Скандал навколо поставок до Європи, насамперед до Польщі, українського зерна та іншого продовольства, що тягнеться ще з весни, вийшов на новий рівень далеко за межі, власне, продовольчої тематики, оголивши старі й загостривши нові протиріччя.
Тема експорту української сільгосппродукції висвітлювалась у публікації « Скандал з українською сільгосппродукцією в Європі: зі своїм овочом у чужий город » ще у квітні нинішнього року, коли ця проблема вперше стала надбанням широкого загалу. З того часу скандал не вщухав, а перманентно продовжувався, періодично загострюючись, а у вересні напередодні призначених на 15 жовтня парламентських виборів у Польщі стався вибух емоцій із звинуваченнями та погрозами польських офіційних осіб на адресу України, і далеко не всі звинувачення є виправданими та розумними.
Розібратися в цьому поєднанні взаємних претензій і шкурних інтересів складно навіть досить досвідченим спостерігачам. Але це слід зробити, щоб не кидатися в дві крайнощі: з одного боку, таврувати ганьбою виключно поляків, які віроломно вдарили в спину Україні в такий важкий для нашої країни час, а з іншого боку, звинувачувати у всіх гріхах виключно українську владу, яка наважилася замахнутися на чесних та благородних поляків, які надають неоціненну допомогу виключно з благородних спонукань, хоча самі поляки відверто кажуть, що допомагають Україні, перш за все, виходячи зі своїх інтересів.
Насправді, у цьому скандалі всі добрі, кожен по-своєму. Тут і жага наживи торговців українським зерном, серед яких, до речі, далеко не всі є резидентами України, а є чимало іноземних фірм. За сприяння продажних українських чиновників, вони вивозять зерно до Європи, але замість подальшого транспортування його до країн Азії та Африки через європейські порти, це зерно дешево продається в прикордонних країнах, насамперед, у Польщі місцевим ділкам, але звинувачення та погрози на свою адресу з боку польської влади отримує вся Україна, яка веде тотальну війну з путінською агресією, затуляючи собою всю Європу, в тому числі Польщу. При цьому, крім іншого, нічого не робиться для нарощування переробки сільгоспсировини в Україні, чим посилюється сировинний характер української економіки. Більше того, здавалося, що експорт зерна та повернення ПДВ є зараз в Україні справою темною та кримінальною, «експорт» цей часто є взагалі фіктивним, бо до того, що держава від цього «експорту» має величезні збитки, що в умовах війни можна розцінювати як мародерство та зрада.
Тут і передвиборча істерія в Польщі, де правляча нині партія Право і Справедливість (ПіС) почувається дуже невпевнено і як козир у внутрішньополітичних розбірках педалює тему запеклої боротьби за інтереси місцевих аграріїв, які не витримують конкуренції з українською сільгосппродукцією. Хоча проблему продажу у Польщі українського зерна за демпінговими цінами українські та польські чиновники могли вже давно вирішити у робочому порядку, забезпечивши транзит зерна через Польщу до портів під митним контролем, але схоже, ні тим, ні іншим це не треба. Бо одним потрібна нажива будь-якою ціною руйнування стосунків з одним із найважливіших союзників України у війні проти Путіна, в якій Польща є тилом України. Іншим потрібен політичний скандал і розігрування української карти в передвиборній склоці, коли на поверхню витягується будь-який бруд з метою будь-що утриматися при владі і втопити конкурентів, і в результаті в сусідній Польщі спливають все більш хвилюючі подробиці про те, як представники нинішньої влада з консервативної ПіС торгувала візами для мігрантів з країн Третього світу, а їхні попередники та нинішні конкуренти з ліберальної «Громадянської платформи» Дональда Туска, колишнього прем’єра Польщі та голови Європейської ради, у разі нападу Росії готові були віддати близько третини території, тобто весь схід країни до Вісли і Варшави і Кракова, що стоять на ній.
