Війна та бурхливі міжнародні події відвернули увагу від процесів в Україні, зокрема у Верховній Раді. А тут, одночасно з подіями у «великому світі», як у «Воронячій слобідці» в Ільфа та Петрова, йдуть містечкові процеси, киплять міщанські пристрасті, йде інша «движуха», включаючи нормотворчі вправи. Наприклад, нещодавно Рада ухвалила закон про множинне громадянство в Україні, який, як випливає з назви, допускає наявність у громадянина України також громадянств інших країн, за винятком Росії та деяких інших, хоч і з цього виключення можуть бути винятки. «Термінове» ухвалення цього нормативу в такий критичний для країни час викликає питання і змушує згадати давню приказку, винесену в заголовок.
Відразу обмовимося, що ініціатором цього нормативу є Зеленський, який стверджує, що він допоможе вирішити демографічну проблему, що дедалі більше загострюється. Але така постановка викликає питання, а норматив створює низку нових проблем, не гарантуючи вирішення старих.
До того ж, є нюанс, який, у світлі ідеї запровадження в Україні багатогромадянства, намагаються завести, як сміття під килимок.
Цим нюансом є така «дрібниця», як стаття 4 Конституції, яка встановлює, що в Україні існує єдине громадянство. Здавалося б, із цього випливає, що інших громадянств громадянин України мати не може. Але на цю тему існує ціла низка тлумачень маніпулятивно-юридичного характеру, з яких випливає, що «якщо не можна, але дуже хочеться, то можна».
Не глибоко вдаватимемося в шахрайські пояснення того, чому за наявності в Конституції норми про «єдине громадянство» анітрохи вагаючись намагаються протягнути множинне громадянство.
Зазначимо лише одне, найголовніше та відверто «прикольне» пояснення. Виявляється, єдине громадянство означає, що в Україні не може бути окремих громадянств, наприклад, Вінницької чи Київської областей, Слобожанщини чи Закарпаття, Львова чи Хацепетівки, а всі мешканці України незалежно від регіону мають єдине українське громадянство.
Подібне тлумачення дуже нагадує те, як штандартенфюрер Штірліц пояснював групенфюрер Мюллер, звідки відбитки пальців першого взялися на валізі радянської радистки Кет. Оскільки Мюллеру напередодні краху гітлерівської Німеччини для повоєнного устрою в житті був вкрай потрібен Штірліц з його виходом на рейхсляйтера Бормана та «вікном» на швейцарському кордоні, Мюллер у це не надто переконливе пояснення охоче повірив або вдав, що повірив.
А ще згадалося це в «Братах Карамазових» Федор-Михаличем Достоєвським, що вийшли нині з моди, зневажливе визначення юристів-адвокатів: «Аблакат – найнята совість!».
Втім, саме на совісті юристів залишимо тлумачення багатогромадянства єдиного громадянства. Зрештою, неевклідова геометрія Миколи Лобачевського припускає, що паралельні прямі можуть перетинатися.
Перейдемо до розгляду власне ухваленого закону про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України № 11469 від 07.08.2024 (4229-IX від 11.02.2025).
У фракції «Слуга народу» заявляють, що норматив, про необхідність якого багато разів говорив особисто Зеленський, допоможе, зокрема, спростити ситуацію для біженців, які опинилися через війну за кордоном і там уже влаштовують своє життя (у тому числі через отримання паспорта країни-проживання), і зберегти за ними українське громадянство. Документ називається депутатами від президентської партії «абсолютно необхідним сигналом усьому українству у світі», необхідним Україні, щоб компенсувати демографічний провал, утворений війною та масовою міграцією.
Водночас право на подвійне громадянство для громадян Україною не поширюється на громадянство Росії, а «добровільне отримання» паспорта Росії стає підставою для позбавлення українського громадянства.
У результаті для переважної більшості українців, які зараз живуть за кордоном, цей закон мало що принципово змінить. Натомість може створити проблеми для тих громадян України, які з країни нікуди не виїжджали та жодного іншого громадянства не приймали.
