Наявність довготривалої загрози з боку сусідньої Росії створює потребу в отриманні Україною об’єктивних та дієвих гарантій безпеки від країн-союзників. Як під час теперішньої війни, так і після її завершення загроза з боку східного сусіда та необхідність безпекових гарантій не зникне.
Про це йдеться у дослідженні «Гарантії безпеки для України: вибір оптимальної моделі», нещодавно презентованим Українським інститутом майбутнього.
Що допомогло Україні у перші дні війни з агресором?
Напередодні повномасштабного вторгнення російської армії до України було очевидно, що механізми Будапештського меморандуму не захистять Україну. Тому було укладено кілька безпекових угод із різними країнами, які стали підставою для оперативного надання військової допомоги. В тому числі, військово-політичний формат тристоронньої співпраці Великої Британії, Польщі та України. Саме завдяки цьому альянсу Польща та Британія одними з перших почали постачати Україні зброю після початку повномасштабної війни з Росією.
Вагомий внесок мав і тристоронній регіональний альянс співробітництва між Литвою, Польщею та Україною, метою якого зокрема є зміцнення діалогу між країнами, підтримка інтеграції України в Європейський Союз та НАТО і спільна протидія російській агресії в Україні. Країни «Люблінського трикутника» підтримують надання Україні статусу партнера з розширеними можливостями НАТО та заявляють, що надання Києву Плану дій щодо членства в Альянсі є наступним необхідним кроком у цьому напрямку.
Також спільною декларацією за результатами Восьмого засідання Стратегічної ради високого рівня між Україною та Туреччиною 3 лютого 2020 року в Києві визначено появу нового формату співпраці між країнами, який отримав назву «квадрига». Цей формат передбачає проведення регулярних зустрічей між міністрами оборони та закордонних справ обох країн. Наслідками роботи «квадриги» вже стало поглиблення українсько-турецької співпраці у сфері військових технологій та оборонно-промислового комплексу. Зокрема, Україна вже кілька років поспіль закуповує у турецького ВПК сучасні системи зв’язку, ударні безпілотники та інше чутливе обладнання, а також будує на своїх територіях завод з виробництва БПЛА «Байрактар». Крім цього, сторони підписали угоду про зону вільної торгівлі.
НАТО – стратегічний вибір України
Нагадаємо, сьогодні Президент України Володимир Зеленський, який напередодні представив План перемоги у Верховній Раді, 17 жовтня вирушив у в Брюссель. Він емоційно виступив на засіданні Європейської ради на рівні лідерів.
«Хто з ядерних держав постраждав? Ніхто, окрім України… Хто віддав ядерну зброю? Всі? Ні! Тільки Україна… Хто сьогодні воює? Україна!» – сказав Зеленський, аргументуючи необхідність термінового вступу в НАТО
Президент торкнувся теми Будапештського меморандуму. Згідно якого, коли Україна віддала ядерну зброю, великі країни-партнери мали б відповідно до цього документа гарантувати державний суверенітет і територіальну цілісність України.
Росія порушила цей документ. І за словами президента – «як можна вірити іншим великим партнерам», які допустили велику війну. Якщо вже Будапештський меморандум нічого не вирішив, для нас єдиний захист – вступ в Альянс.
«У нас виходить так, який же вихід? Або в України буде ядерна зброя – і це для нас захист – або ми повинні мати якийсь альянс. Окрім НАТО на сьогодні ми не знаємо дієві альянси. Країни НАТО сьогодні не в війні. Країни НАТО не воюють. В країнах НАТО люди всі живі, слава Богу”, – наголовсив Володимир Зеленський.
І тому ми обираємо – ми і обираємо НАТО, не ядерну зброю. Ми обираємо НАТО.
Між тим, сьогодні Україна потребує військової допомоги та гарантій безпеки з боку країн-союзників для стримування Російської Федерації в цій війні на після її закінчення. За словами автора дослідження, експерта з питань безпеки Ігоря Попова, ідеальним варіантом безпекової системи був би вступ України до НАТО. Не зважаючи на всі виклики, ця система колективної безпеки залишається найбільш надійною, а збройні сили членів альянсу – найбільшою військовою силою в регіоні та світі. Розвиток ситуації демонструє, що в найближчій перспективі шанси на вступ до НАТО є мінімальними, хоча українська дипломатія і продовжуватиме боротьбу за отримання запрошення до членства. «В той же час Україна повинна виконувати всі вимоги щорічних програм співпраці з НАТО, готувати свою інституційну спроможність до можливої зміни геополітичної обстановки, що може відкрити «вікно можливостей. В такому випадку, в разі зміни політичних та безпекових умов запрошення може бути надане досить оперативно, а термін отримання членства може стати таким же коротким, як це було у випадках зі Швецією та Фінляндією», – говорить експерт.
Ukraine Compact: яка від нього користь ?
Та оскільки на сьогодні неможливо передбачити, коли члени НАТО будуть готові надати для України запрошення до членства, найбільш працюючим механізмом безпекової співпраці став комплекс двосторонніх угод UKRAINE COMPACT. Двосторонні угоди надають значний простір для маневру та впровадження нових проєктів у сфері безпеки та оборони, оскільки вони містять положення про можливу додаткову співпрацю, про яку можуть узгодити залучені сторони.
