Референдум про вихід Великобританії з Євросоюзу 2016 року (Brexit-Брекзит) запустив нескінченну політичну кризу, що триває вже два роки. Зараз він вступає в нову, дуже небезпечну фазу, що загрожує важкими наслідками для економіки Туманного Альбіону, а головне, для глобальної економіки, у якій Британія відіграє найважливішу роль, насамперед як фінансовий центр. Якщо криза торкнеться сировинних ринків, що є майже неминучим у таких випадках, то сильно постраждати може Україна, якій і без того в найближчі роки буде дуже важко через потребу величезних витрат на обслуговування зовнішнього боргу.
Ситуація ускладнилася після виборів і формування нинішнього уряду Терези Мей, яке спочатку було різношерстим, мало на що здатним, можна сказати, кризовим унаслідок серйозних суперечностей у ньому й екстравагантності окремих членів кабінету. Чого вартий один лише колишній мер Лондона Борис Джонсон, якого прозвали «британським королем епатажу». Треба віддати належне, відомий ненависник Москви, до того ж названий ім’ям російського післяреволюційного емігранта, Джонсон цілком виправдовує цей «титул», зокрема, своїми екстравагантними висловлюваннями. Цього разу він теж став порушником спокою, однак уже не вербальними вправами, а реальними діями. Слідом ще за двома міністрами, Джонсон подав у відставку з посади міністра закордонних справ.
Новим міністром закордонних справ Великобританії став колишній міністр охорони здоров’я Джеремі Хант.
До речі, призначення такого самобутнього індивіда, як Борис Джонсон, на посаду голови зовнішньополітичного відомства вже свідчить про певні кризи: кадрову, лідерства та взагалі у владі, можливо, навіть державності в Сполученому Королівстві. Адже різкий розкол країни на прихильників і противників подальшого перебування Британії з ЄС можна розцінювати саме як кризу державності.
Точно так само кризою державного управління та керівної партії консерваторів можна розцінювати призначення на посаду голови зовнішньополітичного відомства затятого прихильника брекзиту Джонсона, відмінною рисою якого є вміння посваритися з усіма на світі і невміння домовлятися з будь-ким.
Втім, у стані опонентів консерваторів – лейбористів – ситуація склалася не менш екзотичною. Партію очолює радикальний соціаліст Джеремі Корбін. І це після прісної пам’яті Ентоні (Тоні) Блера, найкращого друга американського «яструба» Джорджа Буша-молодшого! Однак проблема полягає навіть не в радикальній соціалістичності Корбіна.
Питання останнього полягає в тому, що його вважають симпатиком Москви, щоправда, не Путіна особисто, а саме Росії. Очевидною є типова хвороба багатьох, особливо європейських лівих, які за інерцією й далі вважають Москву «батьківщиною пролетарів усіх країн».
Екскурс у бік лейбористів, що зараз перебувають в опозиції, зроблено з такої причини. Якщо керівним нині, нехай і в коаліції з дрібнішими партіями, консерваторам не вдасться утримати владу, і кабінет сформують лейбористи на чолі з Корбіном, то зовнішня політика Сполученого Королівства щодо Росії може зазнати кардинальних змін. З послідовного та радикального противника Росії, прихильника жорстких заходів і санкцій щодо Москви Великобританія може перетворитися на протилежність. Зі свого боку, Україна в особі Туманного Альбіону може втратити одного зі своїх найпослідовніших прихильників у протистоянні імперіалістичним прагненням Кремля.
І роль Джонсона, який подав у відставку, може стати тут критично вагомою.
До часу «Ч», тобто до призначеного моменту виходу Британії з ЄС у березні 2019 р., залишилося не так і багато, а Лондон не може домовитися з Брюсселем щодо умов «розлучення». Прем’єр-міністр Тереза Мей схиляється до компромісного, м’якого варіанта розставання з ЄС. Однак це викликає шалений опір у прихильників беззастережного «розлучення» з об’єднаною Європою.
Тепер уже колишній голова МЗС Великобританії Джонсон у своєму прощальному посланні до Мей написав, що Британія «втрачає мрію про брекзит» і можливості, на які сподівався народ Туманного Альбіону. На його думку, Британія рухається до статусу колонії ЄС. Крім економічних угод, колишній міністр також висловив побоювання через зобов’язання, які Британія бере на себе щодо питання нелегальних мігрантів.
Опоненти-лейбористи також дорікають прем’єру в слабкості та нездатності обстоювати інтереси британців. Заступник голови партії Том Вотсон називає ситуацію, що склалася, цілковитим і абсолютним хаосом, справедливо звинувачує уряд у розколі, тупцюванні на місці, нездатності виконати брекзит і втраті авторитету.
