють санкційний тиск і в інших сферах. У жовтні минулого року Вашингтон зробив важливий крок, безпосередньо запровадивши санкції проти двох найбільших російських нафтових експортерів — «Роснефти» та «Лукойла», а також застосувавши вторинні санкції до компаній і країн, що ведуть із ними бізнес.
Минулого місяця Європейський союз запровадив заборону на імпорт будь-яких нафтопродуктів, вироблених із російської нафти. Цей захід має перекрити масштабну європейську торгівлю російською нафтою через треті країни — насамперед Туреччину, Індію та Китай. Крім того, у Брюсселі обговорюється перехід від цінової стелі до повної заборони на надання послуг судам «тіньового флоту», починаючи зі страхування, але включно також із фінансовими та іншими сервісами.
Найпомітніше посилення проявилося в діях європейських військово-морських сил. Капітан і екіпаж танкера Grinch під прапором Коморських островів на власному досвіді відчули, наскільки змінилися правила, 22 січня, коли французькі командос висадилися з гелікоптерів біля південного узбережжя Іспанії та взяли судно під контроль.
Реєстраційні документи Grinch виявилися підробленими, і судно разом із 730 тисячами барелів російської нафти було затримано біля Марселя. Це стало серйозною ескалацією порівняно з попередніми затриманнями танкерів французькою та естонською береговою охороною, які зазвичай завершувалися лише кількома днями простою, поки сумнівні юристи не оформлювали нові папери.
Звісно, фундаментальна проблема подібних юридичних заходів у тому, що вони зачіпають лише найбільш недбалих, напівлегальних операторів «тіньового флоту». Їх легко обійти, просто витративши кілька тисяч доларів на впорядкування реєстрації, страхування й коносаментів.
Українці, утім, виявили значно меншу прискіпливість у питаннях морського права. З листопада в Чорному морі було атаковано шість танкерів із використанням Sea Baby — безпілотних надводних апаратів, розроблених і застосованих військовою розвідкою СБУ.
Турецький танкер був серйозно пошкоджений чотирма вибухами біля Дакара (Сенегал) 2 грудня, а двома тижнями пізніше в Середземному морі був підірваний оманський танкер.
Евфемістично названі «далекобійними» або «кінетичними санкціями», такі атаки з юридичного погляду перебувають десь між піратством і тероризмом. Але водночас вони ефективні.
Усього через кілька годин після того, як його танкер був виведений з ладу в сенегальських водах, турецька компанія Besiktas Shipping заявила, що «припиняє всі судноплавні операції, пов’язані з російськими інтересами».
Сайти відстеження суден показують, що танкери тепер туляться до узбереж Грузії та Туреччини в надії, що українські морські дрони не наважаться атакувати їх. Повідомляється, що страхові премії для танкерів, які перевозять російську нафту, після цих атак зросли більш ніж удвічі.
Однак збройне протистояння несе й серйозний ризик — загрозу російської ескалації. Українське цивільне судноплавство в Чорному морі, особливо перевезення зерна та сільгосппродукції, уразливе для атак.
А в травні минулого року, коли французький флот направив у Балтійське море 102-метрове розвідувальне судно Dupuy de Lôme, Росія відповіла супроводом танкерів військовими кораблями та винищувачами.
«Якщо й існує точка можливого прямого військового зіткнення між Росією та країнами НАТО, то, найімовірніше, це буде Балтійське море», — попереджає Боб Сілі, колишній депутат-консерватор і автор книги The New Total War: Russia’s Conflict with Ukraine and the West. – «Це зараз найнебезпечніше місце у світі».
З погляду морського права блокування вільного морського проходу є актом війни.
Кремль може спокуситися можливістю продемонструвати силу, відповівши на затримання суден «тіньового флоту» застосуванням вогневої потужності — «просто щоб перевірити, наскільки далеко можна зайти, випробовуючи статтю 5 НАТО», каже Сілі.
Водночас є ознаки того, що наростаючий санкційний тиск починає позначатися на російській економіці. За даними Argus Media, дисконт між російською нафтою Urals і міжнародним еталоном Brent зріс майже до 30%. Додайте до цього падіння світових цін на нафту — і картина складається у відчутний економічний біль для Путіна.
«Танкери з російською нафтою потрібно зупиняти — і так, щоб їх утримувати, а не просто затримувати на певний час, а потім відпускати», — нещодавно заявив президент України Зеленський делегатам у Давосі.
Ключове питання, однак, полягає в тому, чи не є запізнілі жорсткі санкції Заходу проти російської нафти занадто слабкими й занадто пізніми.
Від себе зазначимо, що таке питання більш ніж виправдане, оскільки такі заходи слід було ухвалити вже давно.
Але тішить хоча б те, що на Заході це питання вже принаймні голосно озвучили, що, втім, не означає реальності зазначених заходів.