«Згідно з цими угодами, Україна продовжуватиме отримувати зброю, бронетехніку, системи протиповітряної оборони та іншу військову техніку від своїх союзників. Крім того, за результатами цих домовленостей розпочато переговори з іноземними партнерами щодо будівництва оборонних підприємств на території України. Українські військові також активно навчаються на закордонних базах, налагоджено обмін розвідувальною інформацією. Важливо зазначити, що угоди в рамках Ukraine compact не розглядаються як альтернатива НАТО, і їх дія буде припинена після вступу України до альянсу», – говорить автор дослідження.
Нагадаємо, Ukraine Compact об’єднує країни, які підписали двосторонні угоди щодо безпеки з Україною, «в єдину, скоординовану та всеосяжну архітектуру для підтримки Києва». Документ підписали лідери США, Бельгії, Канади, Данії, Естонії, Фінляндії, Франції, Німеччини, Ісландії, Італії, Японії, Латвії, Литви, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Португалії, Іспанії, Швеції та Великої Британії разом з президентом Європейської Ради, президентом Європейської комісії та президентом України.
Перспективні напрямки поза НАТО
Між тим існує ще кілька дієвих моделей двосторонньої безпекової співпраці, елементи яких можуть бути корисними для України. В першу чергу, мова йде про статус основного союзника США поза НАТО. Цей статус є «потужним символом міцних відносин зі США» і може надавати такі переваги в оборонній та безпековій сферах.
Корисною для вивчення є модель безпекової співпраці США та Південної Кореї, яка стала гарантією від повторної агресії проти Південної Кореї з боку сусідніх держав. По завершенню корейської війни США зберегли присутність на півострові. У 1953 році було підписано Договір про взаємну оборону між двома країнами, за яким Республіка Корея віддавала частину суверенітету США в обмін на власну безпеку. Наразі Південна Корея зберігає оперативний контроль над своєю армією в умовах перемир’я, але у випадку війни Штати мають взяти на себе контроль над південнокорейськими силами. Тобто, часткова втрата своєї незалежності є головним недоліком такого формату співпраці.
Зазначимо, на території Південної Кореї розміщено близько 28 500 американських військовослужбовців. У 2022 році, за даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, оборонний бюджет Південної Кореї складав 46,4 мільярда доларів, що становило 2,7% ВВП держави. В умовах зростаючої конкуренції глобальних гравців у Азійсько-Тихоокеанському регіоні та загрози з боку де-факто ядерної КНДР, розмір воєнних витрат Південної Кореї, ймовірно, буде збільшуватися. Безпека Республіки Корея у великому ступені є відповідальністю самої держави. При цьому альянс із США та присутність американського воєнного контингенту залишається не менш важливим чинником у стримуванні КНДР. Також в Південній Кореї розгорнуто декілька комплексів заатмосферного ПРО THAAD, який є найсучаснішою системою перехоплення балістичних ракет. Останніми роками у країні точилися дискусії стосовно необхідності розгортання американських тактичних ракет на Корейському півострові (які було вивезено в 1991 році) чи навіть розробки власної ядерної зброї. Тож США намагаються утримати своїх південнокорейських союзників від створення власної ядерної зброї, поглиблюючи співробітництво в ядерній сфері та посилюючи гарантії для них.
Загострення ситуації на Близькому Сході дає підстави повести аналіз переваг і недоліків воєнної співпраці Ізраїлю із США. Безпекові угоди між цими країнами укладалися після регіональних військових конфліктів і повинні були створити механізми для уникнення нових воєн. Частково вони виконали цю функцію. Першим договором у сфері безпеки та оборони між США та Ізраїлем була Угода про співпрацю в галузі оборони 1952 року. Документ передбачає, що Вашингтон надасть своєму союзнику економічну допомогу та озброєння для потреб оборони. У 20 столітті Ізраїль намагався підписати відповідні договори, але США не вважали таку модель співпраці у сфері безпеки найкращою. На прохання Ізраїлю президент США Джон Ф. Кеннеді дав усні запевнення, що США готові захищати своїх партнерів. Примітно, що юридично оформлені гарантії безпеки зменшили б свободу дій Ізраїлю.
Між тим, країна має доступ до високотехнологічних американських зразків техніки. Наприклад, військово-повітряні сили Ізраїлю мають на озброєнні винищувачі останнього покоління F-35. Також важливим треком американсько-ізраїльського співробітництва є посилення системи ППО близькосхідної країни. США та Ізраїль спільно зміцнюють систему ізраїльської протиповітряної оборони, при цьому Вашингтон визнає роль такого співробітництва у створенні додаткових можливостей працевлаштування для американців.