Тут же давно очевидна проблема, яка полягає в тому, що незважаючи на перманентні розмови про «членство України в ЄС», насправді Україну там ніхто особливо не чекає, більше того, на її вступ до Євросоюзу активно протидіятимуть, перш за все, наші сусіди і, насамперед, Польща. В наявності жорстка конкуренція за ринки, за ресурси, за субвенції із «спільного європейського котла» тощо. Навіть з урахуванням війни, розрухи та розвалу економіки, Україна є надто великим і ресурсним гравцем, щоб її поява в Євросоюзі не призвела до різкої зміни балансу сил, фінансів та ресурсів, насамперед у східній Європі, і це викликає у багатьох у тій самій. Польщі украй нервову реакцію, хоча до входження України до ЄС ще дуже далеко.
Результатом такого букету стало різке загострення відносин між Україною та Польщею, що шкодить обом країнам, натомість це на користь агресора.
А тепер розглянемо все вищесказане докладніше.
Можна скільки завгодно і цілком справедливо звинувачувати польську владу в тому, що вони у нападі передвиборчої істерії роздмухують скандал, який можна було розрулити тихо, мирно, в робочому порядку. Але нагоду дали трейдери, які експортують зерно з України, причому далеко не всі вони є власне українськими, а також українські чиновники, які діють явно не на користь України.
До речі, слід звернути увагу на те, що до початку повномасштабної агресії цієї проблеми не виникало. І річ далеко не лише в тому, що до 22 лютого 2022 року зерно та інша сільгосппродукція йшла з України морем через чорноморські порти, а тому проблеми ввезення її до країн ЄС, включаючи Східну Європу, просто не виникало.
З початком повномасштабної агресії, порти та чорноморські шляхи виявилися заблокованими ворожим флотом та авіацією, а часто ще й потрапляли під повітряні удари ракетами та дронами. Щодо «зернової ініціативи» довгий час йшли торги з Москвою, але навіть у розпал поставок чорноморським «зерновим коридором» його пропускна спроможність була вкрай недостатньою, тим більше що Росія постійно гальмувала поставки, а зараз «зернова угода» і зовсім «накрилася» . Дещо розчистивши шлях до дунайських і навіть чорноморських портів, Україна зараз намагається налагодити експорт морським шляхом, але поки що це небезпечний шлях із малою пропускною спроможністю, і це окрема тема.
В якості альтернативи було запропоновано варіант транзиту українського зерна залізничним та автотранспортом до європейських портів з відвантаженням зерна звідти до країн Азії та Африки, де цього зерна потребують, згідно з поширеною легендою. Щоправда такий шлях суттєво дорожчий за перевалку зерна на судна у чорноморських портах, але це теж окрема тема.
Здавалося б, все що треба – організувати транзит продукції через територію низки країн, включаючи країни Східної Європи, під митним контролем до європейських портів, і можна вважати налагодженим. Повторимося, у питання складності та вартості логістики зараз не вдається.
Але виникла одна обставина, яка є яскравою ілюстрацією відомої приказки про те, що «жодна добра справа не проходить безкарною».
Нагадаємо, що в 2014 році Україна підписала ту саму скандальну угоду про асоціацію з ЄС, метою якої було нібито створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) Україна-ЄС. Насправді, ЗВТ являла собою відому по анекдотах «систему ніпель», що забезпечує рух тільки в одному напрямку. Тобто вільний рух забезпечувався переважно для постачання європейських товарів до України. На продаж українських товарів до Європи формально мита начебто були зняті, але тільки в межах квот, причому ці квоти були дуже незначними за обсягами практично на всі головні позиції українського експорту, а все, що понад квоти, обкладалося досить високими митами, які робили наш експорт неконкурентоспроможним.
Вищесказане повною мірою стосувалося сільгосппродукції, що є найважливішою статтею українського експорту. Тим більше, що сільське господарство у вигляді фермерства є особливо чутливою сферою в Європі взагалі, оскільки це не лише продовольча безпека, а й соціальна політика, зайнятість тощо. З фермерством у Європі всіляко «носяться», його дотують, «песлять і плекають», аби тільки воно працювало, забезпечувало зайнятість, знижувало навантаження на бюджет у вигляді соціальних виплат з безробіття і так далі. Словом, влазити в таке складне і тонке соціально-економічне поєднання, як ринок сільгосппродукції, з тими шаленими обсягами щодо дешевого зерна, яке виробляє Україна, було початковою дурістю та «жлобством», бо реакція могла бути тільки різко негативною, що й сталося. і це дало Польщі козирі для ескалації напруги у політикансько-електоральних цілях.
