«Перетравання Кабміну, всупереч анекдоту, що зав’язав у зубах, звелося навіть не до перестановки ліжок, а переважно до перекладання «персоналу» з одного ліжка на інше. Це вкрай сумнівне з погляду закону і, на перший погляд, абсолютно безглузде заняття, насправді, може мати сенс, який навряд чи відповідає інтересам країни, особливо в такий важкий час. Про зміцнення позицій глави «головного офісу» Єрмака внаслідок маніпуляцій з урядом не писав і не говорив останнім часом хіба що ледачий. Що ж до причин злиття деяких міністерств, то чутки ходять різні – від банальної концентрації потоків у досить сумнівних цілях до можливого приховування колишніх гріхів та знищення доказів майбутніх кримінальних справ.
Втім, щодо поглинання військпрому Міністерством оборони під керівництвом колишнього прем’єра, а нині міністра оборони Шмигаля існують різні думки – від неприйняття до категоричної підтримки. Але навіть у надцентралізованому та мілітаризованому СРСР такого ніколи не було: окремо від міністерства оборони існувала розгалужена військова промисловість, причому не сконцентрована в одній структурі, а розподілена між різними міністерствами та відомствами, і так було навіть під час Великої вітчизняної, про що далі.
Крім того, поряд з «Кабмін-маніпуляцією», відбулося призначення на низку інших важливих постів – насамперед, секретаря РНБО – Рустема Умерова, а також посла в США – Ольги Стефанішиної (очікує агремана від Вашингтона), причому обидва ці кадрові рішення викликають питання, як і багато інших.
Але про все по порядку.
Призначення «умовно нового» уряду передувала відставка попереднього на чолі з Денисом Шмигалем.
У зв’язку з цим виникає одна кумедна колізія, причому в повній відповідності до чинного законодавства.
На цю колізію звернула увагу нардеп Ніна Южаніна. Йдеться про те, що відставка уряду Шмигаля означає відкликання низки скандальних законопроектів.
Посилаючись на статтю 105 Закону про Регламент Верховної Ради, Южаніна повідомила, що «законопроект, внесений Кабінетом Міністрів України, вважається відкликаним, якщо до його ухвалення у першому читанні за основу повноваження Кабінету Міністрів України було припинено».
Таким чином, відкликаними вважаються законопроекти: про оподаткування товарів, проданих на маркетплейсах типу OLX (13232); створення у податковій Реєстру всіх банківських рахунків та сейфів, збільшення штрафів з фінмоніторингу (13233); узаконення запровадження санкцій на громадян України (10072).
У подробиці цих зразків нормотворчості вдаватися не будемо, оскільки вони детально розглядалися в цілому циклі публікацій: « Податок на діряві штани та кончина банківської таємниці », « Вивернуть кишені кожному: чиновники вигадали українцям «податок на злидні », « Податкова вже відловлює продавців через ».
Оскільки дотримання чинного законодавства не входить до чеснот усіх гілок вітчизняної влади, не беремося судити про те, що буде з цими нормативами далі.
Висловлюючи суто особисту думку, зазначимо, якщо ці нормативи захочуть проштовхнути, то їх або повторно подасть до Ради новий Кабмін, або взагалі заплющать очі на наведену вище норму Регламенту, оскільки Конституція та чинне законодавство у нас перебувають «на паузі», і ці нормативи просто почнуть розглядати в першому.
Втім, поживемо – побачимо, як кажуть…
Тож після відставки попереднього Кабміну Верховна Рада затвердила Юлію Свириденко на посаду нового прем’єр-міністра України.
Її кандидатуру підтримали 262 народні депутати.
Голоси щодо фракцій та депутатських груп розподілилися таким чином:
“Слуга народу” – 201;
“Європейська солідарність” – 0;
“Батьківщина” – 0;
“Голос” – 1;
“Відновлення” – 10;
“За майбутнє” – 12;
“Довіра” – 15.