Словом, норматив продовжує «славну» вітчизняну традицію, суть якої зводиться до того, що у програші залишаються ті громадяни України, які дотримуються законів та зберігають вірність Батьківщині, навіть коли вона у небезпеці. Навіть якщо це обумовлено тим, що дуже багатьом нікуди і нема за що емігрувати.
Крім того, незважаючи на жорсткість формулювань закону щодо громадянства РФ, він припускає можливість людині мати і український, і російський паспорт одночасно. Причому власників де-факто подвійного українсько-російського громадянства можуть бути мільйони.
Отже, 18 червня 2025 року Рада ухвалила загалом законопроект № 11469 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України».
За нього проголосували 243 народні депутати, з яких 177 дала фракція «Слуга народу». Проти голосували 19 нардепів, утрималися – 9, не голосували – 34.
Ініціатором законопроекту, повторимо, є Зеленський. Тут слід звернути увагу на ту обставину, що пропрезидентська фракція «Слуга народу», яка начебто спочатку мала монобільшість, дала за президентський норматив ганебні 177 голосів, і для ухвалення закону потрібно було добирати голоси різного роду «попутників», можливо, небезкорисливо.
Зеленський вніс законопроект до Ради у серпні та нагадав про нього у листопаді у посланні до парламенту.
«Україні потрібний інститут множинного громадянства. Мусимо визнати цю реальність: українці – це вже глобальна нація. І маємо не намагатися обмежити їхні права, а направити на користь України», – заявив Зеленський, явно перебільшуючи «глобальність нації», але це вже інше питання.
Законопроект був поданий владою через все більш тривожну статистику щодо скорочення населення через від’їзд мільйонів громадян через війну та катастрофічне зростання смертності та зниження народжуваності в Україні.
Стверджується, що проект «спрямований на заощадження української нації, яка постане перед величезною демографічною прірвою, коли закінчиться ця війна». Пропонований у законі механізм має «допомогти Україні цю прірву перескочити».
Відомо, що досі законодавство України подвійне громадянство навіть не забороняло, а ігнорувало та визнавало лише українське громадянство людини. Водночас за «добровільне набуття іншого громадянства» могли позбавити українського громадянства. Саме собою формулювання про «добровільності» залишає можливість маніпуляцій.
Але саме на цій підставі Порошенко та Зеленський неодноразово позбавляли українців громадянства, наприклад, Коломойського чи Корбана.
Новий закон таку підставу для позбавлення українського громадянства ліквідує, але право на множинне громадянство, яке усуває загрозу позбавлення громадянства, охоплюватиме досить вузьке коло людей.
Множинне громадянство допускається у таких випадках:
– одночасне здобуття дитиною щодо народження громадянства України та громадянства інших країн;
– набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства усиновлювачів внаслідок усиновлення його іноземцями;
– автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок шлюбу з іноземцем;
– автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документа, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави.
У досі редакції закону про громадянство, що діяла досі, наведені вище чотири пункти вказувалися як такі, які не є підставами для втрати українського громадянства.
У новому законі з’явилися дві нові норми:
– набуття громадянства України у спрощеному порядку іноземцями, які є громадянами держав, включених до переліку країн;
– набуття громадянином України громадянства тих держав, які входять до переліку держав, громадяни яких набувають громадянства України у спрощеному порядку (тобто свого роду взаємний обмін спрощеним здобуттям громадянства).
В результаті, громадяни України набувають законного права набути громадянство іншої країни, яка входить до згаданого вище переліку держав.
Переліку поки немає, його має у двомісячний термін окремим законопроектом подати Кабмін. Очікується, що до нього увійдуть країни Європи та Північної Америки, а також деякі інші країни з-поміж партнерів України.
Водночас, українське громадянство не надається громадянам країни-агресора чи країни-окупанта (тобто Росії), а також країн, які не визнають територіальної цілісності та суверенітету України. Також у громадянстві України відмовлятимуть громадянам країн, які відмовляються визнавати протиправність зазіхань на територіальну цілісність та суверенітет України, у тому числі тих, хто голосував проти резолюції Генасамблеї ООН «Про територіальну цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262». До цих країн входять Росія та 10 країн, які на неї орієнтуються, тобто. Білорусь, Куба, Сирія, Північна Корея та інші.