Коли почалася повномасштабна війна, ЄС як акт доброї волі тимчасово скасував квоти, мита та обов’язкові імпортні процедури для нашої продукції, перш за все, щоб її можна було експортувати через європейські порти.
Цим і скористалися вульгарні ділки з різних зернотрейдерських компаній, а також великі виробники зерна на українських площах, причому не всі вони є власне українськими. Зерно вивозилося з України, але до портів не доїжджало, а за демпінговими цінами продавалося в сусідніх країнах Східної Європи, і Польща цілком могла виявитися найємнішим ринком збуту, оскільки це найбільша та найплатоспроможніша країна Східної Європи зі значним внутрішнім ринком.
І тут питання не лише до тих ділків, які вивозять зерно з України, а й до тих, що скуповують його в Польщі дешево. Адже якщо б його не купували польські резиденти, воно б у Польщі не осідало і не обвалювало ринок. Тому щонайменше половина вини за обвал місцевого ринку лежить на поляках.
Водночас, асоціація з ЄС залишиться єдиним законним документом, який регулює торгівлю між ЄС та Україною. Варто лише Євросоюзу повернути квоти, мита та процедури, і постраждають сумлінні експортери та Україна загалом, причому у такий важкий час, коли економіка і так ледве дихає через війну.
При цьому треба розуміти, що скандал стався аж ніяк не з вини «українських фермерів», інтересами якими тепер намагаються прикритися. За наявною інформацією, «прості» українські фермери доступу до експорту практично не мають і змушені продавати зерно перекупникам часто за низькими цінами.
Експортерами є переважно великі агрохолдинги та/або зернотрейдери, які мають українське та міжнародне походження.
Скандал навколо ембарго на експорт українського зерна та загострення відносин із Польщею вкотре демонструє, що в нашій країні навіть у такий критичний час керуються не національними інтересами, а інтересами великого капіталу, в даному випадку на користь великих латифундистів та зернотрейдерів, які спрямовують державну політику.
Саме на користь великого капіталу вводився ринок землі. Саме на користь його влада домовлялася про зерновий коридор через територію сусідніх країн для доступу до морських портів. Саме з вини цих експортерів зерно стало «зникати» дорогою до портів, виплескуючи на вузькі, дотовані та зарегульовані внутрішні ринки цих країн і викликаючи там відповідну негативну реакцію. Ці ж експортери тепер чинять тиск, щоб уряд України захищав їх, а не національні інтереси.
У подробиці про те, що експорт зерна навіть за офіційними даними Бюро економічної безпеки (БЕБ) завдає країні швидше збитків, і з експортом зерна пов’язано багато схем із незаконної компенсації ПДВ, не вдаватимемося, бо це окрема тема. Не вдаватимемося і в питання про те, що давно слід було налагодити переробку зерна хоча б на борошно і крупу, щоб збільшити додану вартість, і тоді проблеми «дорогої та складної логістики», про яку «стогнуть» латифундисти та експортери стали б не такими серйозними. , але це окрема тема.
Очевидно, що без підтримки, сприяння та прямої зацікавленості чиновників скандальний експорт не зміг би довго продовжуватися. Адже перший скандал був ще навесні. Потім ЄС запровадив ембарго на експорт зерна з України до ЄС під тиском країн-сусідів, насамперед Польщі. Термін дії ембарго закінчився 15 вересня, але країни-сусіди заявили, що продовжать його на рівні своїх держав. Весь цей час скандал то загасав, то розгорявся знову, але вітчизняна влада нічого не робила для того, щоб спокійно, без зайвого шуму розрулити проблему, тобто, щоб зерно рухалося в порти і не осідало у сусідів, викликаючи нікому не потрібні скандали, оскільки країни -сусіди, насамперед Польща, є ще й найважливішим для України тилом у війні проти путінської агресії.
І лише коли після зняття заборони ЄС країни-сусіди заявили про те, що продовжать ембарго, українська влада почала діяти у властивому їй неадекватному стилі. На рівні Мінекономіки було заявлено про те, що Україна подає позови до Світової організації торгівлі (СОТ) проти Польщі, Угорщини та Словаччини, а також вводить мита на імпорт низки товарів польського агропрому.