До призначення уродженка Чернігова 39-річна Свириденко була міністром економіки та першим віце-прем’єром України. Її батько був головою Чернігівського територіального осередку Антимонопольного комітету України, мати працювала в апараті обласної адміністрації. Юлія Свириденко закінчила факультет економіки, менеджменту та права Київського національного торговельно-економічного університету. Свириденко працювала у приватних компаніях, Чернігівській обласній державній адміністрації та Кабміні.
Потім Рада затвердила новий Кабінет Міністрів, до якого увійшли:
– Михайло Федоров – перший віце-прем’єр-міністр – міністр цифрової трансформації;
– Олексій Кулеба – віце-прем’єр-міністр – міністр розвитку інфраструктури та територій;
– Тарас Качка – віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції;
– Денис Шмигаль – міністр оборони;
– Андрій Сибіга – міністр закордонних справ;
– Матвій Бідний – міністр молоді та спорту;
– Герман Галущенко – міністр юстиції;
– Світлана Грінчук – міністр енергетики;
– Денис Улютін – міністр соціальної політики, сім’ї та єдності України;
– Наталія Калмикова – міністр ветеранів України;
– Ігор Клименко – міністр внутрішніх справ;
– Оксен Лісовий – міністр освіти та науки;
– Віктор Ляшко – міністр охорони здоров’я;
– Сергій Марченко – міністр фінансів;
– Олексій Соболєв – міністр економіки, довкілля та сільського господарства.
Таким чином багато чиновників попереднього Кабміну зберегли свої посади або просто перейшли на нові позиції.
Міністерство культури поки що залишається єдиним порожнім у новому складі Кабміну.
За його призначення нового Кабміну проголосували 254 народні депутати, з них 194 голоси дала фракція «Слуги народу». Інші голоси розподілилися таким чином:
“Європейська солідарність” – 0;
“Батьківщина” – 0;
“За життя” – 13;
“Голос” – 1;
“Довіра” – 15;
“За майбутнє” – 13;
“Відновлення” – 10;
позафракційні -7.
Характерно, що в обох голосуваннях фракція Зеленського «Слуга народу», яка досі вважається «монобільшістю» (хоча ніколи не була), не змогла набрати необхідну мінімальну більшість. Обидва рази на допомогу приходили сателіти Банкової з уламків колишньої ОПЗЖ, «околоолігархічних» депутатських груп та позафракційних депутатів.
У мережі багато «експердно»-конспірологічних подробиць про те, «хто чиєю людиною є» у новому уряді. Це нагадує анекдот про те, що «в Одесі просто так не ходять, в Одесі ходять від когось».
Тому вдаватися в кухонно-політиканські плітки не будемо, а дамо загальні оцінки з точки зору закону та здорового глузду, але дуже коротко звернемо увагу також на деякі особливо кричущі подробиці та призначення.
Історик Юрій Латиш у соцмережах зазначив :
« У стрічці дехто обговорює заміну Дениса «Порожнє місце» Шмигаля на Юлію «Стюардеса» Свириденка. А сенс? Ці особи нічого не вирішують і ні на що не впливають.
Управління парламентсько-президентською республікою давно здійснюється позаконституційним способом, і Кабінет Міністрів не є центром ухвалення рішень.
Денис «Порожнє місце» Шмігаль встановив рекорд перебування на чолі уряду незалежної України, але добра половина українців не здатна згадати його ім’я. Його головною функцією було внесення до Ради непопулярних ініціатив, про які не хотів бруднитися президент.
Єдина заслуга Юлії «Стюардеси» Свириденка, що першому віце-прем’єру за радянськими правилами належить право користування літаком. А реальній людині №2 – голові Офісу Президента України – радянська бюрократична система такого права не надала, бо й посади тоді такої не було. І ось завдяки багатогодинному спілкуванню в літаку, коли пані Свириденко виконувала функції зиц-голови Фунту в міжнародній делегації за реального керівника, було отримано остаточно знецінену посаду прем’єр-міністра.
Безумовно, відновлення демократії в Україні має передбачати і відновлення повноважень Кабінету Міністрів та прем’єр-міністра як керівника виконавчої влади ».
