Пафос навколо зустрічі нормандської четвірки в Парижі 9 грудня 2019 року з самого початку представлявся занадто перебільшеним, про що доводилося писати зовсім нещодавно в матеріалі «Нормандські ворожіння» . З самого початку було очевидним, що ніякого прориву у вирішенні проблеми Донбасу і в припиненні війни не буде, в кращому випадку будуть деякі локальні домовленості в сторону пом'якшення ситуації, що і сталося. Навіть щодо контракту з транзиту газу, всупереч зазначеним вище «нормандським ворожінням», домовитися поки не вдалося, хоча це питання бачиться одним з ключових, незважаючи на те, що ставлення до нормандського формату не має ніякого.
Чи не єдиним позитивним підсумком став сам факт того, що зустріч взагалі відбулася, після трирічної заморозки переговорного процесу на вищому рівні контакти поновилися, «домовилися домовлятися», а наступна зустріч призначена за 4 місяці, тобто в березні 2020 року, що вкрай важливо, без попередніх умов і інших домашніх завдань, які зазвичай примушують виконувати Україну.
Вихідні дані
Власне, відсутність вагомих результатів слід було очікувати через різкі розбіжності позицій Києва і Москви практично по всіх ключових питаннях. У Зеленського в тій чи іншій формі неодноразово повторювали пропозицію кардинально змінити умови Мінських угод, які фактично зводяться до істотної втрати Україною суверенітету.
Саме в такому вигляді ці домовленості, повторимо, були узгоджені минулою владою і особисто Порошенко, який тепер влаштовує «антизеленські» майдани, роздуваючи «зраду».
Саме в такому вигляді на виконанні Мінських угод завзято наполягає Путін, головною метою якого якраз і є максимальне обмеження суверенітету України. На цьому продовжують наполягати і Меркель з Макроном, які зацікавлені хоч якось врегулювати кризу на Донбасі за цілою низкою причин. Перш за все вони зацікавлені в якнайшвидшому скасуванні санкцій щодо Москви, які призводять до збитків. Тому в бізнесі, в політикумі та навіть в обивательському середовищі зріє зростаюче невдоволення політикою верхів щодо продовження санкцій.
Крім того, Берлін і Париж все більш і більш зацікавлені в альянсі з Москвою в зростаючих геополітичних протистояннях з США та Китаєм, про що нещодавно відверто висловлювався Макрон, причому Трамп також говорить про встановлення якихось «особливих відносин» з Москвою і Путіним, тобто між Парижем і Європою, з одного боку, і Вашингтоном – з іншого, виникає певна конкуренція за прихильність Путіна , чим в Москві вміло і цинічно користуються.
Тому Париж і Берлін прагнуть якомога швидше «розрулити» українську проблему, від якої вже всі втомилися, розчистивши шлях для більш важливих геополітичних питань. Путін однозначно на поступки не йде, наполегливо наполягає на виконанні Мінська і відкидає будь-які наміри щодо зміни його умов. Це добре було видно на підсумковій прес-конференції після саміту, в ході якої Путін кілька разів повторив, що в Мінських угодах всі пункти узгоджені між собою, і міняти нічого не можна.
У цій ситуації Парижу і Берліну залишається тільки тиснути на Київ і особисто на Зеленського з тим, щоб Мінські угоди виконувалися в тій мірі, в якій це влаштує Путіна. А це рівносильно, повторимо, здачі суверенітету України, як мінімум, на Донбасі. Саме тому Париж і Берлін взагалі винесли за дужки питання Криму, хоча в день саміту Генеральна Асамблея ООН прийняла резонансну резолюцію з вимогою повернути Крим Україні і вивести з півострова війська. Путін під час переговорів цей факт благополучно проігнорував, а в Москві якісь «шістки» підняли неадекватний шум, що Україна спеціально спровокувала рішення Генасамблеї, щоб зірвати саміт в Парижі, організувавши на це понад 60 країн, які підтримали резолюцію.
Певним «пом’якшувачем» ситуації є Ангела Меркель, східна німкеня, яка добре володіє російською мовою, має величезний досвід і, на відміну від молодого і «занадто прозахідного» Макрона, добре розуміє специфіку конфлікту на Донбасі. Видно, що вона намагається підтримувати молодого і недосвідченого Зеленського, якому дійсно довелося дуже важко. Але підтримка Меркель теж має певні рамки, в які її ставлять інтереси німецького бізнесу, обивателів і економіки в цілому. Ускладнюючим фактором є те, що після 2021 року Ангела Меркель має намір залишити велику політику, і це дуже погано для України, яка втратить якщо не повного союзника, то хоча б явного симпатика. Хто прийде на місце фрау Меркель – поки зовсім незрозуміло, і як це відіб’ється на Україні і її підтримці з боку Європи – зовсім незрозуміло.
Спільне комюніке
Однак повернемося власне до підсумків саміту.
Його результатом, зокрема, стало спільне комюніке, текст якого опублікований на офіційному сайті президента України:
“Мінські домовленості (Мінський протокол від 5 вересня 2014 року, Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року та Мінський комплекс заходів від 12 лютого 2015 року) продовжують слугувати основою роботи Нормандського формату, держави – члени якого віддані їхній повній імплементації.