Цікаво, що в цьому питанні дуже старається Тарас Качка, який пройшов типовий в Україні шлях від активіста до заступника міністра економіки. Активізм цього чиновника викликає питання про їх відповідність національним інтересам України, але ці подробиці вдаватися не будемо. Як і в те, що, за деякими даними, роботу арбітражу СОТ заблоковано через те, що ще за Трампа з нього було відкликано представників США, і взагалі СОТ – це «довга пісня» на роки. Характерно, що в арбітражі СОТ представлятиме інтереси Польщі, Словаччини та Угорщини взявся ЄС, тобто Україні світить перспектива «побити горщики» ще й із Брюсселем.
Подробиці суперечок між чиновниками України та Польщі суто на економічну тематику вдаватися не будемо. Є ще політична складова, але це окрема тема про що далі.
Нарешті, коли пристрасті загострилися до краю, намітилася тенденція до врегулювання конфлікту. Польща, Угорщина та Словаччина готові розглянути пропозиції України щодо формування зернових коридорів та постачання зерна за кордон через деяких спеціально «ліцензованих експортерів», хоча останнє пахне корупцією та «монополькою». Адже якщо експортер має контракт із закордонним контрагентом умовно на умовах FOB європейський порт, сумлінно доставляє його до цього порту і чесно повертає валютний виторг у країну, чим в Україні займається банківський валютний контроль, то незрозуміло, у якої «качки» для цього треба брати ліцензію , а якщо експортер порушує щось із цих умов, то для цього є відповідні органи, і це жодного разу не Мінекономіки, яке реально ні за що не відповідає і жодних повноважень для контролю над цим не має. Втім, у подробиці вдаватися не будемо.
У відповідь на українські пропозиції ці Польща, Словаччина та Угорщина просять відкликати позов України до СОТ, і міністр агропрому України Микола Сольський пообіцяв це питання «перетерти» з Мінекономіки, яке все це затіяло.
Сподіватимемося, що Україна та сусідні країни, включаючи Польщу, врегулюють цей конфлікт, який зараз не потрібен ні нам, ні нашим партнерам, а на руку лише агресорові. Залишається тільки зрозуміти, хто з українського боку понесе конкретну відповідальність за ті матеріальні та морально-політичні збитки, які зазнала Україна, «вляпавшись» у цей скандал на користь латифундистів-експортерів та чиновників, які керуються аж ніяк не національними інтересами.
Зерновий скандал з Україною став свого роду передвиборчим подарунком партії «Право і Справедливість» (ПіС), яка править у Польщі. А може, навпаки, став аж ніяк не подарунком, бо поки що незрозуміло, як це позначиться на результатах виборів 15 жовтня.
Правоконсервативну партію ПіС очолює Ярослав Качинський, який обіймає посаду віце-прем’єра, якого вважають таким собі реальним тіньовим керівником країни. До цієї ж партії належать президент Польщі Анджей Дуда та прем’єр Матеуш Моравецький, який поряд із Дудою відзначився різкими висловлюваннями на адресу України. ПіС зараз веде важку передвиборчу боротьбу з головною опозиційною силою – ліберальною партією «Громадянська платформа» на чолі з колишнім прем’єром країни та головою Європейської ради Дональдом Туском, який є політиком європейського масштабу.
Але є ще третя за рейтингом політична сила в особі вкрай правої «Конфедерації», яка «пасеться» на тому самому електоральному полі, що й ПіС, різко радикалізуючи цю електоральну нішу та «відкушуючи» електорат ПіС. При цьому «Конфедерація» свою риторику багато в чому будує на претензіях до України, в тому числі вимагаючи захистити внутрішній ринок від українських товарів. За таких умов правляча партія намагається перехопити частину цих тез, різко підвищуючи градус дискусії з Києвом. Більше того, існує значна ймовірність того, що майбутні вибори не дозволять ПіС сформувати однопартійну більшість, і тоді цій партії доведеться входити до коаліції саме з радикально налаштованими «конфедератами», що дуже радикалізує ставлення польської верхівки до України.