Ще одна цікава характеристика із соцмереж:
« В Україні новий прем’єр-міністр. Юлія Анатоліївна Свириденко посіла місце Дениса Шмигаля, який був на цій посаді трохи більше ніж п’ять років, з березня 2020 року.
Рідко почуєш погане про нього. Технократ-опортуніст, зовсім не монетарист, президента та його Офісу лояліст, ні ліберал і не марксист, демагог і ухилист, у всьому непомітний і аксіологічно «сірий» центрист, якщо треба, демократ, коли попросять – націоналіст, а якщо доречно, навіть фемініст.
Найдоречніша характеристика п’ятирічного прем’єрства Д. Шмигаля – нікому не заважав. У свої справи не встрявав. Ієрархію влади суворо дотримувався. Потрібним людям двері відчиняв. Чинно і за регламентом засідав. Коли просили казав, коли треба мовчав. У представницьких питаннях був статний і вилучений. Домовленостей зі своїм начальством дотримувався. Зірок із неба для української економіки не діставав. Повноцінні ринкові механізми не створював. На корупціонерів та схематозників не нападав. Тонкощі макроекономічної політики не розгадав – і від цього не страждав. Беріг себе на топі влади та свій репутаційний капітал. Термін свій прем’єрський спокійно мотав. У брудні історії не вляпався, та й жили не рвав за інвестиційний метал. Немає сумніву, що Денис Анатолійович знайде себе на посаді міністра оборони. Вміння домовлятися, жити з людьми різних сфер і статусів – це його безперечна сила. Хочеться вірити, що він на всі 100% працюватиме для того, щоб наше доблесне, героїчне ЗСУ мало якнайбільше якісної, кращої у світі зброї, щоб солдати та офіцери були повністю забезпечені всім необхідним. Зробити це буде вкрай складно, бо військово-промисловий комплекс України перетворився на окреме одержавлене, захоплене військовими «баронами» царство з мінімальним контролем з боку суспільства та самого уряду.
На посаді міністра економіки Юлія Анатоліївна виконувала переважно тактичні функції, щоденні рутинні завдання, більшість із яких можна зарахувати до категорії «світити обличчям». Для стратегію системних трансформацій, застосування висновків економічної науки думати було ніколи, і Офіс президента з одного боку, МВФ/ЄС з іншого цього не вимагали. Міжнародний валютний фонд спустив українському Кабінету Міністрів набір циркулярів. Європейська комісія «прикрасила» їхньою «зеленою» кліматичною мішурою, ООН/ЄБРР додали інклюзивності та параметрів «стійкого розвитку» – ось і вийшла дорожня карта для української економіки воєнного часу. Мінекономіки, Мінфін, Кабінет Міністрів України не стали висувати альтернативні програми, які б відповідали якості управлінського капіталу та стану української економіки. Вони некритично ухвалили інтелектуальну допомогу донорів, тим більше з нею щороку йшли $40-43 млрд. грошей фінансування внутрішніх витрат. Ю. Свириденко всі ці роки була складовою цих процесів.
І ось із позиції віце її перевели на посаду «прем’єр-міністр». Начебто нічого не змінилося довкола. Ті самі начальники, ті ж схеми та моделі прийняття рішень, ті самі зовнішні партнери, але посаду прем’єр-міністра все-таки зобов’язує. Це вже велика політика та історія. До неї можна увійти чи вляпатися. Для політика, нехай і технократа до 40 років, хочеться залишити у своїй репутації і CV благородний, гідний слід. З урахуванням особливостей історичного моменту, прем’єр-міністр може стати справжнім каталізатором системних ринкових реформ, може різко підвищити попит на ті реформи, про які сама Юлія Анатоліївна так переконливо писала ще в 2022 р., на початку перебування на посаді міністра економіки.
У базовому сценарії за умовчанням Ю. Свириденко буде копією попереднього прем’єра. Не висуватись, не виявляти завзяття, не суперечити лінії «партії/ОП», намагатися подобатися МВФ/ЄС, випромінювати оптимізм і іноді давати глибокодумні, політкоректні інтерв’ю, щоб нікого не образити і всім сподобатися. Загалом, грати роль «прем’єр-міністра» так само, як свого часу нинішній президент грав знамениту роль у фільмі «Слуга народу». Подобалося майже всім. У цьому сценарії вплив Ю. Свириденко та Кабінету Міністрів загалом буде мінімальним, майже непомітним.