Очікується, що не визнається множинність громадянства, якщо друге і громадянство – російське. Від нього потрібно відмовитись (подати зобов’язання припинити іноземне громадянство) при подачі заявки на громадянство України.
За новим законом, підставою для втрати українського громадянства є «добровільне набуття» громадянства Росії.
Але є виняток для мешканців територій, окупованих агресором.
Норма закону свідчить, що примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянство Російської Федерації не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
Таким чином, ті мільйони українців, які мешкають на окупованих Росією територіях та отримали російські паспорти, Україна продовжує вважати своїми громадянами, але лише у випадку, якщо вони цього не зробили добровільно.
У цій (не)добровільності прийняття російського громадянства криється проблема, оскільки цілком добровільного прийняття громадянства в агресорів у принципі не може.
Відповідно до процедури, здобуття громадянства ворожої держави супроводжується зачитуванням присяги, в якій йдеться про «добровільний і усвідомлений» вступ до громадянства. Щоправда, можна стверджувати, що це слово вимовлялися під тим чи іншим тиском. Але виникає колізія, яку можна трактувати по-різному.
Слід розуміти, що чисельність таких людей, враховуючи ЛДНР та Крим та інші окуповані території, обчислюється в мільйонах.
Крім того, багато громадян України, які мешкають зараз на контрольованій території або в Європі, отримували паспорт ворожої держави, щоб без зайвих перешкод, зокрема без «фільтрації» на кордоні, в’їжджати за цим паспортом до держави-агресора для відвідування на окупованій території родичів, для продажу об’єктів нерухомості, що залишилися там і там. Очевидно, що питання добровільності отримання російського паспорта в цьому випадку викликає дискусії, і це слід якось відрегулювати.
Крім добровільного набуття російського громадянства громадяни України можуть бути позбавлені громадянства з таких причин:
– Військова служба за контрактом в РФ;
– участь у війні проти України;
– Використання громадянином України на території країни не українського паспорта, а іноземного;
– обвинувальний вирок за злочини «проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку», вчинення терористичного акту чи сприяння йому, створення терористичної групи чи організації, фінансування тероризму, «створення злочинної організації, керівництво такою організацією чи її структурними частинами», створення «злочинного співтовариства.
Звертає увагу останній пункт з його розмитими формулюваннями, особливо щодо «поширення злочинного впливу», що дуже нагадує статтю за «антирадянську пропаганду, наклепницькі вигадки, що ганьблять радянський лад, партію та уряд» у пізньому СРСР.
До того ж останній пункт може бути широко застосований до тих громадян України, які жодного іншого громадянства не мають і отримувати його ніколи не збиралися.
З огляду на корумпованість та повну залежність правоохоронної та судової систем України все це становить реальну небезпеку.
У ряді випадків за статтями «за фінансування тероризму» та «пособництво країні-агресору» часто порушують кримінальні справи проти підприємців з метою вимагання. З прийняттям закону, що обговорюється, до цього може додатися загроза позбавлення громадянства.
«Липові» підозри та кримінальні є вагомим аргументом, аби «вирішувати» питання за гроші. З додаванням до переліку таких «липових» приводів загрози втратити громадянство, «ціна питання» лише збільшиться.
Опозиція, зокрема Юлія Тимошенко (якщо її можна вважати опозицією), справедливо розкритикувала цю норму, аргументуючи свою критику якраз тотальною корупцією в Україні.
У зв’язку з новим законом про громадянство «цікаво» може скластися доля Порошенка, який зараз проходить підозрюваним у кримінальній справі про держзраду. Тепер після набуття чинності судовим рішенням його можуть позбавити громадянства і взагалі викинути з української політики.
Викликають питання та норми щодо спрощеного набуття українського громадянства іноземцями.