Вони наголошують на загальному прагненні до сталої й всеохопної архітектури довіри та безпеки у Європі, заснованій на принципах ОБСЄ, для якої врегулювання конфлікту в Україні є одним із низки важливих кроків.
На цій основі вони вирішили таке:
1. Невідкладні заходи зі стабілізації ситуації в зоні конфлікту:
Сторони віддані повній та всеохопній імплементації режиму припинення вогню, підкріпленого реалізацією всіх необхідних заходів з підтримки режиму припинення вогню до кінця 2019 року.
Вони підтримають розробку та імплементацію оновленого плану з розмінування на основі рішення Тристоронньої контактної групи про протимінну діяльність від 3 березня 2016 року.
Вони підтримають домовленість у рамках Тристоронньої контактної групи щодо трьох додаткових ділянок розведення з метою розведення сил і засобів до кінця березня 2020 року.
Вони заохочують Тристоронню контактну групу сприяти звільненню та обміну утримуваних осіб, пов’язаних з конфліктом, до кінця року на основі принципу «всіх на всіх», починаючи з «усіх встановлених на всіх встановлених», при розумінні, що міжнародним організаціям, включно з Міжнародним комітетом Червоного Хреста (МКЧХ), буде надано повний і безумовний допуск до всіх утримуваних осіб.
Вони підтримають досягнення протягом 30 днів домовленості в рамках Тристоронньої контактної групи про нові пункти пропуску через лінію розмежування, виходячи передусім з гуманітарних критеріїв.
Вони нагадують, що Спеціальна моніторингова місія (СММ) Організації безпеки і співробітництва в Європі має бути спроможною використовувати усі можливості мандату (від 21 березня 2014 року) і мати безпечний і надійний доступ на всій території України з метою повного виконання свого мандата.
2. Заходи з імплементації політичних положень Мінських угод:
Сторони висловлюють зацікавленість у досягненні домовленостей у рамках Нормандського формату (Н4) і Тристоронньої контактної групи щодо всіх правових аспектів Закону про особливий порядок місцевого самоврядування (про особливий статус) окремих районів Донецької та Луганської областей – як вказано у Комплексі заходів з виконання Мінських домовленостей від 2015 року – з метою забезпечення його функціонування на постійній основі.
Вони вважають за необхідне інкорпорувати «формулу Штайнмаєра» в українське законодавство згідно з версією, узгодженою Н4 та Тристоронньою контактною групою.
3. Подальші кроки:
Вони просять своїх міністрів закордонних справ та політичних радників забезпечити виконання досягнутих домовленостей, і вони погодилися провести ще одну зустріч у цьому форматі впродовж чотирьох місяців стосовно політичних та безпекових умов, серед іншого – для організації місцевих виборів”, – сказано в документі.
Наведений вище офіціоз коротко зводиться до наступного.
Сторони домовилися: обмінятися полоненими до 31 грудня 2019 року, розвести війська на трьох нових ділянках до кінця березня 2020 року, а також внести форму Штайнмайера в закон про особливий статус Донбасу.
Втім, останнє виглядає, очевидно, такою собі ритуальною заявою, оскільки не є строго обов’язковим, і навряд чи це буде хтось втілювати на практиці.
У плані політичної перспективи, повторимо, головним результатом саміту слід вважати, що чітко задекларовано: наступна зустріч однозначно відбудеться в березні 2020 роки без попередніх умов. І це є добре, бо краще переговори, ніж продовження війни, смертей, поранень, руйнувань.
Пізніше стало відомо, що майбутня зустріч в березні відбудеться в Берліні, що, втім, і так було очікувано. Очевидно, що ні в Києві, ні в Москві нормандскі зустрічі проводитися однозначно не можуть. Тому залишаються Франція та Німеччина, а оскільки у Франції зустрічалися в цей раз, то в наступний проводитимуть саміт в Німеччині.
Втім, в тексті комюніке є і неприємні для нас речі. Там в черговий раз говориться про прихильність Мінським угодами без змін. Це означає, що спочатку вибори, а потім – контроль над кордоном і вивід незаконних збройних формувань з Донбасу. Тобто умови, які є абсолютно неприйнятними для України. Скільки б Зеленський не заявляв про незгоду з цими умовами, які нав’язує Москва, Франція і навіть Німеччина, в силу зазначених вище причин, підтримують Путіна.
Звертає на себе увагу досить сумнівне положення комюніке про повне припинення вогню по всьому фронту в результаті посилення місії ОБСЄ. Очевидно, що ОБСЄ перестрілки зупинити не може в принципі.
Припинити вогонь могло б повне розведення військ, щоб нікому і ні з чого було стріляти. Але на це, за злитими в медіа словами Авакова, що брав участь в делегації на переговорах, не пішла саме Україна, очевидно, через непередбачуваність наслідків. Вирішили обмежитися розведенням до кінця березня на трьох нових ділянках. На яких саме – поки уточнюється.