Теоретично є другий сценарій. Імовірність його реалізації менш як 5%, але все-таки вона є. У ньому Юлія Анатоліївна усвідомлює свою потенційну суб’єктність, політичну та історичну перспективу. Вона за допомогою своєї soft power почне підтягувати до команди фахівців, які розуміють хоча б загалом закони ринкової економіки і, головне, хочуть добра країні, а не добра лише собі за рахунок країни ».
Якщо від «епістолярної лірики» перейти до суворішої конкретики, то ця зміна уряду стала «самою, що нічого не змінює» в історії України. Хоча в Україні – парламентсько-президентська республіка, якщо згадати Конституцію, яка у нас «на паузі», тобто Кабмін на чолі з прем’єром є найвищим органом виконавчої влади.
Але нинішня зміна уряду в глобальних політичних розкладах майже не має значення, оскільки курс державної політики не змінює. Одних виконавців волі Банкової замінять на інших.
Причина в тому, що Зеленський та Єрмак встановили повний контроль над вертикаллю влади, перетворивши і парламент, і Кабмін лише на інструменти своєї політики майже повністю позбавивши їх суб’єктності. Зеленський особисто запропонував Свириденко обійняти посаду прем’єра, хоча за Конституцією кандидатуру глави уряду подає парламентська коаліція, а президент лише вносить її на голосування до парламенту.
Інша річ, що ні коаліції, ні більшості у парламенті давно немає.
Але абсолютно безглуздою цю зміну уряду назвати не можна.
Головним інтересантом цієї зміни називають голову офісу Єрмака, який отримав повністю підконтрольного прем’єра. Шмигаль намагався підтримувати баланс відносин як із Єрмаком, так і з його конкурентами у владі.
Ходять чутки, що Шмигаль не виявляв ентузіазму у сумнівних та відверто незаконних питаннях, зокрема, у санкціях проти громадян України та у сировинній угоді зі Штатами. Тоді як Свириденко, за інформацією мережі, підписала сировинну угоду і нібито досі не оприлюднені додатки до неї, хоча в майбутньому можуть виникнути серйозні питання правового характеру.
Крім того, керівництво Умерова в Міноборони явно зайшло в глухий кут, і його треба було змінити на когось досить досвідченого, але такого, «щоб було не шкода», і таким нібито в Офісі бачився Шмигаль. За чутками, місце міністра оборони зараз вкрай незатишне, оскільки це «фунт», який мало на що може вплинути, за його спиною освоюються величезні бюджети, і це може призвести до наслідків для міністра.
Багато призначень викликають, м’яко кажучи, подив.
Наприклад, міністра енергетики у минулому уряді Германа Галущенка, до якого є дуже багато питань щодо фінансово-господарської діяльності, несподівано призначають міністром юстиції.
Місце Галущенка на чолі Міненерго займає колишній голова Мінзахисту довкілля та природних ресурсів Світлана Грінчук, що викликає не менше питань.
Ще більше питань спричиняє злиття деяких міністерств, про що далі.
На Заході також виникають питання щодо «дивної» зміни уряду. Втім, відповіді на ці запитання у західних медіа також даються цілком адекватними.
Наприклад, Neue Zürcher Zeitung ставить запитання і дає на нього відповідь у публікації « Erneuerung oder Festigung der Macht? Die Regierungsumbildung in der Ukraine wirft Fragen auf » або « Оновлення чи консолідація влади? Перестановки в уряді України викликають запитання ».
Зазначається, що зміна уряду має на меті концентрацію влади у Глави Офісу Єрмака, а перестановки відбуваються переважно всередині кола довірених осіб Зеленського та його найближчого оточення, без залучення нових політичних фігур. Це викликає підозри у тому, що «оновлення» — скоріше формальність.
Видання робить цілком адекватний висновок, що оновлення — лише на папері, а насправді — зміцнення влади Банкової.