У хід знову можуть піти історичні образи, Волинська трагедія, територіальні претензії на «креси сходні» ( Kresy Wschodnie), тобто східні території (Волинь та Галичина). І тут найменша іскра може призвести до загострення відносин із головним східноєвропейським союзником та хабом щодо постачання західної допомоги. Абсолютно безглуздий задум української діаспори із запрошенням до парламенту Канади під час його відвідування Зеленським колишнього «вояка» дивізії СС «Галичина» викликала в Польщі бурю емоцій та масу маніпуляцій серед досить численних правих радикалів у політикумі та серед обивателів. При цьому слід пам’ятати, що у Польщі знаходяться сотні тисяч наших громадян-біженців, переважно жінок з дітьми, і зовсім ні до чого їх підставляти лише для того, щоб у далекій Канаді місцева діаспора, серед якої є нащадки гітлерівських колаборантів, займалася політиканством, підставивши за одне Україну та її керівництво у такий важкий час, зайвий раз загостривши відносини України з Польщею ще у цьому питанні.
Загострення зернового скандалу напередодні виборів, повторимо, викликало ескалацію відносин між владою Польщі та України. Описувати всю низку взаємних випадів і претензій не будемо, оскільки в останні дні дозвільна публіка мала «задоволення» все це дивитися і слухати в режимі реального часу. Нагадаємо лише, що президент Польщі Дуда під час Генасамблеї ООН у Нью-Йорку порівнював Україну з «утоплеником, який може потягнути на дно партнерів». У відповідь Зеленський там сказав щось про те, що «деякі партнери виконують ролі в чужих сценаріях». В результаті Дуда і Зеленський відклали зустріч, що не пішло на користь обом країнам у спільному протистоянні московської агресії. Крім того, з вуст прем’єра Польщі Моравецького та інших чиновників пролунали погрози припинити соціальну підтримку сотень тисяч українських біженців у Польщі, включаючи виплату допомоги, надання житла, безкоштовне навчання дітей у школах тощо. Прем’єр Моравецький домовився навіть до того, що Польща припинить постачання в Україну озброєнь, але потім уже президент Дуда уточнив, що йдеться лише про нову зброю, а стару поставлятиме. Крім того, нагадаємо, що через Польщу йдуть постачання в Україну зброї та ресурсів від США та інших країн партнерів, Польща є перевалковою базою, і навряд чи поляки наважаться перекрити ці постачання, оскільки нарвуться на серйозні проблеми з американцями, європейцями та НАТО.
На цьому тлі слабким голосом пролунали умовляння МЗС України про те, що слід відкинути емоції, сісти за стіл переговорів та полюбовно вирішити всі спірні питання.
У передвиборчій істерії розпочалися внутрішні розбірки у Польщі. Спочатку явно не без допомоги опозиції випливли факти видачі за хабарі польським МЗС мігрантам із країн Азії та Африки віз, які дозволили їм йти далі до Європи. Це викликало вкрай різку реакцію Німеччини та особисто канцлера Олафа Шольца, які погрожували відновленням прикордонного контролю на кордоні з Польщею.
Потім чинна влада в особі міністра оборони Маріуша Блащака у нападі передвиборчої лихоманки розкрила розроблені попередниками з нині опозиційної «Громадянської платформи» плани на випадок нападу Росії. Вони полягають у тому, щоб віддати агресору близько третини території Речі Посполитої, відійти на кордон річки Вісла і там уже чекати на підкріплення від НАТО. План, відверто кажучи, так собі… У відповідь, на адресу влади пролунали звинувачення в тому, що вона не просто видала «страшну військову таємницю», а й зрадила славне героїчне Військо Польське та його мудрий генеральний штаб, а цей план нібито був узгоджений з НАТО.
Після цього «казусу поки що не беллі» в Польщі дещо заспокоїлися, згадавши, очевидно, що поки вони вправляються у своєму знаменитому «польському гонорі», Україна веде реальну кровопролитну війну з агресором, що перевершує сили і засоби, захищаючи, в тому числі, і Польщу, в якій, відверто кажучи, поки що «дурнем мають», розкриваючи «таємні плани», доступні розумінню дитячого садка, які плани, вочевидь, давно відомі в Москві, і якщо Україна раптом не встоїть, Польщі не поздоровиться, а надії на НАТО, якщо судити з його поведінки, поки що дуже туманні.
