Міністр юстиції Павло Петренко розповів «і» про справи в Європейському суді з прав людини, антирейдерські закони, виконання судових рішень, перспективи запровадження візового режиму з Росією та вільного обігу зброї.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) почав розгляд справи «Україна проти РФ». Як просувається справа?
В ЄСПЛ наразі є п’ять таких справ: дві щодо незаконного захоплення Криму Росією; одна – щодо викрадення дітей та дві по ситуації на Донбасі, починаючи з 2014 р. до початку 2017 р.
Україна подала юридичну позицію стосовно захоплення Криму наприкінці весни 2017 р. і суд її прийняв. Це понад 50 свідків, сотня відео- і аудіо файлів, безліч письмових доказів, об’ємом у тисячі сторінок. Восени 2017 р. представлено ще більш об’ємне подання щодо подій на Донбасі в 2014 р. Зараз чекаємо по цій справі від суду процесуального графіку (дати засідань, допиту свідків, яким чином буде проходити процес, чи можливий виїзд суддів до України і т.д.).
Наша справа дуже масштабна. До цього найбільша міждержавна справа, яку розглядав ЄСПЛ, стосувалася суперечки між Кіпром і Туреччиною. Опис її воєнних подій охоплював майже місяць. Також масштабною була справа щодо суперечки Грузії та РФ (6-денна війна).
Події в Україні охоплюють набагато більше часу. Лише події у справі по Криму охоплюють 2-4 місяці: підготовка до анексії території, активна фаза, постанексаційний період. Справи по Донбасу описують у щоденному хронометражі 6-7 місяців. Там надвеликий об’єм інформації, тому суд повинен визначитися, як розглядатиме ці справи.
Справа по викраденню дітей незначна по хронології: зафіксовано незаконний вивіз дітей-сиріт та повернення їх в Україну. А от дві справи по Донбасу досить великі. Зокрема, майже місяць тому ми подали юридичну позицію щодо справи за період 2014 – початку 2015 рр. В ній понад 100 свідків, багато відеоматеріалів та документів від спецслужб. Тому суд тепер повинен вирішити, коли буде розглядати цю справу й допитувати свідків. Можливо, найближчим часом (якщо суд дасть згоду на розкриття частини інформації) Мін’юст проведе прес-конференцію та оприлюднить деякі факти, що нам вдалося зібрати без допомоги правоохоронних органів і спецслужб. Адже ми також допитували свідків, які самостійно до нас звертались. Повірте, там є залізні «вбивчі докази» щодо участі російських спецслужб і збройних сил РФ.
А в яку суму уряд України оцінює збитки від окупації Криму й військових дій на Донбасі?
По Криму ми робили попередній розрахунок потенційних збитків, пов’язаний з втратою контролю над українськими активами — це понад 4500 комунальних і держпідприємств. В 2014 р. збитки становили майже $100 млрд. (1 трлн. грн. за тодішнім курсом). Стосовно Донбасу — ми не прораховували потенційних збитків. Адже порахувати їх без доступу на непідконтрольні території важко. Нам треба побачити, що там знищено чи пошкоджено, якою мірою і т.д. Кажуть, що там цілі заводи вивозяться до РФ…
Взагалі, за регламентом ЄСПЛ, питання збитків і сатисфакцій вирішується вже на стадії винесення вироку суду. До того ж розмір збитків може ще додатково оцінюватися незалежними експертами.
Стокгольмський арбітраж відмінив принцип Газпрому «бери або плати», який діяв при закупівлі Україною російського газу. Що це дасть нашій країні? Які перспективи завершення справи?
Ми домоглися справедливості, бо цей контракт був кабальним для України. Ми не повинні платити надумані заборгованості в сумі понад $40 млрд., які Газпром озвучував у своїх позовах. Україна вже понад 700 днів не користується російським газом, що дає нам можливість закуповувати газ на ринкових умовах і лише у тих, у кого вважаємо за потрібне. І також дає змогу поновлювати нашу газову промисловість, бо найближчим часом ми маємо намір перейти на власні ресурси з видобутку газу.