Для Заходу, особливо США, це викликає подвійні почуття. З одного боку, Свириденко та інші призначення технічно влаштовують Вашингтон. З іншого боку, зростаючий авторитаризм у Києві ставить під сумнів демократичну легітимність української влади у довгостроковій перспективі.
Ще одну відповідь дає агентство Bloomberg , яке зазначає, що під час перестановок у владі Зеленський висунув на перший план людей, які викличуть прихильність Трампа та його оточення.
Наголошується, що саме нинішній прем’єр Юлія Свириденко вела переговори щодо ресурсної угоди та підписала її від імені України.
Її роль у бурхливих переговорах з американцями вплинула на рішення Зеленського про призначення Свириденка. Однією з її переваг були добрі стосунки з міністром фінансів США Скоттом Бессентом», – сказав один із джерел агентства.
Ще дві особи, які мали відношення до ресурсної угоди, теж здобули нові впливові посади. Це віце-прем’єр Тарас Качка та запропонована на посаду посла США Ольга Стефанишина, яка входила до складу кількох делегацій у США під час переговорів про ресурси та «добре відома у Вашингтоні».
Деякі призначення можна розглядати як свого роду «почесне посилання на заліт».
Вище вже йшлося про Шмигала, який із прем’єра опустився на рівень «просто міністра», навіть якщо це чи не найголовніший нині міністр оборони.
Те саме можна сказати про Умерова, результати діяльності якого на посаді міністра оборони, м’яко кажучи, сумнівні, і тепер його призначено секретарем РНБО.
Ця структура та її секретар були запроваджені за Кучми і відігравали тоді важливу роль у протистоянні президента та його адміністрації з парламентською фрондою. Але з того часу часи сильно змінилися, а політикум подрібнював.
Кучма із секретарями РНБО Горбуліним чи Марчуком проти тодішньої Ради на чолі з Морозом – це одне. А нинішній «елітняк», що остаточно деградував, – це зовсім інше, не кажучи у тому, що на нинішньому тлі навіть кучмізм виглядає вже не так погано навіть з урахуванням «справи Гонгадзе» та іншого.
Ходили чутки про призначення екс-міністра оборони Умерова послом у США. Але інші чутки стверджують, що Вашингтон нібито відкинув його кандидатуру через громадянство США. Крім того, Умеров потрібен для переговорів із Москвою. “У навантаження” йому доведеться “підмахувати” незаконні рішення РНБО про санкції проти громадян України.
Колишнього віце-прем’єра Ольга Стефанишина запропоновано на пост посла в США. Поки очікується згоду американської сторони, Зеленський призначив її Спеціальним уповноваженим президента України з питань розвитку співробітництва зі США.
Головна проблема Стефанішина полягає в тому, що у жовтні 2019 року їй було пред’явлено звинувачення у розкраданні або розтраті державних коштів в особливо великих розмірах групою осіб (ч. 5 ст. 191 ККУ). Причиною було те, що під час роботи в міністерстві юстиції при міністрі Олені Лукаш Стефанишина займалася тендером на проведення досліджень українського законодавства, Міністерство юстиції України заплатило тоді 2,5 млн. грн., одна сторінка аналізу коштувала від 1,4 тисячі до 4,5 тис. грн. грн. Наразі у Вищому антикорупційному суді вже довгий час слухається її справа. Очевидно, що Стефанишина була б дуже зацікавлена на якийсь час виїхати з України якнайдалі, але незрозуміло, як до цього поставляться в Америці.
Також ходять чутки, що новостворений Держкомітет з інформаційної політики та стратегічних комунікацій може очолити колишній заступник глави Офісу президента Кирило Тимошенко, за яким тягнеться шлейф корупційних скандалів як за колишнім куратором проекту «Велике будівництво», який одержав у народі знущальну назву «Великого.
У мережі фігурують дуже жорсткі коментарі причин зміни уряду, а також злиття деяких міністерств.
Зокрема, є думка, що однією з цілей маніпуляцій з урядом є нейтралізація свідків та потенційно обвинувачених — Чернишова, Сольського, Стефанишину, Магомедова (Комісія з цінних паперів), Умерова та інших.