До перспективного напрямку можна віднести, в тому числі участь у розробці нової безпекової політики ЄС. Сьогодні офіційний Брюссель веде дискусії щодо можливого посилення безпекової співпраці між членами організації. Це має стати відповіддю на зростання загроз з боку Росії, а також на певні протиріччя всередині НАТО. Зазначимо, ЄС вже має свої зафіксовані механізми колективної безпеки. Так, Стаття 42(7) Договору про ЄС — це положення про взаємодопомогу. Після її активації державою-членом, що зазнала нападу, всі інші держави-члени повинні надати відповідь щодо можливої допомоги.
Країни ЄС регулярно проводять командно-штабні зустрічі та навчання на основі сценаріїв щодо активації та імплементації цієї статті. Ці навчання також охоплюють гібридні сценарії або широкомасштабні кібератаки колективної оборони для її членів.
Зазначимо, стаття 42(7) була застосована лише один раз – Францією після терористичних атак у Парижі 13 листопада 2015 року. Франція звернулася до інших держав-членів з конкретним проханням збільшити внески в міжнародну боротьбу проти тероризму. Це дозволило Франції посилити операцію «Сентинель», розпочату після терористичних атак на редакцію Charlie Hebdo в січні 2015 року, в якій взяли участь близько 10 000 солдатів і 4 700 поліцейських.
«Ця стаття є єдиним положенням про колективну безпеку в ДЄС і відповідно є дуже важливою для України в рамках переговорів про членство. Включення України в безпекову інфраструктуру ЄС стало би взаємовигідним для усіх сторін, адже українська армія на даний момент фактично є однією із найсильніших в регіоні, а Україна могла б розраховувати на ефективну допомогу від країн-союзниць у разі повторної агресії з боку РФ. Також в такому випадку була б значно полегшена співпраця в безпековому та оборонно-промисловому секторах», – говорить автор дослідження.
Започаткована 17 лютого 2022 року нова тристороння угода між Польщею, Великою Британією та Україною також є не менш важливим напрямком співпраці, який необхідно розвивати далі, зазначає експерт Попов. Раніше сторони визначили чотири початкові ідеї для поглиблення співпраці: кібер- та енергетична безпека, протидія дезінформації та підтримка Кримської платформи. Для України тристороння угода була бажаною як «мініальянс», щоб компенсувати нездатність країни отримати негайне членство НАТО та Європейського Союзу (ЄС). Це дозволило консолідувати відносини з двома найбільш прогресивними й потужними у військовому відношенні союзниками по НАТО, обидва з яких прагнули розвивати тісніші двосторонні відносини з Києвом протягом попередніх кількох років.
Однак, тристороння ініціатива була швидко забута через повномасштабне вторгнення Росії в Україну, а потім ще більше загальмувалася через зміну політичної ситуації в Лондоні та передвиборчу кампанію в Польщі, що знизило інтерес обох країн до зовнішніх справ. Що стосується війни, то Британсько-польська спільна комісія, створена з метою озброєння України, була замінена ширшими ініціативами з мобілізації НАТО та ЄС для запровадження санкцій проти Росії, а також для надання Україні скоординованої фінансової і військової, в тому числі через Українську оборонну контактну групу (UDCG).
«Відновлення та активізація співпраці в рамках тристоронньої ініціативи стане важливим кроком в покращенні безпекової ситуації в Україні. Серед механізмів, які можуть збільшити ефективність тристоронньої ініціативи: активізація співпраці між службами зовнішньої та військової розвідки країн, регулярні спільні засідання та консультації між представниками відомств, розробка проєктів спільних оборонних підприємств з акцентом на обмін технологіями, з акцентом на БПЛА, морські дрони, артилерію та боєприпаси. Регулярні консультації між країнами на рівні міністрів оборони та зовнішніх справ щодо безпекової ситуації в регіоні. Крім цього, проведення щорічних спільних навчань з упором на ведення війни проти армії РФ на території України, а також впровадження положення про колективну оборону», – говориться в дослідженні.
Також вірогідно буде розвиватися новий формат безпекової співпраці у Чорноморському регіоні. Нагадаємо, що вже оголошено про створення MCM Black Sea – проєкту з розмінування Чорного моря у складі Болгарії, Румунії та Туреччини. Зазначимо, важливим фактором від стримування ескалації в Чорноморському басейні була конвенція Мотре, яка регулює прохід воєнних суден через Босфор. Проте, можливе будівництво каналу «Стамбул» дасть Туреччині додаткові важелі для регулювання судноплавства, адже новий канал не буде входити до предмета регулювання конвенції Монтре. Тож Україні необхідно приділили більше уваги у цьому напрямку.
«Безпека України могла б стати частиною нової глобальної безпекової угоди, проте її підготовка потребує тривалого часу, а протиріччя між найбільш впливовими світовими країнами лише посилюються і далекі від розв’язання. Тому Україна повинна будувати систему безпекових гарантій, не чекаючи вирішення всіх глобальних протиріч. Ця система гарантій повинна створити набір інструментів, які будуть запобіжником від повторення військової агресії проти нашої країни. Ці інструменти повинні мінімізувати ризики нової війни. Потенційна ціна нового вторгнення повинна бути максимально високою, що має стримувати агресора від нової війни», – резюмується у документі.