Після цього поляки трохи присмиріли та взялися за переговори з українською стороною про те, з чого все почалося, тобто із зерна, про що сказано вище.
Цікаво, що лідер головної опозиційної партії «Громадянська платформа» Дональд Туск хоч і засудив дії обох сторін, але особливо розкритикував дії нинішньої польської влади як надто нерозумні. Втім, це він говорить так зараз, перебуваючи в опозиції, а що він «заспіває», якщо прийде до влади, поки що невідомо.
Але в цілому ситуація склалася вкрай неприємна, і тут обидві сторони хороші, кожна по-своєму.
Цікаво, що внаслідок цього скандалу поляки нарвались ще й на невдоволення багатьох у Європі. Мало того, що сварка Польщі з Україною «розлютила багатьох у Європі», але вона ще порушила дуже болюче питання про європейську єдність взагалі.
Про це йдеться в публікації CNN під промовистою назвою « Poland’s spat with Ukraine angered many in Europe, and was a gift for Putin » чи « Сварка Польщі з Україною розлютила багатьох у Європі і стала подарунком для Путіна ».
Посилаючись свої джерела до ЄС та НАТО, видання стверджує, що навряд чи Польща припинить постачання зброї Києву чи суттєво уріже її підтримку.
“Поляки життєво зацікавлені в тому, щоб Україна виграла цю війну, оскільки в іншому випадку вони зіткнуться безпосередньо зі своїм заклятим ворогом Росією, але зараз їм доводиться грати м’язами через вибори”, – заявив неназваний представник ЄС.
З іншого боку, єврочиновникам «важко переоцінити рівень гніву на Польщу».
«Україна вже запропонувала Польщі рішення щодо зерна. Ось чому вони так злиться на Польщу. Як і 24 держави-члени, з яких Польща протягом 18 місяців знущалася за те, що вони не зробили достатньо для підтримки України», – заявив європейський дипломат.
Він назвав позицію Польщі «відчайдушною спробою мобілізувати виборців».
«Якщо вам нема чого запропонувати, ви починаєте створювати та звинувачувати зовнішнього ворога, щоб прикрити провали внутрішньої політики», – заявило джерело видання в ЄС.
Але CNN вбачає у позиції Варшави й глибшу проблему.
Наразі Україна намагається вступити до Євросоюзу. Але якби це сталося зараз, більша частина субсидій, які надходять державам-членам, у тому числі для сільського господарства, натомість пішла б до України.
“Спробуйте продати це польським фермерам”, – пише CNN.
Також низка країн може не влаштовувати, що членство дасть Україні «величезний вплив в інститутах ЄС» – Європарламенті та Єврораді.
Тут знову доведеться повернутися до питання про те, хто і наскільки сильно нас чекає в Євросоюзі, про вступ до якого у нас люблять поговорити всі кому не ліньки від влади до експертів і навіть домогосподарок.
Тут цікаво відтворити один кумедний вислів міністра сільського господарства Польщі Роберта Телуса:
« Якщо ми сьогодні не створимо ці інструменти, Польща точно не погодиться на вступ України. Сьогодні нам потрібно створювати інструменти, бо з українською продукцією ми проживемо довше. Коли Польща вступила до Євросоюзу, то нам довелося виконати умови. І ці умови нам були нав’язані дуже жорстко. І ми маємо поставити умови для України ».
Але пан польський міністр сильно перекручує, бо все було дещо інакше.
1991 року держборг Польщі перед західними країнами становив 33 млрд доларів, причому зауважимо, що тоді це були зовсім не ті гроші, що зараз, якщо врахувати емісію та доларову інфляцію останніх десятиліть. І чарівним чином Паризький клуб кредиторів ухвалив рішення про списання 17 млрд доларів польського зовнішнього боргу. Більше того, Польщі реструктурували виплати з решти, що знизило платежі на 80%. Це списання призвело до того, що макроекономічні показники Польщі стали відповідати Маастрихтським критеріям, які є необхідними умовами для вступу до ЄС.