Наприклад, якщо говорити про Чернишова, то після гучного корупційного скандалу, що стався за його участю, створене під нього абсолютно нікчемне «міністерство єдності» при зміні уряду розформували, передавши функціонал у Мінсоцполітики, де цей функціонал – «як на корові сідло». Корупційні звинувачення на адресу Чернишова, який має з родиною Зеленського кумівські зв’язки, схоже, намагаються тихенько «спустити на гальмах».
Також є думка, що уряд, що пішов, був рекордсменом не тільки за тривалістю перебування при владі, але також рекордсменом за кількістю оголошених підозр у скоєнні кримінальних злочинів, за кількістю обшуків і кримінальних справ, порушених за чинним складом Кабміну. При цьому фігурують прізвища віце-прем’єрів Чернишова, Стефанішиної, Кубракова, Федорова, а також міністрів Сольського та Умерова, ряду заступників міністрів.
При цьому ніхто з чиновників не подавав у відставку через кримінальні справи, а їх тихесенько спустили на гальмах під шумок «зміни уряду».
При цьому новий склад Кабміну у цьому сенсі оптимізму теж не викликає.
Про мотиви підозрілих злиттів міністерств висловлює припущення на своїй сторінці у соцмережі економічний оглядач Сергій Лямець:
« У перестановки ліжок під назвою «новий Кабмін», напевно, є реальні причини.
Одна з них – це приховування якихось злочинів, розподілів, крадіжок, “рішалова”.
Щоразу, коли реорганізують міністерства, відбувається «спалювання бухгалтерії».
Що сталося останнім часом? Щонайменше так звана ресурсна угода, яку підписала, до речі, Юлія Свириденко. Я не знаю, що вони і комусь віддали, і на які пішли порушення. Пора палити бухгалтерію, чистити сервери та знімати відповідальність.
Але, напевно, не лише надра, бо реорганізують аграрне міністерство. Тож, можливо, щось «напрацювали» із землею ».
Осібно стоїть злиття двох таких критично важливих сфер, як військова промисловість і власне Міністерство оборони.
Із цього приводу є дві діаметрально протилежні думки, які наводимо далі.
Колишній співробітник «Укроборонпрому» та Агентства оборонних закупівель Міноборони Тамерлан Вахабов у соцмережі виступає за таке об’єднання:
« Думка щодо об’єднання Міністерства оборони та Міністерства стратегічних галузей промисловості…
Об’єднання цих міністерств стає не просто адміністративною реформою, а стратегічним імперативом. Це рішення, запропоноване в рамках нещодавньої кадрової ротації уряду, де Дениса Шмігала номіновано на посаду міністра, оборони дозволить створити єдиний центр прийняття рішень, усуваючи дублювання функцій і бюрократичні бар’єри.
Однією з ключових переваг є оптимізація процесів, таких як Державний оператор тилу (ДОТ – Державне агентство тилу) та Агентство оборонних закупівель (АТЗ), які сьогодні страждають від фрагментації та неефективності, картелізації, що підриває загальну боєздатність ЗСУ в умовах обмежених ресурсів та динамічних загроз.
ДОТ, як державна агенція, відповідальна за тилове забезпечення (від харчування до речового майна та палива), часто стикається з бюрократичними перешкодами, перевантаженістю постачальників, проблемами з графіками постачання та неосвоєнням бюджетних коштів. Наприклад, у 2024 році не використано понад 3 мільярди гривень, що позбавило військовослужбовців необхідного на фронті.
АТЗ, призначена для централізованих оборонних закупівель (боєприпаси, БПЛА, техніка), страждає від відсутності єдиних алгоритмів відбору постачальників, хаотичної роботи з ринком, нестачі цифровізації та антикорупційних механізмів, що виявилося у невикористанні понад 100 мільярдів гривень бюджетних коштів наприкінці 2024 та 2024 року.