Щодо подальших перспектив справи, то зараз відбувається слухання за позовами України в частині транзитних контрактів. Воно буде завершено у 2018 р.
А як Ви ставитеся до ініціативи введення візового режиму з РФ?
З 1 січня 2018 р., за рішенням РНБО, вводиться система біометричної ідентифікації осіб, які перетинають український кордон. В першу чергу, мова про РФ. І це є серйозним елементом нацбезпеки. При такій формі контролю осіб, можливо, наступним кроком буде введення візового режиму.
Хоча, якщо говорити про класичну паперову візу, то вона проблему не вирішує. Адже агенти і співробітники спецслужб, яких дуже багато на території України і які направляються сюди з РФ, мають десятки паспортів.
А от відбитки пальців підробити неможливо. І це дасть нам змогу відслідковувати їх пересування по Україні та реагувати на роботу агентурної бази РФ. По-суті, система біометричної ідентифікації, коли особа вказує мету візиту та місце перебування, це і є візовий режим.
І хочу наголосити, що для реагування на терористичні й агентурні загрози з боку РФ, візовий режим у форматі біометричної ідентифікації осіб повинен бути. А переназвати його потім можна, як завгодно. Отож, я є прибічником введення візового режиму, але як надбудови над системою біометричної ідентифікації осіб, які перетинають наш кордон з території РФ.
Вже рік, як прийнято антирейдерський закон. Як Мін’юст бореться з рейдерством?
Ситуація за цей рік змінилася. Але це повинна бути боротьба не лише Мін’юсту, а й всіх інституцій влади. Протягом 25 років української незалежності так склалось, що інститут права власності майже не був захищений. Згадайте першу «дику» приватизацію в середині 1990-х рр., коли декілька десятків груп впливу скупили за безцінь всю держвласність. На початку 2000-х рр. відбувся перший її перерозподіл, з використанням бандитських формувань і кримінальних елементів. В середині 2000-х рр. почали використовувати судову систему для перерозподілу власності.
І за 25 років нашої незалежності не було жодної серйозної кримінальної відповідальності за неправомірне захоплення чужого майна. В середньому, за останні десятиріччя в Україні діяло 30-35 організованих злочинних груп, які системно займалися протиправним захопленням чужої власності. Апогей припав на 2010-13 рр. (до 3000 захоплень по країні в рік — від великих підприємств до малих об’єктів нерухомості).
З огляду на таку ситуацію, в кінці 2016 р. в Україні прийняли антирейдерський закон, який усунув основні можливості для маніпуляцій (зокрема, переписування права власності на компанію чи зміну директора). Вперше в історії України введено кримінальну відповідальність за захоплення чужого майна — від 8 до 10 років позбавлення волі. Також ми ввели, на рівні кримінального кодексу, спецконфіскацію всього майна, компаній, які причетні до рейдерських атак. Така процедура проходитиме за рішенням суду.
Які реальні результати цих нововведень?
В 2015-16 рр. до Мін’юсту надходило декілька тисяч скарг щороку від потерпілих. За перші місяці роботи антирейдерського закону, кількість скарг зменшилась в рази. З початку року зафіксовано дещо більше 50 скарг. По ним направлені матеріали до правоохоронних органів, порушено декілька десятків кримінальних справ і перші справи вже є в судах з обвинувачувальними актами. Зокрема, справа київських нотаріусів, які масово переписували квартири киян.
Але є інша проблема, яка умовно теж відноситься до рейдерства. Я говорю про захоплення урожаю на фермі чи агрофірмі, з застосуванням зброї та погроз до власників і співробітників. Це явний бандитизм. І, на жаль, в Україні він є. Останні десятиріччя збір урожаю фарбувався в червоний колір — колір крові (зокрема, в південних і східних областях).