З 1 травня 2004 року, коли Польща стала членом ЄС, і до кінця березня 2023 року до Польщі з фондів Євросоюзу було переведено понад 235 млрд євро. За цей же час Польща внесла понад 78 млрд євро до загального бюджету ЄС. Таким чином, за 19 років членства в ЄС Польща отримала «чистими» дотацій на суму 157 млрд євро.
Тому постановка про смиренність перед тяжкими умовами вступу Польщі до ЄС викликають сміх. Польща могла б отримати ще більше грошей, якби не суперечка про верховенство права та інші подробиці, вдаватися до яких не будемо. Зазначимо лише, що Польща, яка на думку Єврокомісії, не дотримувалася деяких положень ЄС, зазнала певних фінансових покарань з боку ЄС, але там справа дуже заплутана та неоднозначна.
Якщо об’єктивно, то Україна та Польща є конкурентами щодо боротьби за європейський ринок. І, в міру наближення України до переговорів про вступ до ЄС, ці протиріччя даватимуться знати все більш явно.
Економічні успіхи Польщі останніх років були зумовлені дешевшою, ніж у Західній Європі, робочою силою та грамотною політикою зі стимулювання інвестицій, внаслідок чого поляки залучили дуже великі вкладення у свою економіку та стали новим «складально-виробничим» цехом Європи. Величезне значення мали великі вкладення ЄС в інфраструктуру Польщі та добрі умови для польських аграріїв на європейському ринку.
Дуже вдало для Польщі склалася ситуація на ринку праці. Багато поляків поїхали на заробітки в інші країни ЄС, але їхні грошові перекази склали великі надходження валюти до країни. Але на місце тих, хто виїхав до Польщі, приїхали українці, які були готові працювати за порівняно невеликі зарплати. Така комбінація створила для Польщі подвійний зиск. Чим сильніше ускладнювалася і загострювалася ситуація в Україні, тим більшим був потік трудових ресурсів, що дешевшають.
Але якщо після закінчення війни Україна отримає жорсткі гарантії безпеки і буде прийнята в ЄС, то дешевша українська продукція, насамперед, продукція агропрому, затопить як мінімум Східну Європу, включаючи Польщу. Якщо ж в Україну почнуть переміщати західноєвропейські виробництва через дешевші в порівнянні з Польщею трудові ресурси, то «польське диво» може дуже швидко зійти нанівець, тим більше що Україна є дуже великою за європейськими мірками країною з досить ємним внутрішнім ринком. Є й політичний чинник: поляки не втомлюються позиціонувати себе як конкурентів Німеччини, і у разі стабілізації ситуації в Україні німецькі корпорації можуть перенести свої виробництва до України. Хоча останнє поки що виглядає сумнівним, але теоретично таке цілком можливо.
До того ж постраждати від вступу України в цьому сенсі може не лише Польща, а й багато інших європейських країн.
У разі входження України в ЄС будуть потрібні серйозні вкладення в українську інфраструктуру, і кошти на це доведеться відволікати від інших країн і програм, цілком можливо, що в першу чергу від Східної Європи, причому Польща є одним із найбільших отримувачів європейської допомоги.
Саме тому в Польщі вже прямо заявляють, що заблокують рух України в ЄС, якщо не будуть виконані її умови, і саме так слід трактувати наведені вище слова міністра сільського господарства Роберта Телуса про те, що необхідно вже зараз «створювати інструменти, без яких Польща не погодиться на вступ України до ЄС». А рішення в ЄС, нагадаємо, поки що ухвалюється консенсусом. І це не кажучи про те, що окрім Польщі, в ЄС ще Угорщина…
Загалом, поки що це все, що можна сказати про українсько-польські протиріччя, які, як показано вище, є підготовленим ґрунтом для зернового скандалу і виходять далеко за рамки зерна, сільського господарства та власне економіки, хоча шкурно-економічний інтерес тут має найважливіше значення.
Зараз важко спрогнозувати, як розвиватимуться відносини України з Польщею після виборів 15 жовтня, чи повернуться вони на попередній цілком прийнятний рівень чи погіршаться тією чи іншою мірою.
Як кажуть, «подивитися»…