Після 24 лютого вся система глобальної безпеки, до якої ми звикли за останні 80 років, фактично припинила своє існування — тому що не можна будувати спільну систему безпеки з такою країною, як Росія, це вже для всіх стає очевидним і зрозумілим.
Про це в ефірі радіо НВ сказав український дипломат, міністр закордонних справ (2007-2009) Володимир Огризко.
Інструменти попередньої системи, такі як ООН або ОБСЄ, продемонстрували своє повне безсилля та недієздатність, на них немає жодної надії. Якщо постійний член Ради безпеки ООН брутально порушує принципи самої організації і його за це не можна покарати, то тоді що ж це за система і кому вона, власне, потрібна?
Вже ні в кого немає жодних сумнівів, що система глобальної безпеки має бути переосмислена і перезапущена. Питання тільки в тому, з ким і як. Зараз ми читаємо про те, що президенти Росії та України можуть підписати якусь угоду, але de facto це знов легалізує РФ як частину цього процесу і цієї системи. Чи це відповідає нашим інтересам? Думаю, що зовсім ні. Ми мусимо будувати цю систему вже без Росії, за будь-яких обставин, і всупереч Росії, бо вона довела за ці 80 років, що для неї жодні міжнародні норми, принципи, угоди, зобов’язання абсолютно нічого не важать. Це країна-варвар, країна-агресор, країна, яку треба якомога швидше прибирати з політичної карти світу.
Тому ідея створення нового союзу (мається на увазі запропонований президентом Володимиром Зеленським союз United for Peace) безумовно правильна, але питання в її реалізації. Повідомлення про великий «прогрес» в перемовинах свідчать про те, що розуміння, як цю ідею реалізувати, далеке від того, що нам, українцям, у першу чергу потрібно.
Ми не маємо виходити з того, що наші західні партнери битимуться за нас більше, ніж ми самі
Я, чесно кажучи, побоююсь, що на тлі оцих всіх «переможних» реляцій про те, що ми припиняємо кровопролиття (що є, безумовно, найважливішою основою для того, щоб зупинити цю бійню) нам просто нав’яжуть ті умови, які потім буде неможливо відіграти назад. І саме тому переговори мають відбутися у зовсім іншому форматі. Це мають бути перемовини України і західних лідерів з РФ. Не можна залишати ці переговори переговорами сам на сам. І ніякі західні партнери не дадуть нам жодних гарантій, якщо ми не зобов’яжемо їх взяти участь у цьому процесі. Все це політичні фантазії, які розсиплються на другий день після того, як цей папір, не дай боже, буде підписано, і це означатиме, що ми просто відкладемо другу бійню на кілька років вперед. Ми маємо думати про це вже сьогодні, якщо таке не дай боже станеться.
Щодо позиції західних лідерів, ми не повинні виходити з того, що наші партнери битимуться за нас більше, ніж ми самі. Очевидно, що від санкцій проти РФ страждають не лише росіяни, але й ті країни, які ці санкції запроваджують. Це означає зменшення тих прибутків і доходів, до яких вони звикли і від яких їм дуже важко відмовитися. Але якщо «мир» буде укладений, ми не матимемо жодних аргументів заперечувати те, що треба відновлювати нормальні відносини з Росією. Бо якщо мир, то чого ж ми тоді повинні говорити про те, що РФ треба продовжувати санкціонувати, нищити економічно тощо?
І зовсім не останнє питання — з ким президент Зеленський збирається підписувати мирний договір? З Путіним, якого американці оголосили людиною, яка підозрюється у вчиненні злочинів проти людяності? Так не можна. Це відкине нас в очах тих самих американців на дуже велику дистанцію. З одного боку, ми просимо у них засоби протиповітряної оборони, нове озброєння тощо, а з іншого — хочемо підписувати мир із воєнним злочинцем. Добре, це є прерогативою суду, ми не маємо права говорити про злочини до того моменту, поки судді не винесуть рішення, але прокурори Гаагського суду вже працюють в Україні, збирають всю інформацію, і її більше, ніж достатньо. Ми з вами чудово розуміємо, скільки крові на руках Путіна і що, безумовно, він має бути покараний найлютішим способом.
Те, що Міжнародний суд ООН у Гаазі днями зобов’язав РФ негайно припинити вторгнення в Україну, ніяк не вплине на ситуацію. Росія не сприйматиме цей висновок серйозно, як вона не сприймала серйозно в останні роки рішення, скажімо, Європейського суду з прав людини. Прямого впливу на ситуацію це не дасть, втім, якщо ми згадали про Міжнародний суд у Гаазі, то такі речі є надзвичайно важливими для того, щоб потім, коли всі данні, всі резолюції, в тому числі і Генеральної асамблеї ООН, будуть зібрані докупи, коли до них будуть додані всі ті конкретні факти злочинів, які вчинила Росія на території України, коли все це буде готово і Путіна оголосять у міжнародний розшук, — от тоді це вже матиме зовсім інші політичні наслідки.
Думаю, ми до цього доживемо, притому в доволі близькій перспективі, і саме тоді почнеться найцікавіше. Крім Путіна в списку на міжнародний розшук опиниться вся кремлівська камарилья, всі ті, хто сьогодні підтримує цей фактично фашистський режим. Після цього ситуація почне кардинально змінюватися — бо для всіх тих, хто сьогодні сидить і очікує в Москві і навколо неї, сподіваючись, що якось воно буде, це означатиме, що червону лінію під їхнім режимом підведено. І от тоді активуються ті сили всередині Росії, які щонайменше не захочуть мати такої перспективи для себе.
І ще одне. Щодо перспективи економічної, фінансової та військової підтримки РФ з боку Китаю, то варто пригадати багатогодинну зустріч представників США і Китаю в Римі, де китайцям дуже чітко пояснили, чим їм буде загрожувати надання допомоги Росії.
Якщо ви проаналізуєте, куди їде експорт Китаю, то він йде здебільшого у два регіони — США і Європу. Саме там Китай заробляє сотні мільярдів доларів від своєї торгівлі. Я думаю, що представнику Китаю дохідливо пояснили, що станеться з цією торгівлею, якщо він вирішить прийти на допомогу РФ.
Ну і давайте подивимося на це очима китайців: чи потрібна Китаю сильна Росія, маючи на увазі давні китайські мрії про повернення територій на Півночі країни, які ще у XIX сторіччі загарбала Російська Імперія? Чи потрібно Китаю мати Росію союзником, проти якого об’єднався весь світ, в прямому розумінні цього слова, і на якого накладають такі санкції, що якщо вони залишатимуться ще певний період часу, то, фактично, розвалять російську економіку? Тому мені здається, що китайці, які мислять категоріями більше стратегічними, ніж тактичними, тричі подумають, ніж вплутуватися в цю історію, бо собі ж, як кажуть, може бути дорожче.