Відповідно до вимог НАТО, зокрема стандартів STANAG, та принципів ефективного управління оборонними ресурсами, таке об’єднання сприятиме переходу до прозорої, конкурентної системи закупівель, де акцент робиться на інтеграції промисловості з військовими потребами.
Об’єднане міністерство дозволить ефективніше будувати ці системи: впроваджувати багаторічні контракти, автоматизовані алгоритми для оцінки якості та інтеграцію з цифровими платформами НАТО, усувати конфлікти у плануванні.
Загальне управління МОУ та ГШ стане основою для синхронізованого ланцюга «потреби – виробництво – постачання», де стратегічна промисловість безпосередньо реагуватиме на оперативні запити фронту, зменшуючи залежність від імпорту компонентів.
Зрештою, об’єднання посилить збір та аналіз потреб армії. Хоча первинне збирання вимог уже здійснено – від дронів до боєприпасів, – його недостатньо в умовах динамічної війни.
Потрібно більше: інтеграція даних щодо ГШ для прогнозування, залучення приватного сектору через публічно-приватні партнерства та адаптація до економічних реалій, де ВВП зростає лише на 2,5-3% у 2025 році, а дефіцит допомоги сягає $25-30 млрд. Це дозволить перетворити оборонну промисловість на двигун відновлення, залучаючи інвестиції та забезпечивши автономію.
Без такого кроку Україна ризикує не лише зовнішніми загрозами, а й внутрішньою слабкістю – це інвестиція у майбутнє, де технократичні реформи стають запорукою перемоги ».
Відзначимо, що у наведеній вище думці, згадуються вимоги НАТО, але не відомі факти, коли в країнах НАТО військпром входив би до структур міністерств оборони або генеральних штабів збройних сил.
У свою чергу, офіцер ЗСУ, який багато років віддав розробці, впровадженню та застосуванню дронів в умовах реального бою, Юрій Касьянов у соцмережах висловлює категоричну незгоду з таким об’єднанням:
« Міністерство молоді та спорту збереглося, а міністерство озброєнь не з’явилося, і державного комітету з дронів та роботам немає.
Поглинання Міністерства стратегічної промисловості Міністерством оборони та повернення Сметаніна до «Укроборонпрому», яке давно потрібно було розформувати, – це не зовсім те, що створення справжнього міністерства оборонної промисловості, бо це історія про контроль фінансових потоків, а не про управління матеріальними та людськими ресурсами.
Справжнє міністерство озброєнь створює озброєння та виробничі потужності, керує людьми та ресурсами. Справжнє міністерство оборони замовляє озброєння для армії у міністерства оборонної промисловості.
Не можна об’єднувати підрядника із замовником. Толку не буде ».
На думку автора цих рядків, рішення про злиття міноборони та військовопрому є вельми сумнівним і прецедентів у наших краях не мають навіть у надцентралізованому Радянському Союзі часів Сталіна та Великої вітчизняної війни.
В історичні подробиці вдаватися не будемо, але зазначимо, що Народний комісаріат (наркомат, по суті міністерство) оборонної промисловості ніколи не входив до складу Наркомату оборони. Більше того, напередодні війни у 1939 році з Наркомату оборонної промисловості було, навпаки, виділено окремі галузеві відомства, наприклад, Наркомат авіаційної промисловості та інші.
З початком війни у 1941 році цей поділ залишився, причому всередині галузей розвивалися конкуруючі напрямки, наприклад, різні КБ та школи у тому самому авіапромі.
Після закінчення війни і перетворення наркоматів у міністерства ця розділеність зберігалася до розвалу СРСР, у якому величезний військово-промисловий комплекс входив низку міністерств – авіаційної та радіоелектронної промисловості, загального/середнього/важкого/транспортного машинобудування тощо.
А вже про входження військовопрому до міноборони в СРСР взагалі не йшлося. Тим більше, що мав місце різний функціонал: міноборони був замовником, армія – експлуатантом військової техніки, а численні структури військпрому, що часто конкурують, – розробниками та виробниками цієї техніки.
Тому входження військовопрому до Міноборони викликає відверте замішання у будь-кого, хто «щось у цьому житті бачив». Особливо з огляду на відомі «особливості» України.