Згідно із законопроектом, за полегшеною процедурою зможуть отримувати громадянство України громадяни країн зі списку, який ще має затвердити Кабмін. Спрощений порядок полягатиме у поданні претендуючим на громадянство особою декларації про визнання себе українським громадянином. При цьому не потрібно буде зобов’язувати повертати свій старий паспорт, як цього вимагає стаття 9 цього закону про громадянство України.
Можливість спрощеного набуття українського громадянства надається також громадянам інших країн та особам без громадянства, які воюють у ЗСУ, Нацгвардії та інших військових формуваннях України, а також членам їхніх сімей.
При цьому громадяни країн, які не входять до списку тих держав, з якими передбачено спрощену процедуру набуття громадянства, повинні будуть за дотримання низки інших умов давати зобов’язання вийти зі свого нинішнього громадянства, щоб отримати українське.
Таким чином, громадяни із «спискових» країн (ЄС, Британія, США та Канада), навіть якщо вони не воюють у ЗСУ, процедуру набуття українського громадянства буде гранично спрощено. Не треба складати іспити з української мови та взагалі її знати, а також з історії та законодавства.
Це викликало обурення у лавах «порошенківської» опозиції, що цілком виправдано, оскільки у всіх цивілізованих країнах при вступі до громадянства такі іспити зазвичай здаються.
Легалізуючи подвійне і громадянство, норматив не врегулював багато важливих питань.
Наприклад, чи можуть держслужбовці категорії «А», офіцери спецслужб, інші особи з доступом до держтаємниці, а також нардепи матиме друге громадянство?
Водночас щодо багатьох чиновників та політиків є публічна інформація про наявність інших громадянств. Тому критично важливим є питання про те, чи можуть особи, які мають два і більше громадянств, відповідно, що мають зобов’язання не лише перед Україною, обіймати високі державні посади, у тому числі, які передбачають допуск до державної таємниці. Це особливо важливо у зв’язку з війною.
Питання можуть виникати і до людей з множинним громадянством, яке не працює в структурах влади. Як залучати таких осіб до військової служби, відповідальності за правопорушення, оподатковувати, забезпечувати їм дипломатичний захист? Чи мають вони право обирати і бути обраними до органів влади? Тим більше, з огляду на війну. Адже все це загрожує загрозам національній безпеці.
Натомість величезний сумнів викликає досягнення у вигляді цього нормативу тієї нібито головної мети, яка декларувалася як головна причина його ухвалення.
Йдеться про те, чи поверне легалізація подвійного та множинного громадянства в Україні на батьківщину мільйони тих, хто її покинув через війну?
Очевидно, що за цей час багато хто з цих людей вже облаштувався в інших країнах і прагне отримати там громадянство, особливо якщо це, наприклад, благополучна європейська країна. Це тим більше стосується чоловіків, які сховалися в цих країнах від мобілізації, повернення яких в Україну поки що неможливе.
Для категорії громадян, які влаштувалися за кордоном, цей закон дає лише те, що їх не зможуть позбавити громадянства на підставі того, що у них є паспорт іншої країни, отриманий згідно з умовами та вимогами цього закону.
Але значної кількості українців за кордоном ця загроза ніколи не торкнулася б і за нормами, що діяли раніше. Українській владі вони не цікаві, а українські паспорти (якщо вони їм потрібні) вони б за собою та своїми дітьми зберегли б і за старим законодавством.
Водночас наявність громадянства іншої країни не дає жодних послаблень щодо зобов’язань перед Україною, зокрема, не звільняє від мобілізації. В Україні її громадяни, які мають паспорти інших країн, однаково розглядаються виключно як громадяни України.
Натомість, як сказано вище, закон може створити проблеми для громадян, які нікуди взагалі з України не виїжджали та жодних іноземних паспортів ніколи не отримували, оскільки з’явився перелік кримінальних злочинів, засуджених щодо яких можна позбавити громадянства.
При цьому складається враження, що ця одна з найважливіших причин раптового прийняття закону без опрацювання найважливіших питань є прагнення певної частини так званої еліти легалізувати наявні у неї громадянства інших країн.