В ході саміту так і не були вирішені наступні важливі питання: порядок проведення виборів на Донбасі і передачі Україні контролю над кордоном з Росією; бачення особливого статусу Донбасу; розведення військ по всьому фронту.
Загальної думки з цих питань досягти не вдалося. Від себе зазначимо, що в доступному для огляду майбутньому, навряд чи вдасться.
Прес-конференція в нормандських тонах
Підсумкова прес-конференція нормандської четвірки, що проходила вже о другій годині ночі за київським часом, підтвердила викладені вище досить скептичні, але з деякими обнадійливими мотивами, оцінки результатів саміту. Також прес-конференція дозволила конкретизувати деякі важливі деталі.
Виступ Макрона було занадто загальним. Було видно, що йому цікаво, але він далеко «не в темі». Загальний сенс його послання: ми за мир у всьому світі! У той же час, наприклад, він вважає, що через чотири місяці, на наступному саміті, буде остаточно вирішено питання проведення місцевих виборів на Донбасі, що виглядає більш ніж сумнівним.
Меркель конкретизувала деякі домовленості: по-перше, розмінування, по-друге до березня – розведення на ще трьох ділянках, по-третє – розширення місії ОБСЄ, щоб вона могла безперервно спостерігати за припиненням вогню, тобто 24 години на добу – 7 днів на тиждень. А не так як до цього часу – вибірково.
Постановка питання про розмінування теж є дуже важливою, але важко реалізовується на практиці, оскільки, за різними оцінками, кількість мін на Донбасі обчислюється десятками, навіть сотнями тисяч, а тому розмінування займе довгі роки і потребує мільярдів доларів.
У той же час, Меркель заявила, що «формула Штайнмайера піде на користь Україні, яка цю формулу визнала, і це великий прорив»,
У відповідь Зеленський в ході спілкування з пресою заявив, що дію закону про особливий статус буде продовжено ще на рік, оскільки нинішній текст його всіма узгоджений, а твердження нового тексту пов’язане з великими технічними труднощами. У зв’язку з цим. Зеленський заявив також, що формула Штайнмайера буде затверджена Верховною Радою. Це слід розглядати як певний реверанс в сторону Європи, перш за все Меркель, але від себе зазначимо, що без вирішення питань про порядок виборів і передачу контролю над кордоном така улюблена Європою формула Штайнмайера – це «ні про що».
Крім того, Зеленський поскаржився на те, що Україна є «заручником Мінська», і з цим доводиться погодитися. За словами Зеленського, він продовжує наполягати на тому, що спочатку Донбас повинен перейти під контроль України, включно з кордоном, і лише потім там можна проводити вибори. Путін, зв свою чергу, категорично наполягає на закріпленій Мінськом зворотній формулі: спочатку вибори, потім контроль і кордон. Але результатом такого діалогу став взаємний намір діалог продовжувати, і хоча б це вже добре.
В ході прес-конференції Зеленський і Путін неодноразово підкреслювали радикальну відмінність своїх позицій з питання черговості проведення виборів і передачі контролю над територією і кордоном. Зеленський на зустрічі за підсумками саміту «нормандської четвірки» заявив, що Україна не поступиться своїми територіями. «Україна ніколи не погодиться на федералізацію і не поступиться своїми територіями. Всі ми знаємо, що для кожного українця і Донбас, і Крим – це Україна », – підкреслив він.
І наостанок – про газ. Факт переговорів по газу підтвердили і Зеленський, і Путін, і керівництво «Нафтогазу». Більш того, Путін почав торг і пообіцяв істотне зниження цін на газ в разі прямих поставок палива в Україну, без європейських посередників. Він запропонував 25% знижку Україні на газ, яка дозволить знизити ціну для українських промислових споживачів, таким чином даючи сигнал українським олігархам вплинути на Зеленського для вирішення цього питання. Росія наполягає на відмові України від судових претензій до РФ, в рамках яких Україна отримала $ 2,1 млрд від “Газпрому” за рішенням Стокгольмського арбітражного суду, а також інших претензій, що за словами глави “Нафтогазу України” Андрій Коболєва складають $ 3 млрд, щоб перейти до прямих постачань газу. Крім того, “Нафтогаз” нещодавно подав до Стокгольмського арбітражу новий позов проти “Газпрому” на $ 12 млрд в якості компенсації можливих втрат від припинення транзиту російського газу в Європу. Відмова від судових претензій є категорично неприйнятною для української сторони, оскільки “Нафтогаз” вже намагається стягнути в міжнародних судах гроші з “Газпрому” і проводить кампанію щодо арешту активів “Газпрому” в Швейцарії, Великобританії, Нідерландах , Латвії та Люксембурзі.
Конкретних домовленостей щодо газу поки немає, переговори йдуть, судячи з інтонацій, туго, але певний прогрес все ж є, про що свідчать всі ті ж інтонації Зеленського і Путіна, які одночасно заявили, що по газу «домовилися домовлятися». Відзначимо, що це було сказано в присутності глав Франції та Німеччини, тобто на очах у всієї Європи, яка очікує підписання контракту на транзит, щоб не замерзнути взимку.
