Вінстон Черчилль свого часу зауважив, що велику державу, як і великий пиріг, найлегше надкушувати по краях. Безумовно, цей вислів є актуальним і для України післяреволюційного періоду, в умовах нинішньої гібридної війни. Мова про Рівне, Ужгород та Харків.
Рівне
Однією з болючих точок є місто Рівне та область загалом. Тут 10 травня припинено спробу провести мітинг сепаратистів під гаслами «Рівненська Республіка» та «Бурштин – надбання Рівненської народної республіки». Мітинг не відбувся, бо після того, як учасники зібралися біля будівлі Рівненської обласної державної адміністрації, їх розігнали правоохоронці та місцеві активісти. За фактом посягання на територіальну цілісність України СБУ порушила кримінальну справу.
Голова СБУ Василь Грицак заявив, що до організації мітингу причетний колишній прем’єр Микола Азаров. Також прозвучали заяви про причетність до справи російських замовників.
Цей регіон уже давно викликає певне занепокоєння. Передусім це пов’язано з нелегальним видобутком бурштину. Спроби взяти його під контроль спричиняють додаткові проблеми та приводи для дестабілізації. Бурштиновий бізнес уже давно зрісся з місцевими кримінальними структурами та кришується представниками влади.
З регіону вже не вперше надходять тривожні звістки. 1 квітня понад 200 копачів бурштину поблизу села Більська Воля розібрали міст і заблокували дорогу поліції. 17 березня минулого року губернатор попросив міністра внутрішніх справ Авакова ввести в область підрозділи Нацгвардії, бо поліція не справляється із ситуацією. А ще раніше, 2015 року, були проблеми з перекриттям копачами траси Київ-Варшава та масові виступи через арешт копачів у Дубровицях Рівненської області. Тоді копачів довелося звільнити, а командир батальйону Київ-1 і депутат ВР Євген Дейд, який прибув на місце, навіть констатував, що «Україна за крок від нового фронту».
У соціальних мережах працюють боти, що поширюють заклики про від’єднання від України. В основі – пропозиції «не ділитися прибутком від продажу бурштину з Києвом» та можливістю «приєднатися до Польщі» й отримувати зарплати на рівні 1500-2000 злотих, «як у Польщі». Тож провокатори використовують потенційно найпопулярніші гасла, з огляду на ситуацію в області, соціальну та економічну нестабільність.
Поряд із цим зав’язаний навколо регіону Волинсько-поліський вузол дає змогу ворожим щодо України силам діяти ще й по лінії дестабілізації польсько-українських відносин. Тут відіграє роль і близькість регіону до Польщі, і використання гасел «отримання польських зарплат» та «приєднання до Польщі», і наявність польської діаспори в регіоні Східної Волині, і розташування регіону на стратегічних шляхах, що пов’язують Україну з Польщею, й атака на консульство в Рівному. Через це Україна може втратити свого західного партнера та отримати напруження й на західному кордоні. Отже, удар тут, у районі Рівненщини, може стати особливо болючим та руйнівним.
Закарпаття
Наступною болючою точкою України є Закарпатська область. Як і у випадку з Рівненщиною, розгул кримінального бізнесу, у цьому разі – контрабандистів, а також віддаленість регіону від центру грають на руку потенційним підбурювачам. Не випадково саме сюди перевели «кризового» губернатора Геннадія Москаля, який раніше очолював «військову» Луганську область. Ситуація в області справді викликає закономірні побоювання і в майбутньому, за певного розвитку подій та якщо не буде вжито заходів, може принести вкрай неприємні сюрпризи.
На руку потенційним підривним елементам працює географія – область відокремлена від решти України Карпатськими горами. Як наслідок, своєчасне перекриття гірських перевалів обмеженими силами диверсантів може перешкодити перекиданню сил до області в разі виникнення кризи. Невеликі групи диверсійних сил (за припущеннями експерта Центру вивчення повстанських рухів – приблизно рота) зможуть повністю відірвати область від України.
З огляду на супутні заходи таких операцій, приклади яких ми могли бачити на Донбасі та в Криму, а саме – використання агентури, паралізацію дій органів влади та силовиків, пропаганду та інформаційно-психологічні операції, створення масового дестабілізаційного руху, захоплення адміністративних будівель і провокування масових заворушень, – ситуація може набути справді вкрай загрозливого характеру.
Головним чинником дестабілізації тут може зіграти «русинська карта» та теза про відокремленість населення, що проживає на Закарпатті, від українців. Саме над цим уже тривалий час працює кремлівська пропаганда.