Прем’єр Тереза Мей задовольняється обтічними заявами і не поспішає оголошувати про зміну курсу щодо брекзиту. Виступаючи перед нижньою палатою парламенту відразу після відставки Джонсона, вона заявила, що уряду потрібно підготуватися до всіх можливих сценаріїв брекзиту, зокрема до жорсткого варіанта. Прем’єр наголосила, що з процесом «розлучення з Європою» треба робити щось конкретне і швидше, бо залишилося лише 9 місяців.
Натомість Мей схиляється до м’якшого сценарію виходу з ЄС. Вона переконує колег по уряду, що розставання «по-поганому» дуже дорого коштуватиме країні. Йдеться про втрати в сотні мільярдів євро через жорсткість позицій країн – членів ЄС. Проте багато членів кабінету сприймають м’який сценарій у багнети.
Крім того, Лондон і Брюссель не можуть домовитися про свободу пересування для британців і європейців, що є не менш гострою проблемою.
У Британії заговорили навіть про скасування брекзиту. Однак це непросто зробити з правового погляду. Теоретично є можливим призначення нового референдуму щодо виходу з ЄС, і громадські активісти вже почали кампанію за його проведення, проте «у верхах» ця ініціатива наразі підтримки не знаходить. До того ж у країні, як і раніше, багато прихильників виходу з Євросоюзу, і призначення повторного референдуму про вихід з ЄС може загострити ситуацію на Острові.
У британських ЗМІ вже заговорили про реальність розпаду уряду та колапсу економіки, особливо якщо буде оголошено перевибори.
Водночас оголошення перевиборів у Британії вважають малоймовірним через різке падіння рейтингів торі та високу ймовірність приходу до влади соціал-радикала Корбіна та лейбористів. Отже, консерватори триматимуться за владу до останнього.
Цілком імовірно, вони можуть піти на переформатування кабінету, наскмперед зміною лідера партії та, відповідно, прем’єр-міністра. Нагадаємо, у Британії саме голова керівної партії стає прем’єром.
Ось тут і впливає неоднозначна персона Бориса Джонсона. Щоб зрозуміти суть цього самобутнього персонажа, треба звернути увагу на деякі його дії та висловлювання.
Упродовж роботи на різних посадах, зокрема очолюючи Лондон, Джонсон не жалів уїдливих коментарів, не оминаючи політиків, глав держав і прем’єр-міністрів, цілі країни та континенти.
Він порівнював політику Євросоюзу з політикою гітлерівської Німеччини. Водночас він справедливо дорікав ЄС у нерішучості під час вирішення важливих питань. Ось приклади його висловлювань:
«Якщо вам потрібен приклад того, як дії євробюрократів і спроби ЄС здійснювати політику в галузі безпеки призвели до справжніх проблем, – просто подивіться на те, що діється в Україні».
«Китайський культурний вплив дорівнює нулю і навряд чи зросте. Насправді вся знаменита висока китайська культура та мистецтво – лише імітація західних форм: у китайських піаністів чудова техніка, але вони грають Шуберта та Рахманінова. Китайські балерини танцюють у стилі, що розробив Дягілєв. Жоден китаєць, що працює власне в Китаї, не отримав Нобелівську премію».
«Цей континент Африка – пляма на мапі, але не на нашій совісті. Його проблема полягає не в тому, що ми колись правили там – проблема в тому, що ми не правимо там більше».
«Королева Єлизавета II полюбила Співдружність почасти тому, що вона регулярно постачає їй радісні натовпи негренят, які розмахують прапорами».
«Дональд Трамп приголомшливо неосвічений тип і явно не у своєму розумі».
І це лише дещиця епістолярних шедеврів від Бориса Джонсона.
Погодьтеся, призначати такого самобутнього персонажа на посаду голови зовнішньополітичного відомства, та ще в Британії – країні манірності й усталених традицій, зокрема політичних, – це вже занадто!
Однак час для відставки Джонсон вибрав досить вдалий. Тереза Мей та її уряд слабкі. Шанси Джонсона оцінюють як досить високі. Щоправда, ставлення до нього в суспільстві та в політикумі склалося дуже неоднозначне. Після призначення міністром Джонсон став поводитися витриманыше та серйозныше, однак за ним все одно зберігається репутація екстравагантного політичного персонажа.
Проте з огляду на зазначену кризу лідерства, особливої альтернативи в Джонсона немає, а шанси очолити уряд – є.
Крім того, політична криза поглиблюється. Авторитет Терези Мей різко впав, вона втрачає довіру як усередині партії, так і в суспільстві загалом. Ситуація з брекзитом залишається невизначеною. Країна зависла на шпагаті: одна нога – у ЄС, а друга – на виході з Євросоюзу.