Тому за ініціативою Мін’юсту створено систему антирейдерських аграрних штабів, які почали працювати з серпня 2017 р. До їх складу входять силовики, прокуратура, представники бізнес-асоціацій, органи юстиції, а керує штабом голова облдержадміністрації або його заступник. І я скажу, що наразі немає конфліктів з жертвами, які траплялися майже щороку під час посівної. А на сьогодні порушено 17 кримінальних проваджень проти осіб, які намагались займатися грабежем і бандитизмом.
А як просувається реформа виконання судових рішень, зокрема, впровадження інституту приватних виконавців?
Ситуація поступово змінюється. За 2017 р. втричі збільшився обсяг виконання судових рішень: з 6% до 18%. Наша мета — протягом 3 років вийти на середньоєвропейський рівень їх виконання (50-70%). В пасиві рішень є багато тих, які пов’язані зі стягненням штрафів. І я переконаний, що інститут приватних виконавців додасть у цій справі позитиву.
Наразі працює понад 100 приватних виконавців. І по електронній базі єдиного держреєстру виконавчих впроваджень вже можна спостерігати швидкість виконання судових рішень.
До речі, статистика у приватних виконавців набагато краща, ніж у державних. В середньому, протягом 2 тижнів вони виконують рішення суду. А у держвиконавців це займає більше місяця або декілька місяців. А раніше ці рішення не виконувались роками.
Проте, я оптиміст і сподіваюся, що більшість юристів піде на іспити й отримають доступ до професії. Хоча, українські юристи, виявляється, доволі консервативні. Але ми ведемо, спільно з європейськими партнерами, масштабну кампанію для популяризації інституту приватних виконавців. Окрім цього, ведеться серйозна робота в системі державної виконавчої служби. Зокрема, щодо покращення якості кадрів та контролю якості виконання судових рішень (по сплаті аліментів за 2017 р. понад 2,1 млрд.грн. стягнено на користь більше півмільйона дітей).
Думаю, 2018 р. стане переломним, бо з’явиться більше приватних виконавців і українці побачать нову якість та кількість виконаних рішень суду, а також запрацює нова судова система. До того ж, наступного року ми отримаємо понад 700 суддів у місцеві суди і запуститься повне перезавантаження апеляційних судів. Ці зміни закладуть основи правосуддя в Україні на десятиліття.
Зараз часто озвучуються ідеї по спрощенню режиму отримання короткоствольної вогнепальної зброї для українців. Кажуть, що в Естонії та Молдові це дозволило скоротити вуличну злочинність. А Україні, це допомогло би?
Я противник бездумної видачі короткоствольної вогнепальної зброї населенню. Наразі в Україні декілька мільйонів одиниць легальної мисливської зброї, в т.ч. нарізної, яка ще більш небезпечна, ніж пістолет. Бездумна видача зброї проблему злочинності не вирішить і порядку на вулицях не буде. В будь-якій цивілізованій країні виключно держава має право на примус і застосування сили для забезпечення порядку й безпеки людей. Якщо по-іншому, то держави не існує.
Думаю, потрібно ввести в правове поле користування зброєю. На жаль, у нас зараз немає чіткого механізму правового регулювання користування зброєю. Навіть, якщо людина легально володіє зброєю і лише захищалася від нападників — в 99% випадків вона матиме проблеми з правоохоронними органами, адже проти неї порушать кримінальну справу.
Тому повинні бути запроваджені чіткі правила користування зброєю і визначена категорія осіб, які зможуть нею користуватися. Це можуть бути люди, які пройшли військову службу й наразі у запасі, і ті, хто працював у правоохоронних органах.
Також повинні бути прописані соціальні зобов’язання такої категорії осіб. Тобто, цих людей можуть призвати як швидкий резерв до Нацгвардії чи виконувати функції муніципальної варти в територіальній громаді по місцю проживання (за необхідністю). При такому баченні ситуації — це розумне вирішення питання. Якщо ж просто роздати всім пістолети, тоді слід закрити всі держінституції, ліквідувати поліцію, правоохоронні органи та займатися махновщиною. Такого не повинно бути і цього не буде.