До організаційних заходів треба зарахувати проведені наприкінці минулого року майже одночасно в Мукачеві та Москві «З’їзди русинів». Московський з’їзд очолив самопроголошений прем’єр-міністр Закарпаття Гецко, що був на ньому головою. Разом з ним у «З’їзді русинів в РФ» взяли участь інші прокремлівські активісти – Фролов, Миронов і Бушуєв. Мукачівський «З’їзд русинів» очолив колишній міністр закордонних справ часів Януковича – Леонід Кожара. Обидва з’їзди презентували себе як представників не тільки русинського народу, а й усього Закарпаття, вимагаючи для нього територіальної автономії.
Поряд з цим функціонує «Закарпатське народне об’єднання СубКарпатія», очолюване бізнесменом, генеральним директором виробничо-комерційної корпорації «Редія» Миколою Бураком. Це об’єднання ще 2009 року зверталося до Закарпатського адміністративного окружного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Закарпатської обласної ради та Закарпатської обласної держадміністрації щодо імплементації загальнообласного референдуму від 1 грудня 1991 р.
Загалом на Закарпатті деструктивні сили намагаються діяти здебільшого не так через різноманітні кримінальні структури, як через автономістські організації, що працюють у легітимному полі та намагаються домогтися посилення сепаратистських тенденцій у регіоні.
З цим пов’язаний ще один чинник – робота прокремлівських сил з угорськими організаціями. Кремль давно налагоджує відносини з угорськими націоналістами – як в Угорщині, так і на території Закарпаття. Це роблять і прокремлівські автономістські організації.
Мета Кремля в цьому разі – не так поставити його на шлях приєднання до «русского міра», як максимально дестабілізувати ситуацію, створити такий стан, коли найменша криза призведе не тільки до нестабільності в регіоні, а й до напруження у відносинах із західними сусідами, у цьому разі – з Угорщиною. Саме тому ще одне багаття, хмиз для якого ретельно збирають прокремлівські сили, розкладають саме на Закарпатті.
Харків
Особливе місце на карті «болючих точок» України посідає перша столиця УРСР. Харків завжди був у зоні безпосередньої загрози з боку РФ, ще з початку «російської весни». Уже тоді проросійські активісти спробували влаштувати в Харкові «Харківську Народну Республіку». Харків мав стати найбільшим містом так званої «Великої Новоросії» – проекту, від якого згодом кремлівським товаришам довелося тимчасово відмовитися. Були штурми та захоплення Харківської держадміністрації, масові зіткнення з пораненими та вбитими. Був помічений на харківських вулицях нині покійний Моторола й інші діячі майбутніх ДЛНР.
У підсумку проект ХНР вдалося ліквідувати – завдяки своєчасному застосуванню підрозділів МВС, активній участі проукраїнських громадських активістів і компромісу між центральною владою та місцевими харківськими елітами, які, зрештою, вирішили, що в черговій «народній республіці» жити не хочуть. За це місцеві еліти, зі свого боку, отримали недоторканність за нової влади.
У Харкові врахували уроки, отримані на Донбасі, – там «народні республіки» змогли відбутися значно саме завдяки потуранню місцевих еліт і бездіяльності правоохоронних органів. Свій вплив зробив також замах на мера Харкова Кернеса, здійснений 28 квітня 2014 р., що ознаменував уже остаточне відокремлення місцевої влади від адептів «Новоросії» в Харкові. Водночас відіграло свою роль своєчасне перекидання та рішуче використання сил МВС, насамперед полку особливого призначення МВС «Ягуар», бійці якого звільнили Харківську ОДА від проросійських активістів.
Подальші дії влади були спрямовані на збереження стабільної ситуації в місті, для чого було вжито низку заходів. Це стосується й посилення правоохоронних органів, і соціальних заходів (наприклад, першочергове здійснення різноманітних виплат бюджетникам, навіть раніше за Київ), а також домовленості з місцевими представниками влади. Зрештою, центральна влада та «харківські» домовилися, Кернес залишився мером, а Харків – українським містом.
До дестабілізаційних чинників тут треба зарахувати близькість до кордону з РФ. Ще під час протистояння в Харкові часів початку «російської весни» було зазначено участь значної кількості активістів з Росії, зокрема – із сусіднього Бєлгорода. Безумовно, у разі дестабілізації ситуації кремлівські агенти знову використають цю карту.
Крім того, загрозою стабільності може стати наплив біженців з ДНР-ЛНР. Серед них є люди, часто незадоволені Україною та проросійськи налаштовані, які, проте, не бажають жити в російських проксі-республіках. Поряд із великою кількістю люмпен-пролетаріату в Харкові, що характеризує кожне велике місто, такий «коктейль» може стати добрим живильним середовищем для дій прокремлівської агентури. Не викликає довіри й безумовна лояльність місцевих еліт, які поки що змогли домовитися з центром. Отже, тут ми можемо бачити ще один приклад потенційного «багаття», що, як можна очікувати, спробує розпалити Кремль.
Автор: Денис Москалик